Рішення

від 23.12.2013 по справі 903/1441/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 грудня 2013 р. Справа № 903/1441/13

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-Груп»

про стягнення 29 815,39 грн.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: ОСОБА_3, дов. від 16.12.2013 року.

від відповідача: Ліпкевич І.В., дов. №6 від 03.01.2012

Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Встановив : Позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення з відповідача - ТзОВ «Бренд-Груп» 29 815,39 грн., з них 26 432 грн. заборгованості за послуги перевезення, 2 278,94 грн. відсотків річних, 1104,45 грн. інфляційних, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн., витрати на відрядження представника позивача в сумі 1083,89 грн.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу вказує, що 07.12.2010 року засобами електронного зв'язку ТзОВ «Бренд-Груп» направлено пропозицію укласти договір №077 про надання транспортних послуг, 15.12.2013 року засобами факсимільного зв'язку було передано заявку на перевезення вантажу з м.Толоса (Іспанія) до м.Луцька. З метою виконання перевезення вантажу було укладено договір доручення з ФОП ОСОБА_5 та підписано разову заявку. Вантаж прибув на митну територію України 31.12.2010 року, а був розвантажений у м.Луцьку 04.11.2011 року, про що є відповідна відмітка в графі 24 міжнародної вантажної накладної. Станом на 04.01.2011 року курс євро склав 10,5731 грн. за 1 євро, на підставі чого відповідачу виставлений рахунок на оплату на суму 26 432 грн., який відповідач не оплатив, також залишив без задоволення претензію від 05.01.2011 року. 03.06.2011 року відповідачу цінним листом направлено міжнародну вантажну накладну, акт виконаних робіт та рахунок, однак відповідач ухилився від отримання даних документів, які повернулись з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

При нормативному обґрунтуванні заявленої вимоги посилається на норми ЦК України, які регулюють правовідносини з перевезення вантажів та транспортного експедирування, Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. За порушення строків розрахунків за послуги перевезення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нараховує інфляційні в сумі 1104,45 грн. та річні в сумі 2 278,94 грн. з січня 2011 року по жовтень 2013 року.

Відповідач 12.12.2013 року подав суду заяву про застосування строків позовної давності в зв'язку з чим просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Зокрема в заяві, посилаючись на п.3 ст.925 ЦК України, вказує, що до вимог які випливають із договору перевезення вантажу застосовується позовна давність в один рік, а п.5 ст.315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувача позовів, що випливають з договору перевезення, встановлюється шестимісячний строк. До договорів міжнародного дорожнього перевезення вантажів за винагороду транспортними засобами, за умови коли місце завантаження та місце розвантаження, вказані в контракті знаходяться на території двох різних країн застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена в м.Женеві 19.05.1956 року, до якої Україна приєдналась 1 серпня 2006 року. Вважає, що до правовідносин сторін по справі слід застосовувати норми чинного законодавства України, оскільки між сторонами контракт не укладено. Також вказує, що враховуючи положення ст.32 Конвенції і ст.315 ГК України, ст.ст.258,925 ЦК України, строк позовної давності позивачем пропущений ще 05.01.2012 року, оскільки остаточна дата погашення заборгованості припадає на 05.01.2011 року.

З матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається, що 14.12.2010 року між СПД ОСОБА_1 (Експедитор) та ТзОВ «Бренд Груп» (Замовник) була підписана заявка №624 на перевезення вантажу (обладнання 3 т., 3 ящика) з м.Толоса (Іспанія) до м.Луцька (а.с.18). Згідно заявки сума і порядок розрахунків - 2500 євро по розмитненню вантажу.

Для виконання перевезень 15.12.2010 року між СПД ОСОБА_1 (Повірений) та ФОП ОСОБА_5 (Довіритель) було укладено договір доручення (а.с.20). Відповідно до п.1.1 довіритель доручив, а повірений прийняв на себе зобов'язання знайти від імені і за рахунок довірителя завантаження для виконання перевезення автомобільним транспортом у міжнародному повідомлені згідно транспортної заявки (п.2.1).

Заявка на транспортне експедирування вантажу автомобільним транспортом міжнародного сполучення за №637 між ФОП ОСОБА_5 та підприємцем ОСОБА_1 була підписана 15.12.2010 року (а.с.21). В даній заявці визначено маршрут перевезення м.Толоса (Іспанія) - м.Луцьк (Україна), вантаж-обладнання 3 т., 3 ящика, адреса погрузки, марка і номер автомобіля, ПІБ водія, а саме Вольво НОМЕР_1 ОСОБА_6.

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) вантаж товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Груп) було отримано 04.01.2011 року, про що зроблено відмітку в графі 24 СМК (а.с.19).

Представник відповідача в судовому засіданні факт отримання вантажу не заперечує.

Надання транспортно-експедиційних послуг підприємцем ОСОБА_5 підтверджено актом №ПП-0000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.01.2011 року та рахунком-фактурою №ПП-0000007 від 10.01.2011 року на суму 21 146 грн. (а.с.33-34).

