Постанова

від 19.12.2013 по справі 812/7058/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кравцова Н.В.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 року справа №812/7058/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Жаботинської С.В., Шишова О.О.

секретар судового засідання Запорожцева Г.В.

за участі представників позивача Бєлоцерковської Г.В., Івасюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Малого спільного науково-виробничого підприємства "Клен" та Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 812/7058/13-а за позовом Малого спільного науково-виробничого підприємства "Клен" до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013 №0000102250 та №0000092250, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2013 року Мале спільне науково-виробниче підприємство «КЛЕН» (далі - МСНВП «Клен») звернулось до суду з позовом до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - Інспекція) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013 №0000102250 та №0000092250.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку МСНВП «КЛЕН», на підставі якої складено акт перевірки №92/22/13407298 від 25.07.2013. За результатами акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.08.2013 №0000102250 та №0000092250, якими позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Позивач вважає висновки акту безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення незаконними.

Просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 06.08.2013 №0000102250 та №0000092250 Інспекції.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у цій справі позов було задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції №0000092250 від 06.08.2013 щодо нарахування суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 13532,00 грн.

Щодо іншого податкового повідомлення-рішення Інспекції №0000102250 від 06.08.2013 - в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

В апеляційних скаргах сторони просять скасувати постанову в частині вирішення справи не на їх користь, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах матеріального закону і при ухваленні рішення судом були порушені норми процесуального права.

Інспекцією також подані письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких висловлено згоду з висновками місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прохання залишити апеляційну скаргу МСНВП «Клен» без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи своїх апеляційних скарг, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги опонента.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс (далі - ПК) України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Мале спільне науково-виробниче підприємство «КЛЕН» зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 17.12.1991 за № 1 382 107 0004 006058, перебуває на податковому обліку в Ленінській об'єднаній державній податковій інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області та є платником податків.

На підставі направлень від 27.06.2013 №19, від 27.06.2013 №20, від 27.06.2013 №21, від 27.06.2013 №22, від 27.06.2013 №23, виданих Інспекцією, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 розділу 1, статті 77 глави 8 розділу ІІ ПК України відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка МСНВП «КЛЕН» код за ЄДРПОУ 13407298 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.10 по 31.12.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 по 31.12.12. За результатами перевірки складено акт №92/22/13407298 від 25.07.2013 (Т.1 а.с.16-74).

Висновками акту перевірки встановлено наступні порушення:

1. абз.1 п.п.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п. «б» п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 500 000 грн., в тому числі: за 1 квартал 2010 року в сум і 150 000 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 50 000 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 100 000 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 50 000 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 150 000 грн.,

- п.138.2, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України,

- пп. д) п.17 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, згідно якого «Тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 01 січня 2011 року звільняються від оподаткування прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (клас 29.31 і 29.32 групи 29.3 розділу 29 КВЕД ДК 009:2005),

- п.21 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 276 000 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 276 000 грн.

2. п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 13532 грн., у т.ч. за січень 2011 року у сумі 2200 грн., за лютий 2011 року у сумі 2417 грн., за травень 2011 року у сумі 6750 грн., за лютий 2012 року у сумі 335 грн., за квітень 2012 року у сумі 1013 грн., за червень 2012 року у сумі 335 грн., за липень 2012 року у сумі 482 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 06.08.2013 винесено податкові повідомлення-рішення: №0000102250, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем - 626000 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 119001 грн. та № 0000092250, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 13532 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 544,25 грн. (Т.1 а.с.14,15).

Щодо податкового повідомлення - рішення від 06.08.2013 0000092250, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 13532 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 544,25 грн., суд зазначає наступне.

З урахуванням предмету спору, дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між МСНВП «КЛЕН» та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс - Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс», що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань по операціям з придбання послуг (робіт, товарів).

Згідно пункту 14.1.156 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз.1 п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано до Інспекції податкові декларації з податку на додану вартість (з реєстрами отриманих та виданих податкових накладних) за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року, травень 2011 року, лютий 2012 року, квітень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року (Т.3 а.с.46-213).

Згідно декларацій з податку на додану вартість (додаток №5) за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року, травень 2011 року, лютий 2012 року, квітень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року, позивачем включено до складу податкового кредиту суми з ПДВ (ряд. 32) по контрагентам ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» на підставі податкових накладних.

