Ухвала

від 05.11.2013 по справі 820/6855/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 р.Справа № 820/6855/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2013р. по справі № 820/6855/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-продакшн"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-продакшн", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000632212 від 25.07.2013р., винесене відповідачем.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: приписів Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Західною МДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Еліт-Продакшн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р.. За результатами проведеної щодо позивача документальної планової виїзної перевірки складено акт від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 (том1, а.с.8-а.с.37). В акті документальної планової виїзної перевірки від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 зазначено, зокрема, про порушення п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 276324,00 гривень в зв'язку з включенням до складу витрат сум, які не включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), а також сум по сплаті земельного податку за земельну ділянку, яка не використовувалась в господарській діяльності позивача.

На підставі висновків акту перевірки від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 та згідно з п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України Західною ОДПІ м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення № 0000632212 від 25.07.2013р. про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 278464,00 грн., з яких 276324,00 грн. - за основним платежем та 2140,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Суд звертає увагу, що податкове повідомлення-рішення № 0000632212 від 25.07.2013р. (том1, а.с.7) в порушення вимог абзацу 2 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України для змісту податкових повідомлень-рішень не містить посилання на норму Податкового кодексу України, відповідно до якої до позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також містить посилання на порушення позивачем положень п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України щодо обов'язків податкового агента з нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходу, які не можуть бути підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факти порушень вимог законодавства позивачем, зазначені в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, не знайшли свого підтвердження матеріалами судової справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, порядок їх визнання, а також витрати, які не враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, визначено в ст. 138 Податкового кодексу України. Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Положеннями п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, котрі формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати згідно з п 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. При цьому, згідно з п. 138.12 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат, у тому числі включаються: витрати, визначені відповідно до статей 144-148, 150, 153, 155-161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею (підпункт 138.12.1 Податкового кодексу України); інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат (підпункт 138.12.2 Податкового кодексу України). В п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України зроблено застереження з приводу того, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В акті перевірки від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 зазначено, що позивач в порушення п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України до складу витрат відніс суму в розмірі 1154048,00 грн., яка не була включена до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що правила податкового обліку витрат, які встановлені в ст. 138 Податкового кодексу України, не передбачають обов'язкового та безумовного віднесення усіх витрат господарської діяльності платника податків до складу собівартості товарів (робіт, послуг), котрі реалізуються.

Крім того, за наслідками текстуального аналізу п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України сід також звернути увагу, що в означеній правовій нормі йдеться не про склад витрат, як помилкового вважає відповідач, а про період, в якому визнаються витрати, котрі формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Між тим, жодних доводів щодо неправильності визначення позивачем періоду для визнання витрат акт перевірки від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 не містить.

В ході розгляду справи судом з'ясовано, що ТОВ «Еліт-Продакшн» здійснюючи господарську діяльність з розподілення електроенергії, несе витрати з оплати активної та реактивної електричної енергії та забезпечення технічної можливості передачі її субабонентам, виконання для субабонентів робіт з обслуговування, профілактичного ремонту та утримання електромереж та енергозберігаючого обладнання.

Витрати для здійснення вказаної діяльності підтверджені наявними в матеріалах справи угодами та складеними в межах їх виконання первинними документами, недоліків при оформленні або фактів складання таких документів за нереальними господарськими операціями актом перевірки від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 не встановлено, а судом самостійно в межах реалізації ст. 11 КАС України з метою офіційного з'ясування всіх обставин у справі не встановлено, як не встановлено фактів того, що вказані витрати не були обумовлені потребами здійснення реальної господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо завищення позивачем витрат в сумі 50900,00 грн. за фактом включення до їх складу сум сплаченого земельного податку з наступних підстав.

Відповідно до договору оренди землі від 09.12.2005р., укладеного з Харківською міською радою, ТОВ «Еліт-Продакшн» має в користуванні земельну ділянку загальною площею 0,2840 га за адресою по вул. Текстильній, 4 в м. Харкові, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна - об'єкт незавершеного будівництва «Головний корпус лікарні в осях 1-7», що належить позивачеві.

Відповідно до умов договору від 09.12.2005р. земельна ділянка передана в строкове платне користування для завершення будівництва незавершеного будівництвом об'єкту з частковою зміною його цільового призначення під реабілітаційний центр для людей похилого віку та для подальшої експлуатації цього об'єкту.

Судом з'ясовано та підтверджено актом перевірки від 16.05.2013р. № 1656/22.1-7/31800879 (том1, а.с.30), що за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. ТОВ «Еліт-Продакшн» задекларовано та сплачено орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 50901,75 грн..

Відповідно до п.п. 138.10.4 п. 138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються інші операційні витрати, що включають, зокрема інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість суджень податкового органу про завищення позивачем витрат в сумі 50900,00 грн. за фактом включення до їх складу сум сплаченого земельного податку.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000632212 від 25.07.2013р.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2013 року по справі № 820/6855/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2013р. по справі № 820/6855/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.