03.06.2011 року на адресу ТзОВ «Бренд Груп» цінним листом позивач направив рахунок, акт виконаних робіт та CMR, які як вбачається з матеріалів наданих представником позивача повернулися з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

30.09.2013 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Бренд Груп» повторно направлено рахунок, акт виконаних робіт, заявку, договір, міжнародна транспортна накладна (CMR), які за повідомленням органів зв'язку одержані уповноваженою особою товариства 09.10.2013 року.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 26 432 грн. за послуги перевезення вантажу, інфляційних втрат в сумі 1104,45 грн. та відсотків річних в сумі 2278,94 грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за період з січня 2011 року по 18.11.2013 року. Також просить стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн. та витрати на відрядження представника позивача в сумі 1083,89 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає вимогу позивача в частині стягнення заборгованості, інфляційних, відсотків річних та витрат по сплаті судового збору підставною, а тому в даній частині задовільняє позов.

Даного висновку суд дійшов із врахуванням наступного.

Відповідно до ст. 908 ЦК перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а відповідно до ст. 909 ч. 1 ЦК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Правовідносини сторін даного спору є правовідносинами експедитора (позивач) та клієнта (відповідач).

Згідно ст. 306 ч.4 ГК транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 929 ч.1 ЦК, ст. 316 ГК договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Згідно ст. 932 ч. 1 ЦК експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У спірних правовідносинах позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги, залучаючи до виконання перевезень іншу фізичну особу - підприємця на підставі укладеного з нею договору доручення від 15.12.2010 року (а.с.20).

Відповідно до ст. 908 ч.2 ЦК, ст. 306 ч.5 ГК умови перевезення вантажів регулюються цими Кодексами і виданими відповідно до них транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 920 ЦК у разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за їхньою домовленістю, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезенням у закордонному сполученні, встановлюється міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідач доказів погашення основного боргу суду не подав.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також при проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом:

Відповідно до розрахунків позивача наведених в позовній заяві, розмір втрат від інфляції за прострочення виконання зобов'язання за період з січня 2011 року по жовтень 2013 року становить 1 104,45 грн., три проценти річних від простроченої суми за період з 5 січня 2011 року по 18 листопада 2013 року становить 2 278,94 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо строку позовної давності, яку відповідач просить застосувати згідно поданої суду заяви, то слід зазначити, що згідно з ч.6 ст. 315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Оскільки Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м.Женеві відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 1 серпня 2006 року, та є договірною країною у розумінні ч.1 ст.1 Конвенції, суд прийшов до висновку , що перевезення виконане на підставі договору- заявки від 14.12.2010 року №624 входить в сферу її застосування.

Відповідно ч.1 ст.32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись на протязі одного року. Однак, у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по договору-заявці від 14.12.2010 року на транспортне експедирування вантажу транспортом в міжнародному сполученні в частині оплати послуг за перевезення вантажу, який прирівнюється до навмисного правопорушення, суд прийшов до висновку, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених ст.267 ЦК України.

Також необґрунтованим на думку суду є твердження відповідача щодо неможливості застосування до правовідносин, що склалися між сторонами по справі Конвенції, з тих підстав, що контракт між сторонами не було укладено, оскільки договірні відносини по перевезенню вантажу підтверджені заявкою №624 від 14.12.2010 року яка має силу договору. Саме підписуючи заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні сторони погодили, що послуги з перевезення є платними, затвердили суму фрахту, а тому відповідач взяв на себе зобов'язання згідно заявки №624 від 14.12.2010 року сплатити вартість перевезення в повному обсязі, а саме 2500 євро на момент розмитнення вантажу, що становить 26 432 грн.

За даних обставин вимога про стягнення з відповідача заборгованості за послуги перевезення в сумі 26 432 грн. підставна та підлягає задоволенню.

При вирішенні спору судом враховано правову позицію по аналогічних спорах викладену в Постановах Вищого господарського суду України від 10.04.2012 року у справі №18/177/11, від 06.09.2012 року у справі №4/11/5022-121/2012.

Враховуючи те, що спір до суду доведений з вини відповідача відповідно до ст.49 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн. підлягають відшкодуванню з відповідача, зайво сплачена сума судового збору 289 грн. повернено позивачу (2009,50-1720,50).

Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн., то суд відмовляє в їх задоволені, оскільки доказами позивача не підтверджено, що правова допомога адвокатом ОСОБА_8 згідно договору №13 від 28.10.2011 року, актом виконаних робіт від 31.10.2011 року та рахунку від 31.10.2011 року надавалась саме по позовній заяві підприємця ОСОБА_1, яка надійшла до господарського суду 21.11.2013 року.

Також суд відмовляє у вимозі про стягнення витрат на відрядження представника позивача в сумі 1 083,89 грн., оскільки зазначені не є судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України (Постанова ВГСУ від 27.09.2012 року у справі №5004/63/12).

Виходячи з зазначеного та керуючись Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст.ст. 610, 612, 625, 908, 909, 920, 926, 929, 932 Цивільного кодексу України, ст.ст. 43,44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

Вирішив:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-Груп» (43000, м.Луцьк, вул.Набережна, буд.4, оф.214, р/р 26005055462205 у ВГРУ ПАТ «Приватбанк», МФО 303440, код ЄДРПОУ 35494974) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», м.Дніпропетровськ, МФО 305299, код 319811411) 29 815,39 грн., з них 26 432 грн заборгованості, 2 278,94 грн. відсотків річних, 1104,45 грн. інфляційних, а також 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В стягненні витрат на правову допомогу та витрат на відрядження представника позивача відмовити.

4.Повернути ФОП ОСОБА_1 зайво сплачений судовий збір в сумі 289 грн.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено

23.12.13

Суддя С. В. Костюк