Постанова

від 04.02.2014 по справі 903/1441/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"04" лютого 2014 р. Справа № 903/1441/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Бучинська Г.Б. ,

суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Чекеренда Т.М. ,

без участі представників сторін, які в судове засідання не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з об-меженою відповідальністю «Бренд-груп» на рішення господарського суду Волинської області

від 18.12.2013р. у справі №903/1441/13

за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-Груп»

про стягнення 29 815 грн. 39 коп. заборгованості по розрахунках, -

Рішенням господарського суду Волинської області від 18.12.2013р. у справі №903/1441/13 (суддя Костюк С.В.) частково задоволено позов Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 (надалі в тексті - ФОП ОСОБА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-груп» (надалі в тексті - ТзОВ «Бренд-Груп») про стягнення 29 815 грн. 39 коп. заборгова-ності по розрахунках.

Згідно рішення з ТзОВ «Бренд-Груп» на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню 26 432 грн. заборгованості по розрахунках за здійснене перевезення вантажу, 2 278 грн. 94 коп. 3% річних, 1 104 грн. 45 коп. інфляційних втрат та 1 720 грн. 50 коп. судових витрат. В стягненні 2 000 грн. витрат на правову допомогу та 1 083 грн. 89 коп. витрат на відрядження - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом встановлено факт неналежного виконання Відповідачем зобов'язання за Договором-заявкою від 14.12.2010р. на транспортне експедирування вантажу транспортом в міжнародному сполученні в частині оплати послуг за перевезення вантажу, який прирівнюється до навмисного правопорушення, то Позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених ст.267 ЦК України. Тому, підписуючи заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні сторони погодили, що послуги з перевезення є платними, затвердили суму фрахту, тобто Відповідач взяв на себе зо-бов'язання згідно заявки №624 від 14.12.2010р. сплатити вартість перевезення в повному обсязі, а саме 2 500 євро на момент розмитнення вантажу, що становить 26 432 грн. За даних обставин ви-мога про стягнення з Відповідача заборгованості за послуги перевезення в сумі 26432 грн. підля-гає задоволенню.(арк.справи 70-71).

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Волинської області від 18.12.2013р. у даній справі, ТзОВ «Бренд-Груп» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що суд не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи, зро-бив висновки, які не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосував норми ма-теріального та процесуального права. Вказує, що Відповідач не укладав із Позивачем ніяких дого-ворів та не отримував ніяких послуг, які зазначені в заявці №624 від 14.12.2010р. Єдиний доку-мент, який підписав Скаржник це вищезазначена заявка, згідно якої товар повинен бути доставле-ний до 24.12.2010р. Скаржник зазначає, що за домовленістю між сторонами, у випадку, доставки товару після вказаної дати - послуги експедитора не оплачуються. Також на думку Скаржника, судом першої інстанції не з'ясовано чи було навмисне правопорушення з боку Відповідача, оскіль-ки Позивач доставив товар із порушенням термінів доставки, чим завдав Відповідачу значної ма-теріальної шкоди, а за домовленістю сторін відбувся взаємозалік зобов'язань. Вважає, що умисно-го правопорушення з боку Відповідача не було. Тим більше, Позивач не просив визнати Договір-заявку дійсним, не заявляв клопотання про збільшення строку позовної давності, а суд у свою чер-гу не визнав дійсним Договір-заявку, не продовжив строк позовної давності чим порушив ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.(арк.справи 76-81).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. апеляційну скар-гу Відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк.справи 74).

До початку судового розгляду надійшов відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що Позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою і просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи додаткові докази, які надсилалися Відповідачем, а саме доповідну записку головного бухгалтера ТзОВ «Бренд-Груп» від 31.12.2010р. та вимогу ТзОВ «Бренд Груп» до ФОП ОСОБА_1 без номера і дати, в якій визнаються факти укладення сторонами як Договору про надання транспортних послуг №077 від 07.12.2010р., так і Договору-заявки №624 від 14.12.2010р. і повідомлено перевізнику, що затримкою доставки товару замовнику спричинено збитки в сумі 9 000 Євро, що звільняє останнього від обов'язку сплати фрахту.

