Постанова

від 16.12.2013 по справі 910/9770/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р. Справа№ 910/9770/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Іоннікової І.А.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Лядецька Л.В.;

відповідача-1: не з'явились;

відповідача-2: Коваленко Г.М.;

відповідача-3: Коноваленко О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.08.2013р.

у справі №910/9770/13 (головуючий суддя Удалова О.Г.,

судді: Босий В.П., Капцова Т.П.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове місто"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент-Сервіс"

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання

недійсними договорів оренди та суборенди, визнання

відсутності права та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Києва (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове місто" (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент-Сервіс" (далі - відповідач-3), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати п.22 рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.06.2004р. за №62-6-00153;

- визнати недійсною угоду до договору оренди земельної ділянки, визнану укладеною між відповідачем-1 та відповідачем-2, яка зареєстрована 26.08.2009р. за №62-6-00531;

- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3, який зареєстровано ГУ земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) 07.12.2012р. за №62-6-00606;

- визнати відсутнім у відповідача-2 та відповідача-3 права користування земельною ділянкою площею 1,6840 га, кадастровий №8000000000:62:064:0008, вартістю 53 164 910,42 грн., розташованою по вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва;

- зобов'язати відповідача-3 повернути відповідачу-1 земельну ділянку площею 1,6840 га, кадастровий №8000000000:62:064:0008, вартістю 53 164 910,42 грн., розташовану по вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва;

- зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 земельну ділянку площею 0,0192 га, кадастровий №8000000000:62:064:0007, вартістю 553 622,25 грн., розташовану по вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті відповідачем-1 оскаржуваного рішення та при виділенні відповідачу-2 земельної ділянки було порушено вимоги діючого законодавства, зокрема, Земельного кодексу України та Законів України „Про основи містобудування" і „Про планування і забудову територій".

Відповідач-1 відзиву на позов не надав, явку своїх представників у судові засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-2 та відповідач-3 проти позову заперечували, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач-2 та відповідач-3 наголошували на наступному:

- відповідачем-2 було зібрано всі висновки та погодження, а також затверджено схему генерального плану;

- питання знесення зелених насаджень були вирішенні відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №1209 від17.09.2007р.;

- станом на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1 Земельний кодекс України не передбачав проведення державної землевпорядної експертизи;

- спірна земельна ділянка була використана відповідачами за її цільовим призначенням;

- позивачем не наведено підстав, за наявності яких оспорювані рішення та договори могли б бути визнані недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2013р. у справі №910/9770/13 в позові було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2013р. у справі №910/9770/13, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:

- місцевим господарським судом було встановлено наявність в проекті землеустрою відповідача-2 висновків Головного управління містобудування та дизайну міського середовища, Державного управління екології та природних ресурсів, Головного управління охорони культурної спадщини, Деснянської районної державної адміністрації у м. Києві та Головного державного санітарного лікаря м. Києва, але судом не враховано, що вказані висновки надані на стадії вибору земельної ділянки та є попередніми, тобто такими, які мають враховуватись при розробці проекту відведення земельної ділянки. Однак висновки щодо погодження проекту відведення земельної ділянки вказаними органами не надавались;

- в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відсутні докази інформування громадськості про наміри відвести земельну ділянку для забудови, що свідчить про те, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем-1 не були враховані громадські інтереси;

- судом було залишено поза увагою позовну вимогу про повернення земельної ділянки площею 0,0192 га.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.11.2013р.

25.11.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судове засідання 25.11.2013р. з'явились представники позивача, відповідача-2 та відповідача-3. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.12.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Іоннікової І.А.