Згідно реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, позивач у відповідні періоди відобразив відомості по податковим накладним, наданих ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс».

Як встановлено у судовому засіданні, позивачем були здійснені господарські операції з ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» на підставі усних договорів.

Під час розгляду справи позивачем було надано суду засвідчені копії первинних документів, які відповідають оригіналам, досліджених під час розгляду справи, є документами первинного бухгалтерського обліку, та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість по контрагентам ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс».

У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: мікросхема-драйвер, мікросхема керування електродвигуном.

На виконання умов договору позивачем було отримано від ТОВ «Гранд Технолоджіс» товар, а саме: мікросхема-драйвер, мікросхема керування електродвигуном.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Гранд Технолоджіс» податкові накладні №121 від 28.02.2012, №8 від 03.04.2012, №5 від 01.06.2012, №178 від 27.07.2012, видаткові накладні №ГТ-0000525 від 02 квітня 2012 року, №ГТ-0000763 від 07 травня 2012 року, №ГТ-0001162 від 05 липня 2012 року, №ГТ-0001484 від 21 серпня 2012 року, рахунки-фактури №ГТ-0000807 від 27 лютого 2012 року, №ГТ-0001310 від 02 квітня 2012 року, №ГТ-0002976 від 27 липня 2012 року, сертифікати якості (Т.2 а.с.1-32,213-216,217).

Повна сплата позивачем податку на додану вартість за отриманий товар по господарським операціям з ТОВ «Гранд Технолоджіс» підтверджена платіжними документами (Т.2 а.с.4,11,19,20).

Факт підтвердження транспортування товару на адресу позивача підтверджується вантажними деклараціями, актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2012 (Т.2 а.с.33,218).

Також, між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: колесо, семяпровід.

На виконання умов договору позивачем було отримано від ТОВ «Інтерсервіс-Постач» товар, а саме: колесо, семяпровід.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Інтерсервіс-Постач» податкові накладні №1290 від 22.12.2010, №627 від 31.01.2011, видаткові накладні №1290 від 22.12.2010, №627 від 31.01.2011 (Т.2 а.с.34-38).

Повна сплата позивачем податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» підтверджена платіжними документами (Т.2 а.с.36,39,42).

Також, між позивачем та ТОВ «Мир-Груп» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: колесо, семяпровід.

На виконання умов договору позивачем було отримано від ТОВ «Мир-Груп» товар, а саме: колесо, семяпровід.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Мир-Груп» податкові накладні №280221 від 28.02.2011, №133 від 14.04.2011, видаткові накладні №28/02-62 від 28.02.2011 (Т.2 а.с.40-43).

Повна сплата позивачем податку на додану вартість та валових витрат у ціні товару по господарським операціям з ТОВ «Мир-Груп» підтверджена платіжними документами (Т.2 а.с.45,48,51), які були досліджені під час судового засідання.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Інтер-Плюс» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: колеса, семяпровід.

На виконання умов договору позивачем було отримано від ТОВ «Інтерсервіс-Постач» товар, а саме: колесо, семяпровід.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Інтер-Плюс» податкову накладну №170 від 25.05.2011 (Т.2 а.с.46).

Повна сплата позивачем податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Інтер-Плюс» підтверджена платіжними документами, які були досліджені під час судового засідання.

Також, між позивачем та ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: труба.

На виконання умов договору позивачем було отримано від ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» товар - труба.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» податкову накладну №379 від 19.04.2012 (Т.2 а.с.49).

Повна сплата позивачем податку на додану вартість по господарській операції з ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» підтверджена платіжними документами (Т.2 а.с.51).

Подальше використання позивачем товару, отриманого від контрагентів - ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» у своїй господарській діяльності підтверджується актами списання (Т.2 а.с.12-16,21-26,30-32,52-54,55-58,59-61,62-63,64-65,66-67).

Таким чином, наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку підтверджено реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс».

Внаслідок цього суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що складені бухгалтерські документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік» та достовірно підтверджують реальність господарської операції між позивачем та його контрагентів.

Відповідно до п. 4 - п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, суд зазначає, що акт перевірки, який став підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень був складений без врахування усіх фактичних обставин, що потягло за собою необґрунтовані висновки та безпідставні рішення податкового органу.

Також суд зауважує, що податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту регламентований нормами ПК України, згідно якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

У судовому засіданні відповідачем не було встановлено порушення вимог податкового законодавства з боку позивача, яке б позбавило його права на формування податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акти перевірок ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» як підставу для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки норми ПК України визначають, що порушення норм податкового законодавства платником податків породжує наслідки та відповідальність саме відносно даного платника податків і ніяким чином не тягне наслідків для його контрагентів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність у ланцюгу постачання контрагентів, які не знаходяться за місцем реєстрації, не свідчить про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у відповідні періоди за результатами здійснення господарських операцій. Порушення податкового законодавства, у разі їх документального доведення, вчинені контрагентами не є свідченням протиправності дій та порушення податкового законодавства позивачем, оскільки за статтею 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Невиконання контрагентами по ланцюгу постачання своїх зобов'язань має наслідком притягнення до відповідальності саме цих суб'єктів господарювання.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її завершення.

З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що правові наслідки за вищенаведеними договорами настали, позивачем та його контрагентом виконані договірні обов'язки, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс».

Також не приймає суд і до уваги посилання відповідача на безпідставність формування позивачем податкового кредиту, у зв'язку з відсутністю письмово оформлених договорів, оскільки статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Таким чином, відсутність оформлених в письмовій формі договорів ніяким чином не спростовує фактичне здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, та як наслідок виникнення права на формування податкового кредиту. Внаслідок цього місцевий суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість висновків податкового органу в частині визначення підприємству податкового зобов'язання з ПДВ та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2013 0000092250, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 13532 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 544,25 грн.

Відтак, судове рішення місцевого суду в цій частині колегією суддів апеляційного суду визнається законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000102250 від 06.08.2013 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 626000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 119001,00 грн., суд виходить з наступного.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 334/94-ВР) та з 01.01.2011 року ПК України.

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п.1.30 ст. 1 Закону № 334/94-ВР роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно п. 1.31 ст. 1 вказаного Закону продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вищевказаного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є:

а) нерезидентами;

б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Згідно абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Питання, пов'язані з поняттям права інтелектуальної власності, регулюються Книгою четвертою Цивільного кодексу України.

Згідно статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Згідно частини третьої статті 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до п. 3 Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1185 ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж;

паушальний платіж - одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності;

роялті - ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.

Згідно акту перевірки, висновок податкового органу ґрунтується на порушення позивачем пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР в результаті включення до валових витрат сум роялті при фактичній їх виплаті, а не при нарахуванні розміру роялті на підставі акту-прийому передачі об'єкту авторського права.

У судовому засіданні було встановлено, що між фізичними особами - ОСОБА_6 (Винахідник - 1) та ОСОБА_7 (Винахідник - 2), які є винахідниками та співвласники патенту України на винахід НОМЕР_1 від 16.10.2000, назва винаходу: «Висівна система», разом надалі - Ліцензіар та МС НВП «Клен», надалі - Ліцензіат, в особі директора Ковшар В.М., уклали ліцензійний договір про надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності (Т.1 а.с.126-137).

Згідно п. 3.1 договору Ліцензіар надає Ліцензіату на термін дії даного договору, та виключно за винагороду, що сплачується Ліцензіатом Ліцензіару, виключну ліцензію на використання винаходу «Висівна система» за патентом України НОМЕР_1 від 16.10.2000, надалі - патент, з метою виготовлення, застосування, ввозу, маркетингу, продажу та іншого введення у господарський оборот цієї продукції на Території.

Згідно п. 8.1 договору сума вартості виключної ліцензії за цим договором визначається на підставі Протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 5), що є невід'ємною частиною даного Договору, який підписується в день підписання Договору.

Пунктом 8.2 передбачено, що за надання виключної ліцензії Ліцензіат сплачує Ліцензіарові винагороду у вигляді паушального платежу.

Згідно п. 8.3 договору сума, зазначена у п. 8.1 цього договору сплачується паушальним платежем, що для податкового обліку визначається, як роялті.

Згідно п. 8.4 встановлено, що сторонами погоджено, що сума зазначена у п. 8.1 даного Договору може виплачуватися частинами, що не змінює призначення платежу.

