Ухвала

від 10.12.2013 по справі 820/9885/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р.Справа № 820/9885/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Бондара В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013р. по справі № 820/9885/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Діакон"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Діакон» (далі по справі -позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області (далі по справі -відповідач), в якому просило суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001802210 від 24.05.2013 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 16 976 (шістнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят шість) гривень 25 копійок, прийняте на підставі акту про результати проведення позапланової документальної невиїзної перевірки № 1762/2210/36985724 від 08.05.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року зазначений позов задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області від 24.05.2013 року №0001802210.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Діакон» з 13.04.2010 р. взято на податковий облік за № 45886 і станом на даний час перебуває на обліку в державній податковій інспекції у Дзержинському району м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області.

На підставі наказу від 12.04.2013 року за № 771 та від 23.04.2013 року № 85 згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Діакон» податковий номер 36985724 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «ІВІТЕК ТТК» (код ЄДРПОУ 36626532) за період січень-березень 2012 року, із ТОВ «Праксет-Харків» (код ЄДРПОУ 30137712) за травень 2012 року, із ПФ «Агроіндустрія» (код ЄДРПОУ 31149933) за листопад 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку ТОВ «НВФ «Діакон».

За результатами перевірки складено Акт №1762/2210/36985724 від 08.05.2013 року, який містить висновки щодо порушення ТОВ «НВФ «Діакон» п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового кредиту на суму 13 581 грн. в т.ч. по періодах: у лютому 2012 року у сумі 1157 грн., у березні 2012 року у сумі 3424 грн., у листопаді 2012 року у сумі 9000,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість всього на 13 581 грн., в т.ч. по періодах: у лютому 2012 року у сумі 1157 грн., у березні 2012 року у сумі 3424 грн., у листопаді 2012 року у сумі 9000,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення від 24.05.2013 року N0001802210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на суму 16 976, 25 грн., в тому числі за основним платежем на суму 13 581 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 3 395,25 грн.

Позивач не погодився з винесеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржило їх до ДПС у Харківській області. Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області від 06.08.2013 року №1057/10/20-40-10-04-17 про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 24.05.2013 року №0001802210, а скарга ТОВ «НВФ «Діакон» - без задоволення.

Вказане податкове повідомлення - рішення позивач оскаржив до Міністерства доходів і зборів України. Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 року №10627/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 24.05.2013 року №0001802210, а скарга ТОВ «НВФ «Діакон» - без задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондується також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України.

Виходячи зі змісту положень ст.79.1 ст.79, 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, яке оформлюється наказом, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки 11№1762/2210/36985724 від 08.05.2013 року, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення є, на думку ДПІ, відсутність факту реального вчинення господарських операцій з контрагентами позивача з посиланням на дані, що викладені у актах про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «ІВІТЕК ТТК», ТОВ «Праксет-Харків», ПФ «Агроіндустрія»..

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Діакон» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІВІТЕК ТТК» (Продавець) був укладений договір поставки № 03/01-12 від 03.01.2012 року відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти приладдя, пристрої та комплектуючі для рентгенографії.

Факт виконання умов договору підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними від 06.01.2012 року № РН-06011, від 01.02.2012 року № РН-01026, від 03.02.2012 року № РН-3023, від 27.02.2012 року № РН-27024, від 05.03.2012 року № РН-05304, від 30.03.2012 року № РН-30312, що підтверджують факт передання товару Продавцем та, відповідно, отримання його Покупцем, окрім того, ТОВ «ІВІТЕК ТТК» на адресу ТОВ «НВФ «Діакон» були виписані наступні податкові накладні: від 06.01.2012 року № 5, від 03.02.2012 року № 21, від 27.02.2012 року № 87, від 05.03.2012 року № 33, від 30.03.2012 року № 221.

Факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладних від 06.01.2012 року, від 01.02.2012 року, від 03.02.2012 року, від 27.02.2012 року, від 05.03.2012 року, від 30.03.2012 року.

Оплата товару підтверджується банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Діакон» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Праксет-Харків» (Продавець) був укладений договір поставки № ДГ05/-12 від 05.05.2012 року відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти приладдя, пристрої та комплектуючі для рентгенографії.

Факт виконання умов договору підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними від 11.05.2012 року № РН-1105-01, від 18.05.2012 року № РН-1105-02, від 03.05.2012 року № РН-0305-02, які підтверджують факт передання товару Продавцем та, відповідно, отримання його Покупцем, окрім того, ТОВ «Праксет-Харків» на адресу ТОВ «НВФ «Діакон» були виписані наступні податкові накладні: від 11.05.2012 року № 55, від 18.05.2012 року № 101, від 03.05.2012 року № 2.

Факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 11.05.2012 року, від 18.05.2012 року, від 03.05.2012 року.

Оплата товару підтверджується банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган не заперечував того факту, що податковим органом не було визначено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість щодо ТОВ «НВФ «Діакон» по взаємовідносинам з ТОВ «Праксет-Харків».

При цьому колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять усі копії договорів та видаткових накладних, які підтверджують факт використання придбаного товару у ТОВ «ІВІТЕК ТТК» та ТОВ «Праксет-Харків» у власній господарській діяльності позивача.

Між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Діакон» (Суборендар) та ПФ «Агроіндустрія» (Орендодавець) укладено договір суборенди приміщення № 1-А від 12.01.2012 року, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Суборендар приймає в суборенду приміщення для використання його під ремонтну лабораторію.

На виконання умов вищезазначеного договору сторонами складені акт приймання-передачі приміщення від 12.01.2012 року, акт приймання-передачі приміщення від 12.11.2012 року, акт здачі-прийняття наданих послуг, окрім того ПФ «Агроіндустрія» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Діакон» виписало рахунок-фактуру від 11.11.2012 року № СФ-0000001 та податкову накладну від 12.11.2012 року № 23.

Оплата за надані послуги суборенди підтверджується копію банківської виписки.

Крім того колегія суддів звертає увагу на той факт, що в обґрунтування необхідності укладання вказаного договору суборенди позивачем до матеріалів справи надані копії договорів щодо здійснення ремонту рентгенівського обладнання, укладених з контрагентами та, відповідно, актів здачі-прийняття робіт.

У відповідності до пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання. Відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам та такі, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що всі первинні документи, які були оформлені в результаті здійснення вищевказаних господарських операцій, відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме положенням ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином колегія суддів вважає, що наявність в матеріалах справи документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів із контрагентами, крім цього зі змісту первинних документів в діяльності позивача та його контрагентів наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договорів, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

Тому позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаних господарських операціях та правомірно сформовано валові витрати за відповідний податковий період.

Стосовно висновків відповідача про можливе порушення податкового законодавства контрагентами позивача , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до рішення Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення рішення від 24.05.2013 року № 0001802210, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013р. по справі № 820/9885/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В. Судді (підпис) (підпис) П’янова Я.В. Бондар В.О. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.