В судовому засіданні 16.12.2013р. позивач підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2013р. у справі №910/9770/13, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні 16.12.2013р. представники відповідача-2 та відповідача-3 заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-1 в судове засідання 16.12.2013р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача-1 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 16.12.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та відповідача-3, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Рішенням відповідача-1 №316/1191 від 23.12.2003р. „Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (пункт 22) було вирішено (том справи - 1, аркуші справи - 35-38):

- затвердити проект відведення земельних ділянок відповідачу-2 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва;

- припинити Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста „Київзеленбуд" право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 23.02.1965р. №230 „Про відвод Управлінню зеленої зони м. Києва земельних ділянок для влаштування парків-скверів в Дарницькому районі", площею 1,70 га (лист-згода від 13.08.2003р. №1092) та зарахувати зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- передати відповідачу-2, за умови виконання п.22.1 цього рішення, земельні ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва загальною площею 1,70 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, з них: ділянку №1 площею 1,68 га - в довгострокову оренду на 25 років; ділянку №2 площею 0,02 га, в межах червоних ліній, - у короткострокову оренду на 5 років;

- відповідачу-2: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України; у місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документи, що посвідчують право користування земельними ділянками; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельних ділянок; питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 04.08.2003р. №209) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку; питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київської міської ради від 27.02.2003р. №271/431 „Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"; земельну ділянку в межах червоних ліній використовувати з обмеженнями відповідно до вимог містобудівного законодавства; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 22.05.2003р. №19-39, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 25.07.2003р. №5505, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 14.08.2003р. №08-8-20/6183, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 28.08.2003р. №4939; проектом будівництва передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) із кількістю машиномісць, відповідно до державних будівельних норм;

- попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

25.03.2004р. між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого (п.1.1) орендодавець на підставі п.22 рішення Київської міської ради від 23.12.2003р. №316/1191, за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду строком на 25 років земельну ділянку, визначену цим договором. Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Червоногвардійська у Деснянському районі м. Києва;

- розмір - 1,6840 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:62:064:0008 (том справи - 1, аркуші справи - 39-44).

29.06.2004р. вказаний договір оренди було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за номером 62-6-00153 у книзі записів державної реєстрації договорів (том справи - 1, аркуш справи - 44).

29.06.2004р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено угоду до вищевказаного договору оренди, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до абзацу першого п.3.1 договору, де слова „Завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору" замінити на слова „завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку" (томи справи - 1, аркуш справи - 62).

26.08.2009р. вказана угода була зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за номером 62-6-00531 у книзі записів державної реєстрації договорів.

25.03.2004р. між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого (п.1.1) орендодавець на підставі п.22 рішення Київської міської ради від 23.12.2003р. №316/1191, за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду строком на 5 років земельну ділянку, визначену цим договором. Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Червоногвардійська у Деснянському районі м. Києва;

- розмір - 0,0192 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:62:064:0007 (том справи - 1, аркуші справи - 47-52).

29.06.2004р. вказаний договір оренди було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за номером 62-6-00154 у книзі записів державної реєстрації договорів (том справи - 1, аркуш справи - 52).

26.10.2006р. між відповідачем-1, як орендарем, та відповідачем-3, як суборендарем, було укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого (п.п.1.1, 2.1) орендар передає суборендарю в довгострокове користування (суборенду) визначену цим договором земельну ділянку (далі - земельна ділянка або об'єкт), а суборендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату та виконувати інші умови цього договору. Об'єктом суборенди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Червоногвардійська у Деснянському районі м. Києва;

- розмір - 1,6840 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:62:064:0008.

В п.3.1 названого договору суборенди сторонами погоджено строк його дії до 29.06.2029р.

07.12.2012р. договір суборенди зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за номером 62-6-00606 у книзі записів державної реєстрації договорів (том справи - 1, аркуш справи - 66).

На підставі листа позивача від 11.03.2013р. №05/3-179 Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві було проведено перевірку відповідача-1 з питань дотримання вимог земельного законодавства при наданні в користування земельної ділянки на вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва шляхом опрацювання кадастрової справи, (том справи - 1, аркуші справи - 77-79). В ході перевірки було встановлено наступне: відведені відповідачу-1 земельні ділянки за функціональним призначенням є територією зеленої зони, які в порушення ст. ст. 20, 39 Земельного кодексу України рішенням відповідача-1 було віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови; не були внесені відповідні зміни до Генерального плану міста Києва; не було проведено державну експертизу землевпорядної документації.

З урахуванням висновків Державної інспекції сільського господарства в м. Києві, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати п.22 рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.06.2004р. за №62-6-00153; визнати недійсною угоду до договору оренди земельної ділянки, визнану укладеною між відповідачем-1 та відповідачем-2, яка зареєстрована 26.08.2009р. за №62-6-00531; визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.12.2012р. за №62-6-00606; визнати відсутнім у відповідача-2 та відповідача-3 права користування земельною ділянкою площею 1,6840 га, кадастровий №8000000000:62:064:0008, вартістю 53 164 910,42 грн., розташованою по вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва; зобов'язати відповідача-3 повернути відповідачу-1 земельну ділянку площею 1,6840 га, кадастровий №8000000000:62:064:0008, вартістю 53 164 910,42 грн., розташовану по вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва; зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 земельну ділянку площею 0,0192 га, кадастровий №8000000000:62:064:0007, вартістю 553 622,25 грн., розташовану по вул. Червоногвардійській у Деснянському районі м. Києва. При цьому, позивач наголошував на наступному:

- спірні земельні ділянки відносились до земель рекреаційного призначення та могли використовуватись лише для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів;

- проект відведення земельних ділянок відповідачу-2 не було погоджено з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини;

- містобудівне обґрунтування внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів об'єкта містобудування (торговельного комплексу) не розроблено та не погоджено, про що свідчить його відсутність у матеріалах проекту землеустрою. Окрім того, зміни до Генерального плану розвитку м. Києва, затвердженого рішенням відповідача-1 від 28.03.2002р. №370/1804, не внесені;

- оскільки оскаржуваний пункт рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" не відповідає вимогам діючого законодавства, укладені на підставі вказаного рішення договори оренди та суборенди, також мають бути визнані недійсними, а земельні ділянки підлягають поверненню відповідачем-2 та відповідачем-3 на користь відповідача-1.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши позовні вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

В ч.1 ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

В ч.1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В ст. 16 Закону України „Про оренду землі" визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України „Про оренду землі").

Як уже зазначалось вище, предметом розгляду у даній справі, серед іншого, є позовна вимога про визнання незаконним та скасування п.22 рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею". При цьому, обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач посилався на те, що при прийнятті відповідачем-1 оскаржуваного рішення та при виділенні відповідачу-2 земельної ділянки було порушено вимоги діючого законодавства, зокрема, Земельного кодексу України та Законів України „Про основи містобудування" і „Про планування і забудову територій".

Посилання позивача на те, що проект відведення земельних ділянок відповідачу-2 не було погоджено у встановленому законодавством порядку є необґрунтованим, оскільки в процесі судового розгляду було встановлено, що передача в оренду відповідачу-2 спірних земельних ділянок здійснювалася на підставі розробленого та погодженого проекту відведень земельних ділянок в порядку, визначеному в чинному на той час рішенні Київської міської ради від 26.06.2003р. №512/672 "Про порядок надання земельних ділянок у користування в м. Києві".

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема: позитивним висновком Головного управління містобудування та дизайну міського середовища №19-39 від 12.05.2003р., позитивним висновком Державного управління екології та природних ресурсів №1401 від 14.08.2003р., листом Головного управління охорони культурної спадщини №4939 від 28.08.2003р., листом Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації №01-1376від 28.08.2003р., листом Головного державного санітарного лікаря м. Києва №5505 від 25.07.2003р., згодою Комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" №1092 від 13.08.2003р. на припинення права користування частиною земельної ділянки площею 2,00 га за адресою: вул. Червоногвардійська в Деснянському районі м. Києва на користь відповідача-2; листом Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві №10-10-12/6338 від 13.08.2003р. щодо обстеження зелених насаджень та актом №20.

Відносно посилання позивача на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з положеннями ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним позивачем п.22 рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" спірна земельна ділянка була зарахована до земель запасу житлової та громадської забудови.

Тобто, фактично рішенням відповідача-1 було змінено цільове призначення земельної ділянки, але вказані дії не суперечать вимогам ст. 20 Земельного кодексу України.

