Постанова

від 05.12.2013 по справі 826/246/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/246/13-а (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О. В.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0004302220 та податкову вимогу від 02.11.2012 № 2679.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ним у повній мірі доведено (документально підтверджено) реальність господарських операцій з ТОВ «Кабельпласт», - з огляду на що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ліфти України» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з ТОВ «Кабельпласт» за період з 01.07.2011 по 31.08.2011. За наслідком перевірки було складено акт від 30.08.2012 № 286/1-22-20-35569992.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого, на думку податкового органу, ТОВ «Ліфти України» занижено суму податку на додану вартість на суму 23 282 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0004302220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 23 282 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 5 820,50 грн.

02 Листопада 2012 року відповідачем виставлено позивачу податкову вимогу № 2679 на загальну суму 26 207,23 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи було встановлено відсутність реального характеру операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кабельпласт» за спірний період, зокрема, визнав, що контрагентом позивача не здійснювались витрати на виплату заробітної плати та на організаційне забезпечення діяльності підприємства, що свідчить про відсутність у нього адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань за договорами. Крім того, зазначив, що ТОВ «Кабельпласт» не мало дозволу Держгірпромнагляду на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Із аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що повинно підтверджуватися належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) і сплатою податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, - з огляду на що, для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчо визначених вимог і відображати реальність господарської операції.

Судом першої інстанції було встановлено, і таке підтверджується матеріалами справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кабельпласт» було укладено договір підряду від 14.02.2011 № 011/78 СП, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Кабельпласт» (підрядник) зобов'язується провести за рахунок власних сил, засобів, техніки та устаткування у відповідності до будівельних норм, правил та чинного законодавства України на об'єкті Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» (замовника) монтаж та пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання. Також між підприємствами було укладено договір підряду від 25.05.2011 № 011/27 СП, згідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Кабельпласт» (підрядник) зобов'язується провести за рахунок власних сил, засобів, техніки та устаткування у відповідності до будівельних норм, правил та чинного законодавства України виконати на об'єкті Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» (замовника) встановлення направляючих кабіни двох ліфтів.

На підтвердження виконання господарських операцій за вказаними договорами позивачем було надано суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні; на підтвердження здійснення розрахунків за договорами надано відповідні платіжні доручення.

На переконання судової колегії, наявність вказаних вище первинних документів і документів бухгалтерського обліку, складених у відповідності до законодавчо визначених вимог, спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність в позивача законодавчо визначених підстав до формування податкового кредиту.

Так, за правилом, визначеним ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. При цьому оскільки докази, надані позивачем на підтвердження реальності виконання сторонами спірних договорів, відповідачем не спростовані, - віднесення позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених у ціні придбаних послуг, - є правомірним.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» не може нести відповідальності за зобов'язаннями свого контрагента, зокрема в частині виплати заробітної плати працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельпласт», в тому числі за роботи, пов'язані з виконанням останнім договірних зобов'язань. Крім того, вказана обставина, згідно до вимог чинного законодавства, не є доказом відсутності у ТОВ «Кабельпласт» адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань за спірними договорами.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена правова позиція узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, яка, за приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, так само як і сама Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, зокрема, з Додатку до ліцензії серії АВ № 458749 виданої Інспекцією ДАБК у Київській області 16.04.2009 ТОВ «Кабельпласт», вбачається перелік будівельних робіт, які дане товариство має право виконувати, серед яких є роботи, пов'язані з виконанням ТОВ «Кабельпласт» своїх зобов'язань за договорами від 14.02.2011 № 011/78 СП та від 25.05.2011 № 011/27 СП. Оскільки однією з умов отримання ТОВ «Кабельпласт» вказаної ліцензії є наявність відповідного кваліфікованого персоналу, - наявність у підрядника позивача ліцензії серії АВ № 458749 виданої Інспекцією ДАБК у Київській області 16.04.2009 підтверджує ту обставину, що підрядник має відповідний кваліфікований персонал.

Також слід зазначити, що наявність чи відсутність у контрагента позивача власного чи орендованого офісу та сплата комунальних платежів не стосується предмету господарських операцій, що є предметом розгляду у даній справі та не впливає на можливість виконання ТОВ «Кабельпласт» зобов'язань за ними.

Що стосується висновку суду першої інстанції про неможливість виконання ТОВ «Кабельпласт» договірних зобов'язань у зв'язку із відсутністю у нього спеціального дозволу територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві , - колегія суддів вважає і його передчасним. Так, чинне законодавство України покладає обов'язок щодо отримання такого дозволу саме на підприємство, що має виконувати такі роботи (п. 9 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 № 1107). Ні до, ні під час укладення господарських договорів, ні при отриманні виконаних робіт (наданих послуг) позивач не зобов'язаний перевіряти вказану обставину. Обов'язковим для позивача була лише наявність у ТОВ «Кабельпласт» ліцензії та доказів відповідного правового статусу платника податків.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що віднесення позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених у ціні придбаних послуг, є правомірним.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем було помилково обрано спосіб захисту порушеного права, - визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення №0004302220 від 19.09.2012 та податкової вимоги №2679.

Відповідно до ч. 2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною 3 статті 11 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Способи захисту порушеного права, встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не є вичерпними. Однак, деякі із них мають обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним, - акта індивідуальної дії.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Тобто у тих випадках, коли предметом спору є акт індивідуальної дії, позовною вимогою, за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта, - визнання його нечинним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 17.10.2010 по справі № К-23575/10.

З огляду на усе викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0004302220 та податкова вимога, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, а тому, у відповідності до ст.202 КАС України, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення № 0004302220 від 19.09.2012 та податкову вимогу № 2679 від 02.11.2012 визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 10 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.