Пунктом 8.5 встановлено, що за надання прав, передбачених цим договором, Ліцензіат починає виплачувати Ліцензіарові винагороду починаючи з моменту підписання Акту прийому-передачі патентної та технічної документації, передбаченої розділом 4 даного Договору.

Згідно Додатку № 5 до вказаного Договору сума винагороди та погоджена ціна за даним Договором складає 6 075 000,00 грн. (Т.1 а.с.136-137).

Згідно Додаткової угоди № 1 до Договору (п. 1.1) сума винагороди, зазначена у Протоколі погодження договірної ціни, зафіксована Сторонами та не може бути змінена через фінансові показники діяльності Ліцензіата, інфляцію та коливання валютних курсів (Т.1 а.с.138).

На підтвердження визначення розміру винагороди за ліцензійним договором, позивачем надано у судовому засіданні Звіт про оцінку майнових прав (Т.4 а.с.5-118).

Відповідно до акту прийому-передачі патентної та конструкторсько-технічної документації від 01.01.2009 Ліцензіар згідно ліцензійного договору від 01.01.2009 надає Ліцензіату виключне право на користування винаходу та передає: патент України на винахід № НОМЕР_1, опис до патенту України на винахід, технічна документація до патенту України на винахід, механічні, технологічні, техніко-економічні, експлуатаційні та інші показники продукції за патентом України на винахід.

На виконання умов договору, між сторонами укладені договори на використання винаходу від 04.01.2010, 04.01.2011, 03.01.2012 (Т.1 а.с.146-148), умовами яких передбачено, що за використання патенту підприємство виплачує винахідникам винагороду в розмірі:

- За 2010 рік у сумі 1`800`000,00 грн., 1-4 місяці 800`000,00 грн., 5-10 місця - 600`000,00 грн., 11-12 місяці - 400`000,00 грн.;

- За 2011 рік у сумі 2`400`000,00 грн. - в розмірі 200`000,00 грн. за кожен місяць;

- За 2012 рік у сумі 2`400000,00 грн., в розмірі 200`000,00 грн. за кожен місяць.

На підставі видаткових касових ордерів (Т.1 а.с.149-182, Т.2 а.с.220,221), позивачем здійснено виплати паушального платежу Ліцензіару у таких розмірах та у таких періодах:

- За період з 01.01.2010 по 31.03.2011 в розмірі 2`000`000,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 року - 600`000,00 грн., за 2 квартал 2010 року - 200`000,00 грн., за 3 квартал 2010 року - 400`000,00 грн., за 4 квартал 2010 року - 200`000,00 грн., за 1 квартал 2011 року - 600`000,00 грн.;

- За період з 01.04.2011 по 31.12.2012 на загальну суму 1`400`000,00 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 600`000,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 600`000,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 200`000,00 грн.

По факту виплати сум паушального платежу позивачем до податкової звітності з податку на прибуток включено до складу інших витрат за 1 квартал 2010 року - 600`000,00 грн., за 2 квартал 2010 року - 200`000,00 грн., за 3 квартал 2010 року - 400`000,00 грн., за 4 квартал 2010 року - 200`000,00 грн., за 1 квартал 2011 року - 600`000,00 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 600`000,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 600`000,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 200`000,00 грн. (Т.2 а.с.223-253, Т.3 а.с.1-45).

За висновками місцевого суду, оскільки позивач зі своїм контрагентом у ліцензійному договорі самостійно визначив суму винагороди, яку повинен сплачувати з моменту підписання Акту прийому-передачі патентної та конструкторсько-технічної документації від 01.01.2009, що у свою чергу, з урахуванням вимог пп. 11.2.1 п. 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР зобов'язує позивача збільшити валові витрати виробництва у день підписання такого акту у відповідний податковий період.

Крім того, як встановив місцевий суд, паушальний платіж не є тотожнім поняттям роялті та не є тотожнім порядком врахування до валових витрат паушальні платежі та роялті. Внаслідок чого, згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону 334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталися раніше, в даному випадку це є дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) на підставі Акту прийому-передачі патентної та конструкторсько-технічної документації від 01.01.2009, а тому віднесення позивачем до складу валових витрат у 2010-2012 роках виплату роялті є неправомірним. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було завищено задекларованих підприємством витрат на суму виплаченого роялті у 2010-2012 роках, що є порушенням вимог податкового законодавства.