При цьому Позивач пояснив, що оскільки Відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву і своєвчасно не заперечено чинності Договору-заявки №624 - Позивач не надав до матеріалів справи листування з Відповідачем у повному обсязі. Крім того, Позивач просив суд апеляційної інстанції розглядати скаргу без його представника.(арк.справи 85-93). Клопотання прийняте апе-ляційним судом до уваги.

Керуючись ч.1 ст.101 ГПК України, колегія суддів задовольняє і клопотання Позивача про прийняття до розгляду додаткових доказів.(арк.справи 85-89).

В судове засідання 04.02.2014р. представник Відповідача не з'явився, хоч про час та місце розгляду скарги сторону було повідомлено у встановленому порядку.(арк.справи 84). Натомість, Відповідач надіслав апеляційному суду клопотання про відкладення розгляду справи на інший час через те, що довіреність представника ТзОВ «Бренд-Груп» скасована, а директор товариства пере-буватиме у відрядженні.(арк.справи 96-101).

Дане клопотання колегія суддів відхилила, оскільки зазначені Відповідачем обставини не є поважними причинами неявки представника сторони в судове засідання, звертаючи увагу, що ух-валою апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. явка сторін не визнавалсь обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути апеляційну скаргу по суті без участі сторін.(арк. справи 74).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесу-льного права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, що ФОП ОСОБА_1-експедитор та ТзОВ «Бренд- Груп»-замовник 14.12.2010р. підписали заявку №624 на перевезення вантажу (обладнання 3 тони, 3 ящика) з м.Толоса (Іспанія) до м.Луцьк (Україна). Завантаження 17-18 грудня 2010р., розванта-ження - до 24 грудня 2010р. Сума винагороди перевізника і порядок розрахунків - 2 500 євро після розмитнення вантажу.(арк.справи 18).

Матеріали справи свідчать, що для виконання перевезенн ФОП ОСОБА_1-повірений та ФОП ОСОБА_2-довіритель 15.12.2010р. уклали Договір-доручення, відповідно до п.1.1 якого, довіритель доручив, а повірений прийняв на себе зобов'язання знайти від імені і за рахунок дові-рителя для виконання завантаження і перевезення автомобільним транспортом у закордонному сполеченні згідно транспортної заявки.(арк.справи 20).

Заявка на транспортне експедирування вантажу автомобільним транспортом міжнародного сполучення за №637 підписана 15.12.2010р. ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 Марш-рут перевезення: м.Толоса (Іспанія) - м.Луцьк (Україна); вантаж: обладнання 3 тони, 3 ящика; мар-ка і номер автомобіля: тягач Вольво НОМЕР_1, причіп НОМЕР_2, водій ОСОБА_3.(арк. справи 21).

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної №023520 (надалі в тексті - CMR) вантаж отримано вантажоодержувачем-ТзОВ «Бренд-Групп» 04.01.2011р. у м.Луцьк, про що зроблено відмітку в полі « 24» CMR.(арк.справи 19).

Надання транспортно-експедиційних послуг ФОП ОСОБА_2 підтверджено актом № ПП-0000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.01.2011р. та рахунком-фактурою №ПП-0000007 від 10.01.2011р. на суму 21 146 грн.(арк.справи 33-34).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2011р. на адресу ТзОВ «Бренд Групп» цінним лис-том Позивач направив рахунок, акт виконаних робіт та CMR, проте це поштове відправлення було повернуте з відміткою відділення підприємства зв'язку: «за закінченням терміну зберігання». По-зивач 30.09.2013р. повторно надіслав на адресу ТзОВ «Бренд Групп» рахунок, акт виконаних ро-біт, заявку, договір та CMR. За повідомленням відділення підприємства зв'язку дане поштове від-правлення 09.10.2013р. отримане уповноваженою особою Відповідача.(арк.справи 28-31, 33-35).

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і про-цесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга безпідставна і не підлягає задо-воленню з огляду на наступне:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими ак-тами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивіль-них прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Аналогічно врегульовано виникнення зобов'язань господарюючого суб'єкта і ст.174 ГК Ук-раїни, - господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не супе-речать.

У відповідності до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні гос-подарської діяльності в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Скаржник зазначає, що жодних договорів з Позивачем не укладав, послуг перевезення не отримував, вважає, що підписана сторонами 14.12.2010р. Договір-заявка №624 не є договором у розумінні ст.ст. 207, 218 ЦК України та 307 ГК України і потребує визнання її дійсною, чого Пози-вач не просив, а суд не вирішував.

Вважаючи такі твердження хибними, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.180 ГК України, зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законо-давства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених зако-ном порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З приписів ст.638 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належ-ній формі досягли згоди з усі істотних умов договору. Вказана норма кореспондується з приписа-ми ст.180 ГК України, згідно якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторона-ми у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істот-ними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно положень ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викла-дається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Між тим, з наявного у матеріалах справи Договору про надання транспортних послуг №077 від 07.12.2010р. вбачається, що його не підписано зі сторони замовника-ТзОВ «Бренд Групп», відсутній і відтиск печатки останнього, тобто у письмовій формі даний договір не укладено.(арк. справи 15-17). Проте, колегія суддів вважає, що правовідносини сторін даного спору є правовідно-синами експедитора, яким є Позивач та клієнта, яким є Відповідач.

Згідно ч.4 ст.306 ГК України, транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'я-заним з перевезенням вантажу. Відповідно до ч.1 ст.929 ЦК України, ст.316 ГК України договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також вико-нання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Згідно ч.1 ст.932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У спірних правовідносинах Позивач надав Відповідачу транспортно-експедиційні пос-луги, залучивши до виконання перевезень іншого підприємця на підставі укладеного з нею Догово-ру-доручення від 15.12.2010р.(арк.справи 20).

Із змісту Договору-заявки №624 (арк.справи 18) вбачається, що Відповідач є замовником перевезення, який уклав договір від свого імені , а Позивач є виконавцем договору - перевізником. За своєю правовою природою укладений сторонами даного спору договір-заявка є договором перевезення , за яким згідно чч.1, 2 ст.307 ГК України та ст.909 ЦК України - одна сторона (пере-візник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправ-ник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги хибне твердження Скарж-ника, що підписаний ним Договір-заявка №624 від 14.12.2010р. на перевезеня товару не має юри-дичних наслідків, оскільки викладеного вище вбачається що між сторонами виникли відносини з надання послуг перевезення в міжнародному сполученні, які є оплатними.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, згідно підписаного Договору-заявки №624 від 14.12.2010р., між сторонами виникли договірні відносини перевезення вантажу у закордонному сполученні, які регулюються нормами ЦК України, ГК України, міжнародними договорами Украї-ни, транспортними кодексами.

Так, статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного зако-нодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: най-меменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Згідно ст.4 ГПК України, господарський суд у випадках, передбачених законом або міжна-родним договором, застосовує норми права інших держав.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України «Про міжнародні догово-ри України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верхов-ною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, перед-баченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який на-брав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у від-повідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір між-народного автомобільного перевезення вантажів» - Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956р. в м.Женеві (надалі в тексті - Конвенція). Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, зна-ходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За ст.ст. 4 та 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної нак-ладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийнят-тя вантажу перевізником . Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 ст.307 ГК України.

Під час провадження у суді першої інстанції Скаржник подав заяву, яка була прийнята до розгляду, про застосування, з підстав ст.32 Конвенції, ст.315 ГК України, ст.ст. 258, 925 ЦК Украї-ни скороченого строку позовної давності при вирішенні даного спору.(арк.справи 41-43).

Вирішуючи спір в цій частині, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ст.926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезенням у за-кордонному сполученні, встановлюється міжнародними договорами України, транспортними ко-дексами (статутами).

