Ухвала

від 20.05.2014 по справі 812/7058/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року м. Київ К/800/3582/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р.

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р.

у справі № 812/7058/13-а

за позовом Малого спільного науково-виробничого підприємства «Клен»

до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Мале спільне науково-виробниче підприємство «Клен» (далі - позивач, МСНВП «Клен») звернулось до суду з позовом до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач, Ленінська ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р. позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення Ленінської ОДПІ №0000092250 від 06.08.2013 р. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р. скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської ОДПІ від 06.08.2013 № 0000102250. В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Ленінська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу МСНВП «Клен», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Ленінською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку МСНВП «Клен» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.10 р. по 31.12.12 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 р. по 31.12.12 р., за результатами якої складено акт №92/22/13407298 від 25.07.2013 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: 1. абз.1 п.п.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п. "б" п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 500 000 грн., в тому числі: за 1 квартал 2010 року в сум і 150 000 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 50 000 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 100 000 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 50 000 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 150 000 грн.; п.138.2, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України, п.21 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 276 000 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 276 000 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 13532 грн., у т.ч. за січень 2011 року у сумі 2200 грн., за лютий 2011 року у сумі 2417 грн., за травень 2011 року у сумі 6750 грн., за лютий 2012 року у сумі 335 грн., за квітень 2012 року у сумі 1013 грн., за червень 2012 року у сумі 335 грн., за липень 2012 року у сумі 482 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000102250 від 06.08.2013, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем - 626000 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 119001 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000092250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 13532 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 544,25 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 196 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: мікросхема-драйвер, мікросхема керування електродвигуном.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Гранд Технолоджіс» податкові накладні №121 від 28.02.2012, №8 від 03.04.2012, №5 від 01.06.2012, №178 від 27.07.2012, видаткові накладні №ГТ-0000525 від 02 квітня 2012 року, №ГТ-0000763 від 07 травня 2012 року, №ГТ-0001162 від 05 липня 2012 року, №ГТ-0001484 від 21 серпня 2012 року, рахунки-фактури №ГТ-0000807 від 27 лютого 2012 року, №ГТ-0001310 від 02 квітня 2012 року, №ГТ-0002976 від 27 липня 2012 року, сертифікати якості.

Транспортування товару на адресу позивача підтверджено вантажними деклараціями, актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2012 р.

Також між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: колесо, семяпровід.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Інтерсервіс-Постач» податкові накладні №1290 від 22.12.2010, №627 від 31.01.2011, видаткові накладні №1290 від 22.12.2010, №627 від 31.01.2011.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Мир-Груп» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: колесо, семяпровід.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Мир-Груп» податкові накладні №280221 від 28.02.2011, №133 від 14.04.2011, видаткові накладні №28/02-62 від 28.02.2011.

Також між позивачем та ТОВ «Інтер-Плюс» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: колеса, семяпровід.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Інтер-Плюс» податкову накладну №170 від 25.05.2011.

Повну сплату позивачем товару по господарським операціям з ТОВ «Інтер-Плюс» підтверджено платіжними документами.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» було укладено усний договір на поставку товару, а саме: труба.

На підтвердження факту поставки товару по договору, позивачем було отримано від ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» податкову накладну №379 від 19.04.2012.

Повну сплату позивачем товару по господарській операції з ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» підтверджено платіжними документами.

При цьому подальше використання позивачем товару, отриманого від контрагентів - ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» у своїй господарській діяльності підтверджено актами списання.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку підтверджено реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Інтерсервіс Постач», ТОВ «Мир-Груп», ТОВ «Інтер-Плюс», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс».

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000102250 від 06.08.2013 р., яким позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 626000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 119001,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між фізичними особами - ОСОБА_5 (Винахідник - 1) та ОСОБА_6 (Винахідник - 2), які є винахідниками та співвласники патенту України на винахід 28119 від 16.10.2000, назва винаходу: «ІНФОРМАЦІЯ_1», разом надалі - Ліцензіар та МСНВП «Клен», надалі - Ліцензіат, в особі директора ОСОБА_5, уклали ліцензійний договір про надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

На виконання умов договору, між сторонами укладені договори на використання винаходу від 04.01.2010, 04.01.2011, 03.01.2012, умовами яких передбачено, що за використання патенту підприємство виплачує винахідникам винагороду.

Згідно висновків судово-економічної експертизи № 6158/26/6293/26 від 16.12.2013 р. документально не підтверджено заниження МСНВП «Клен» податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р.

Підпунктом 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті, та інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Кодексу).

Витрати, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначено п. 138.8 ст. 138 Кодексу і до них, зокрема, віднесено: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизацію виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв (п. 138.9 ст. 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Перелік витрат, що відносяться до інших, визначено п. 138.10 ст. 138 Кодексу, та визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони здійснені (п. 138.5 ст. 138 ПК України).

Результатами судово-економічної експертизи документально не підтверджено заниження позивачем податку на прибуток за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для віднесення витрат до складу валових та нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області відхилити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов