Ухвала

від 12.12.2013 по справі 810/4147/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4147/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» до Тетіївської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Край-2» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Міра КО», ТОВ «Айдар 2011» та ТОВ «Оберіг» за період з 01.03.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складений акт від 10.07.2013 №7/220/35231874, на підставі якого відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 11.07.2013 №0000802200, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 629325,00 грн. у тому числі за основним платежем - 503460,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 125865,00 грн. та №0000792200, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств на суму 990838,00 грн. у тому числі за основним платежем - 929058,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 61780,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч нормам чинного законодавства, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

З метою здійснення власної господарської діяльності, між ТОВ «Край-2» (покупець) та ПП «Міра Ко» (постачальник) укладено договір поставки від 03.03.2011 №245, відповідно до якого постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари (м'ясну продукцію) (пункт 1.1 договорів).

Відповідно до абзацу другого пункту 1.1 договору, покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами та діючою на дату замовлення, у якій наведено список товарів та їх ціни.

Як убачається із змісту пунктів 2.1 та 2.2 вказаного договору, постачання здійснюється постачальником, на підставі замовлення покупця, здійсненого у письмовій чи усній формі, факсом або електронною поштою, окремо до кожного місця доставки зазначеного покупцем у заявці.

Крім того, у жовтні 2011 року між ТОВ «Край-2» (покупець) та ТОВ «Айдар 2011» (постачальник) укладено договір поставки товару (печінка яловича, поросята молочні, курка домашня, вим'я яловиче заморожене, хвіст яловичий заморожений, м'ясо яловиче окорок) від 26.10.2011 №595, який за змістом аналогічний договору поставки від 03.03.2011 року №25, укладеного між ТОВ «Край-2» та ПП «Міра Ко».

На підтвердження поставки товарів від ПП «Міра Ко» та ТОВ «Айдар 2011» на загальну суму 4459165,75 грн., у тому числі ПДВ на загальну суму 743194,04 грн., позивачем до перевірки та матеріалів справи надані видаткові накладні.

За результатами господарських операцій ПП «Міра Ко» та ТОВ «Айдар 2011» видано на користь ТОВ «Край-2» податкові накладні на загальну суму 4459165,75 грн., у тому числі ПДВ на загальну суму 743194,04 грн.

Таким чином, виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договорами з додатками, додатковими угодами, актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних з ПП «Міра КО», ТОВ «Айдар 2011» та ТОВ «Оберіг», не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість, позивач придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта, як на обґрунтування своїх висновків про безтоварність господарських операцій, на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, оскільки такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єктів господарювання.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, податковими органами не перевірялися ПП «Міра Ко» та ТОВ «Айдар 2011» на предмет наявності у них господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів, наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, а отже такі посилання є безпідставними.

Щодо результатів почеркознавчої експертизи, викладених у висновку експерта від 24.05.2013 №426, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 на договорах поставки, укладених між ТОВ «Край-2» та ПП «Міра Ко», ТОВ «Айдар 2011», а також на податкових накладних, виписаних у ході виконання цих договорів, виконанні не ОСОБА_2, а іншою особою, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість використання даного висновку як джерела доказу протиправності дій позивача у даній справі, з мотивів, викладених у судовому рішенні.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до п. 58.4, ст. 58 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, забороняється до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні або винесення ухвали про закриття такого кримінального провадження за нереабілітуючими підставами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, податкова перевірка проводилась на підставі: наказу Сквирської ОДПІ від 12.06.2013 №234, направлень на перевірку від 17.06.2013 №170, №171, на виконання постанови старшого слідчого СВ УПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС капітана податкової міліції від 21.05.2013 №1044/09-4 про призначення документальної перевірки.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутнє кінцеве судове рішення у даному кримінальному провадженні, колегія суддів приходить до висновку про безпідставне винесення податковим органом податкових повідомлень рішень, що є додатковою підставою для їх скасування.

Таким чином, позивачем повністю доведено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.