Разом з тим, згідно ч.1 ст.32 Конвенції, право вчинення позову, який може бути пред'явлено відносно перевезення, виконаного з застосуванням цієї Конвенції погашається давністю в 1 рік. Однак, у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівню-ється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Відповідно до ч.2 вищевказаної норми, пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претен-зію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну по-зовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення докумен-тів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупи-няється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

Як зазначалося вище, 05.01.2011р. цінним поштовим відправленням Позивач надсилав пре-тензію, а 03.06.2011р. на адресу ТзОВ «Бренд Групп» надіслав рахунок, акт виконаних робіт та CMR, які повернулися з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Також колегія суддів приймає до уваги, що з наданих Позивачем додаткових доказів, а са-ме з копії вимоги директора ТзОВ «Бренд Груп» ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_1 вбача-ється, що факт здійснення міжнародного перевезення Відповідачем визнається з посиланням як на чинні - на неукладений договір №077 від 07.12.2010р. та укладений сторонами Договір-заявку № 624 від 14.12.2010р. Визнається уточнена та узгоджена з Позивачем сума оплати транспортних послуг 2 400 євро, однак перевізнику повідомлено, що затримкою доставки товару замовнику зав-дано збитки в сумі 9 000 Євро, що звільняє останнього від обов'язку сплати винагороди.(арк.спра-ви 92-93).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку що після надіслання Позивачем на його адресу документів, підтверджуючих виконання перевезення - Скаржник свідомо ухилявся від їх отримання і навмисно не здійснив оплату за надані послуги.

В силу 2 ст.614 ЦК України, тягар доказу про відсутність вини покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Відповідач-Товариство не надав апеляційному суду доказів, які б доводи-ли відсутність його вини. Згідно ч.7 ст.193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим дого-вором не було виконано належним чином.

Колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно застосував ч.1 ст.32 Конвенції, та вірно зазначив, що факт неналежного виконання Відповідачем зобов'язання за Договором-заявкою від 14.12.2010р. на транспортне експедирування вантажу транспортом в між-народному сполученні в частині оплати послуг за перевезення вантажу прирівнюється до навмис-ного правопорушення, а тому відмова в задоволенні заяви про застосування строків позовної дав-ності є правомірною, тому в данному випадку термін позовної давності складає три роки.

Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки погоджуючи перевезення вантажу авто-мобільним транспортом в міжнародному сполученні сторони погодили, що послуги з перевезення є платними, затвердили суму фрахту, а тому Відповідач взяв на себе зобов'язання згідно Догово-ру-заявки №624 від 14.12.2010р. сплатити вартість перевезення в повному обсязі, а саме 2 500 євро на момент розмитнення вантажу, що становить 26 432 грн.

Доказів сплати боргу за послуги перевезення ні суду першої, ні апеляційної інстанції Від-повідач не подав.

Із зазначених мотивів, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає пра-вомірним висновок суду першої інстанції, що наявні у справі докази стверджують, що на день ух-валення рішення місцевим господарським судом заборгованість Відповідача складала 26 432 грн. і така підлягає до стягнення.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язан-ня; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошо-вого зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кре-дитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений дого-вором або законом.(ст.625 ЦК України)

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Перевіривши розрахунок Позивача наведених в позовній заяві, а саме розмір втрат від інф-ляції за прострочення виконання зобов'язання за період з січня 2011р. по жовтень 2013р. яка ста-новить 1 104 грн. 45 коп. та 3% річних від простроченої суми за період з 05.01.2011р. по 18.11. 2013р. становить 2 278 грн. 94 коп., колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що додаткові вимоги також підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 2 000 грн., то суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні, оскільки наявними у справі доказами Позивача не підтверджено, що правова допомога згідно договору №13 від 28.10.2011р., акту виконаних робіт від 31.10.2011р. та рахунку від 31.10.2011р. надавалась адвокатом ОСОБА_5 саме за позовною заявою ФОП ОСОБА_1, яка надійшла до господарського суду лише 21.11.2013р.

Також господарський суд Волинської області правомірно відмовив у вимозі Позивача про стягнення витрат на відрядження представника Позивача в сумі 1 083 грн. 89 коп., оскільки такі не є судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України (Постанова ВГСУ від 27.09.2012р. у справі №5004/63/12).

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час розгляду спору судом першої інстанції, судовою колегією не вста-новлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу Ук-раїни, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-Груп» на рішення господарського суду Волинської області від 18.12.2013р. у справі №903/1441/ 13 - зали-шити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційно-му порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №903/1441/13 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.