Крім того, відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, в даному випадку, підставою дати збільшення валових витрат при виплаті паушального платежу особам, визначеним абз. «а» та «б» пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР є дата підписання Акту прийому-передачі патентної та конструкторсько-технічної документації від 01.01.2009, тобто фактичне отримання послуги з надання права на користування об'єктом інтелектуальної власності.

Як вбачається із акту перевірки, відповідачем було встановлено заниження податку на прибуток всього на суму:

- 500`000,00 грн., в тому числі: за 1 квартал 2010 року в сумі 150`000,00 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 50`000,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 100`000,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 50`000,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 150`000,00 грн. на підставі абз.1 пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, та п. «б» пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону 334/94-ВР за період з 01.01.2010 по 31.03.2011;

- 276`000,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 276`000,00 грн. на підставі п.138.2, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України, пп. д) п.17 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, згідно якого «Тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 01 січня 2011 року звільняються від оподаткування прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (клас 29.31 і 29.32 групи 29.3 розділу 29 КВЕД ДК 009:2005), п.21 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України.

Згідно розрахунку фінансових санкцій до акту документальної перевірки (Т.1 а.с.124) відповідачем не було враховано виявлене податковим органом заниження податкового зобов'язання за звітний період - 1 квартал 2010 року у сумі 150`000,00 грн. та місцевий суд погодився з такими висновками, оскільки строк подачі декларації за 1 квартал 2010 року встановлений до 09.05.2010, а тому визначений ПК України строк для нарахування податковим органом податкового зобов'язання сплинув.

Враховуючи встановлені обставини у справі, суд першої інстанції вирішив, що відповідачем правомірно визначено порушення позивачем норм податкового законодавства в частині збільшення валових витрат при виплаті паушального платежу у 2010-2012 роках та як наслідок правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000102250 від 06.08.2013, яким визначено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 626000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 119001,00 грн.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС Украйни обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Слід зазначити, що податковий орган не ставить під сумнів право відносити до валових витрат виплату винагороди за ліцензійним договором, про що свідчать, зокрема його письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача (Т.4 а.с.192).

Таке право платника податків підтверджується також і нормами податкового законодавства, що перелічено вище.

Зокрема, пунктом 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено «роялті» як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи компютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Крім того, визначення поняття «роялті» міститься і у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» №1185 від 03.10.2007 р. (роялті це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності), у Постанові Правління Національного банку України «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України»№255 від 18.06.2003 р. (роялті - платежі за використання нематеріальних активів банку (патентів, авторського права, програмних продуктів).

Системний правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у тому випадку, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта та при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або будь-яким іншим чином відчужувати зазначений об'єкт, тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п.1.30 ст.1 Закону № 334/94-ВР.

Аналогічний підхід містить і судова практика з означеного питання, зокрема, ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.07.2010р. в справі № К-10123/07, від 24.06.2010р. по справі № К-1890/10.

Однак, податковий орган стверджує, що в залежності від виду винагороди та порядку її нарахування, залежить дата виникнення валових витрат та віднесення до валових витрат.

За клопотанням позивача апеляційним судом було призначено судово-економічну експертизу, згідно з висновком якої № 6158/26/6293/26 від 16.12.2013р.:

Згідно з п. 5.2 Закону України № 334/94-ВР випливає, що:

"До складу валових витрат включаються:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Також, відповідно з пп. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР:

5.7. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності".

Витрати, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначено п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР і до них, зокрема, віднесено: прямі матеріальні витрати; на оплату праці; амортизацію виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 5.7 Закону № 334/94-ВР.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, (пп. 5.2.1. Закону № 334/94-ВР).

Згідно з пп. 5.4.2 Закону № 334/94-ВР витрати з нарахування роялті відносяться до витрат подвійного призначення, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у складі валових витрат. Водночас, якщо витрати з нарахування роялті можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, то такі витрати враховуються у складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, з вищенаведеного випливає, що документально не підтверджується заниження МСНВП "Клен" податку на прибуток за період з 01.01.2010р. по 31.03.2011р., визначене у п. 1 Розділу 4 "Висновок" Акту Ленінської об'єднаної Державної податкової інспекції у. м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганський обл. від 25.07.2013р. № 92/22/13407298.

Пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено наступне:

"Роялті - будь-який платіж:, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України".

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України:

"витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)".

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті, та інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Також, відповідно до ПК України випливає, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Кодексу).

Витрати, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначено п. 138.8 ст. 138 Кодексу і до них, зокрема, віднесено: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизацію виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв (п. 138.9 ст. 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Перелік витрат, що відносяться до інших, визначено п. 138.10 ст. 138 Кодексу, та визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони здійснені (п. 138.5 ст. 138 ПК України).

Таким чином з вищевказаного випливає, що витрати з нарахування роялті відносяться до витрат подвійного призначення, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у складі інших витрат. Водночас, якщо витрати з нарахування роялті можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, то такі витрати враховуються у складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, що також відповідає "Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань з оподаткування податком на прибуток при виплаті роялті", затвердженої наказом ДПС України від 15.02.2012 р. №122.

Таким чином, з вищенаведеного випливає, що документально не підтверджується заниження МСНВП "Клен" податку на прибуток за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 рік, визначене у п. 1 Розділу 4 "Висновок" Акту Ленінської об'єднаної Державної податкової інспекції у. м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганський обл. від 25.07.2013р. № 92/22/13407298.

Аналізуючи викладені обставини, враховуючи надану правову оцінку доказам, суд приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги позивача і, відповідно, позовних вимог і в частині скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції №0000102250 від 06.08.2013 щодо нарахування суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем у розмірі 626`000,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 119`001,00 грн.

Щодо способу захисту порушених прав, які викладені у прохальній частині позовних вимог, суд вважає, що належним способом захисту є скасування оскаржуваного рішення податкового органу.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з частковим порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, відповідно до положень статті 94 КАС України, з Державного бюджету України слід присудити позивачу понесені ним витрати на оплату судового збору в загальному розмірі 3441,00 грн.: при поданні позову в сумі 2294,00 грн. (т.1 а.с.2) та за подачу апеляційної скарги - 1147,00 грн. (т.4 а.с.148).

Крім того, відшкодуванню позивачеві підлягають і його витрати, понесені на проведення судово-економічної експертизи в сумі 7344,00 грн. При цьому відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VІ) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюються Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011р. № 845 (далі - Порядок № 845), визначені, зокрема, умови:

- безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету (п.п. 16-23 Порядку);

- безспірного списання коштів з рахунків боржника (п.п. 24-34 Порядку).

Безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету можливо лише у разі підтвердження стягувачем перерахування коштів до відповідного бюджету шляхом надання до органу казначейства оригіналу або копії розрахункового документу (платіжного доручення, квитанції).

З наданого МСНВП «Клен» платіжного доручення № 1904 від 28.11.2013р. вбачається, що кошти за висновок судової економічної експертизи сплачені позивачем Донецькому НДІ судових експертиз, тобто, до державного бюджету не надходили.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 р. № 2135/11/13-11, судам у резолютивній частині судового рішення в якому присуджуються судові витрати з Державного бюджету України на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Таким чином, судові витрати за проведення судово-економічної експертизи у сумі 7344,00 грн. стягуються на користь позивача з Державного бюджету України в особі Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області.

В повному обсязі постанову виготовлено 23 грудня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого спільного науково-виробничого підприємства "Клен" - задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 812/7058/13-а - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Позов Малого спільного науково-виробничого підприємства "Клен" до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013 №0000102250 та №0000092250 - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 06.08.2013 № 0000102250.

Здійснити розподіл судових витрат наступним чином:

Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого спільного науково-виробничого підприємства "Клен" (91055, Луганська область, м. Луганськ, вул. Дачна, буд. 5/3, код ЄДРПОУ 13407298) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3441,00 (три тисячі чотириста сорок однієї) гривні.

Стягнути на користь Малого спільного науково-виробничого підприємства "Клен" (91055, Луганська область, м. Луганськ, вул. Дачна, буд. 5/3, код ЄДРПОУ 13407298) судові витрати на проведення судово-економічної експертизи у сумі 7344,00 (сім тисяч триста сорок чотири) гривні з Державного бюджету України в особі Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області.

В іншій частині Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 812/7058/13-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: С.В.Жаботинська

О.О.Шишов