Ухвала

від 10.12.2013 по справі 826/12831/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12831/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В. П. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Малого приватного підприємства виробничо - комерційної фірми «Декорт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства виробничо - комерційної фірми «Декорт» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Малого приватного підприємства виробничо - комерційної фірми «Декорт» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, вважаючи, що судом при її прийнятті неповністю з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального права, та просить суд прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представника апелянта, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції, при розгляді даної справи, встановлено, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ювілайт» (код ЄДРПОУ 37700606) за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21.06.2013 року № 114/22.2-10/30867252 (далі - Акт перевірки), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст.198, п.200.1, п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 99700,00 грн., в тому числі, за серпень 2012 року на суму ПДВ - 26800,00 грн., за вересень 2012 року на суму ПДВ - 72900,00 грн.

Також, судом встановлено, що відповідачем, під час проведення перевірки позивача було використано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.01.2012 року № 5173/22-8/37700606 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ювілайт» (код ЄДРПОУ 37700606) з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.10.2012 року. Відповідно до зазначеного акту, встановлено, що в ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявні у ТОВ «Ювілайт» складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, чисельність працюючих на ТОВ «Ювілайт» відповідно до баз даних ДПІ у Печерському районі м. Києва становить - 1 особа (І півріччя 2012 року).

Також, в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.01.2012 року № 5173/22-8/37700606 є посилання на протокол допиту свідка громадянина ОСОБА_2 від 26.10.2012 року, проведеного в рамках розслідування кримінальної справи №07-6068, відповідно до якого останній пояснив, що у 2011 році йому було запропоновано за винагороду зайнятись незаконним переведенням коштів з безготівкової в готівкову форму для замовників. Як зазначив ОСОБА_2, його робота полягала в тому, що він повинен був забирати з банку кошти та документи, складені фіктивними підприємствами для замовників на підтвердження нібито проведених фінансово-господарських операцій (поставка товарів, виконання робіт, надання послуг) і в подальшому передати кошти і документи замовникам. Також, свідок зазначив, що разом з ОСОБА_3 використовували рахунки та реквізити фіктивних підприємств, в тому числі, ТОВ «Ювілайт», на які контрагенти перераховували кошти.

Відповідач, з урахуванням викладеного, прийшов до висновку, що правочини між позивачем та ТОВ «Ювілайт» здійсненні без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а тому позивачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Відповідачем на підставі Акта перевірки було прийняте податкове повідомлення - рішення 17.07.2013 року № 0005802202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 124625, 00 грн. (99700,00 грн. - основний платіж, 24925,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позич, не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, зазначив про те, що надані позивачем первинні документи є неналежними, оскільки належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг та поставленого товару.

Крім того, суд першої інстанції погодився в висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладений таким контрагентом договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, отже є нікчемним, а видані контрагентом первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для виникнення такого права є виписана контрагентом, зареєстрованим як платник податку на додану вартість, податкова накладна, оформлена відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, в якості Замовника, в межах здійснення господарської діяльності, було укладено ряд однотипних договорів з ТОВ «Ювілайт» в якості Виконавця, про надання послуг, а саме: № 07/08 від 07.08.2012 року, № 08/01 від 08.08.2012 року, № 08/02 від 08.08.2012 року, № 09/01 від 01.09.2012 року, № 09/02 від 01.09.2012 року, № 09/03 від 01.09.2012 року, № 09/04 від 01.09.2012 року, № 09/05 від 01.09.2012 року, № 09/06 від 01.09.2012 року, № 09/07 від 01.09.2012 року, № 09/08 від 01.09.2012 року та додатки до договорів.

За умовами вище вказаних договорів, Виконавець зобов'язується виготовити та надати Орендатору послуги з рекламування вказаної Замовником інформації, подальшому «Рекламна інформація», а Замовник зобов'язується сплатити орендну плату вчасно та повному обсязі. Виконавець зобов'язується розмістити Рекламну інформацію Замовника на оплачений ним період: на двох або одній стороні рекламного щита (білборда), розміром 3 метри на 6 метрів, розміщеного за адресою вказаною в додатку.

На підтвердження виконання вище вказаних договорів, в матеріалах справи містяться: рахунки - фактури, акти здачі-прийняття (надання послуг), платіжні доручення, банківські виписки, податкові накладні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) дня надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п. 2.7 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у. бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Колегія суддів звертає увагу, що наявні в матеріалах справи акти здачі - прийняття робіт не можуть слугувати належними доказами в підтвердження здійснення господарських операцій, оскільки вини не містять інформації про деталізований перелік послуг, кількість витрачених годин на виконання, кількість людей залучених до виконання; не описано умов в яких вони надавались.

Разом з тим, враховуючи характер послуг, що повинні були надаватись відповідно до укладених договорів, в матеріалах справи відсутні інші документи, які зазвичай є супутніми при виконанні господарських зобов'язань подібного роду - зразки рекламних матеріалів, докази їх розміщення, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин , що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В контексті вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, а сама по собі податкова накладна не підтверджує право позивача на його формування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з вище викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правомірності податкового повідомлення - рішення від 17.07.2013 року № 0005802202.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства виробничо - комерційної фірми «Декорт» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.