В позові та в апеляційній скарзі позивач зазначав про те, що при виділенні земельної ділянки відповідачу-2 необхідно було провести землевпорядну експертизу, але її проведено не було.

З цього приводу судом було з'ясовано, що станом на 2003 рік Земельним кодексом України не було передбачено проведення державної землевпорядної експертизи, а сам Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації" був прийнятий лише 17.06.2004р., тобто після прийняття відповідачем-1 оскаржуваного позивачем рішення.

Окрім того, відповідно до п.19 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2003р. Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації проводить у межах своїх повноважень державну експертизу програм, проектів та їх техніко-економічних обґрунтувань у сфері використання і охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, здійснення землеустрою та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру.

При чому, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, у названій постанові Кабінету Міністрів України відсутні положення, які б регламентували повноваження проведення землевпорядної експертизи, а також розподіл категорій земель, які обов'язково підлягають землевпорядній експертизі.

Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи було затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №39 від 11.03.1997р. В п.1.2 цього наказу (в редакції наказу №108 від 30.10.1997р. „Про внесення часткових змін до Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи") визначено, що об'єктами державної землевпорядної експертизи є передпроектні та проектні розробки, програми, техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), схеми, проекти (далі - проектна документація), пов'язані з регулюванням земельних відносин, проведенням землеустрою, використанням і охороною земель, веденням державного земельного кадастру та моніторингу земель. У зазначеному наказі відсутні визначення категорій земель, до яких застосовується обов'язковість проведення експертизи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації з землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Враховуючи, що землевпорядна експертиза є частиною документації з землеустрою, то відповідач-2 на стадії погодження відведення йому земельної ділянки під будівництво та обслуговування торговельного комплексу не був суб'єктом звернення в розумінні Закону України "Про землеустрій".

Також необхідно зазначити, що на час розгляду справи місцевим господарським судом на спірній земельній ділянці був побудований об'єкт нерухомого майна (торгівельний комплекс), право власності на який зареєстровано Реєстраційної службою Головного управління юстиції у м. Києві за відповідачем-3 та внесено запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за номером 1968835.

У відповідності до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В процесі судового розгляду позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б зумовлювали визнання незаконним та скасування пункту 22 рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", у зв'язку з чим в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Відносно позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2, зареєстрованих Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.06.2004р. за №62-6-00153 та №62-6-00154, угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеної між відповідачем-1 та відповідачем-2, зареєстрованої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.08.2009р. за №62-6-00531 та договору суборенди земельної ділянки, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.12.2012р. за №62-6-00606, судом було встановлено наступне.

Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами ст. ст. 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України, з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. У зв'язку з цим підлягає встановленню наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а, отже, й дійсність укладеного договору, що оспорюється. Окрім того, оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду (аналогічна правова позиція викладена в п.2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Судом було з'ясовано, що приймаючи рішення від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (зокрема, пункт 22), відповідач-1 діяв в межах повноважень, наданих йому Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування" та Земельним кодексом України. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Саме на підставі вказаного рішення відповідача-1 укладались договори та угода, які оспорюються позивачем.

В процесі судового розгляду судом не було встановлено підстав для зміни чи скасування п.22 рішення відповідача-1 від 23.12.2003р. №316/1191 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею".

Інших підстав для визнання недійсними вищезгаданих договорів позивачем не наведено.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відсутні обставини, з якими законодавець пов'язує недійсність договорів (правочинів).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2, зареєстрованих Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.06.2004р. за №62-6-00153 та №62-6-00154, угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеної між відповідачем-1 та відповідачем-2, зареєстрованої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.08.2009р. за №62-6-00531 та договору суборенди земельної ділянки, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.12.2012р. за №62-6-00606 не підлягають задоволенню.

Решта позовних вимог про визнання відсутнім у відповідача-2 та відповідача-3 права користування земельною ділянкою, а також зобов'язання повернути земельну ділянку є похідними від вищевказаних вимог, у зв'язку з чим в цій частині позов також не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в позові та в апеляційній скарзі.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2013р. у справі №910/9770/13 прокуратурою судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2013р. у справі №910/9770/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/9770/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

І.А. Іоннікова