Постанова

від 06.11.2018 по справі 826/246/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2018 року

Київ

справа №826/246/13-а

адміністративне провадження №К/9901/571/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Мамчур Я.С., Шостак О.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ліфти України (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У січні 2013 Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0004302220; визнати нечинною та скасувати податкову вимогу від 02.11.2012 № 2679.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: висновки перевірки про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Кабельпласт , результати якої оформлені актом від 30.08.2012 № 286/1-22-20-35569992, на підставі якого Інспекцією було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються на висновках акту ДПІ у Обухівському районі Київської області № 18/232/35471465 від 30.01.2012 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ Кабельпласт щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий - вересень 2011 , який не може містити і не містить інформації щодо фінансово-господарських відносин між позивачем та зазначеним товариством; фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Кабельпласт підтверджене належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відповідають встановленим законодавством вимогам, містять несуперечливу і достовірну інформацію, підтверджують виконання сторонами відповідних господарських операцій, з урахуванням того, що надані зазначеним контрагентом роботи (послуги) були використані позивачем в процесі здійснення господарської діяльності.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12.08.2013 у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: в порушення вимог пункту 4.2 договорів, укладених з ТОВ Кабельпласт , Товариство не надало суду актів технічної готовності ліфта; згідно листа Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві повідомило, що дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки ТОВ Кабельпласт не видавався; надані Товариством фотографії результатів виконаних робіт не дають можливості встановити ким виконані такі роботи і чи виконані вони взагалі.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.12.2013 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0004302220 та податкову вимогу від 02.11.2012 №2679

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: господарські операції між позивачем та ТОВ Кабельпласт були реально (фактично) здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, операції пов'язані з господарською діяльністю Товариства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю; згідно додатку до ліцензії серії АВ № 458749, виданої Інспекцією ДАБК у Київській області 16.04.2009 ТОВ Кабельпласт , вказане товариство має право виконувати будівельні роботи, серед яких є роботи, пов'язані з виконанням ТОВ Кабельпласт своїх зобов'язань за договорами від 14.02.2011 № 011/78 СП та від 25.05.2011 № 011/27 СП, укладеними з Товариством, з урахуванням того, що однією з умов отримання суб'єктом господарювання вказаної ліцензії є наявність відповідного кваліфікованого персоналу, що, в свою чергу, свідчить наявність у ТОВ Кабельпласт відповідного кваліфікованого персоналу; чинне законодавство України покладає обов'язок щодо отримання дозволу дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки саме на підприємство, що має виконувати такі роботи (пункт 9 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107), проте ні до, ні під час укладення господарських договорів, ні при отриманні виконаних робіт (наданих послуг) позивач не зобов'язаний перевіряти вказану обставину, обов'язковим для позивача була лише наявність у ТОВ Кабельпласт ліцензії та доказів відповідного правового статусу платника податків; наявність чи відсутність у контрагента позивача власного чи орендованого офісу та сплата комунальних платежів не стосується предмету господарських операцій, що є предметом розгляду у даній справі та не впливає на можливість виконання ТОВ Кабельпласт зобов'язань за ними.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.02.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що ТОВ Кабельпласт не здійснювало та не могло здійснювати роботи з монтажу та пусконалагоджувальних робіт ліфтового обладнання, оскільки не мало адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань за договорами, укладеними з Товариством.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зокрема, Товариство посилається на те, що: з урахуванням специфіки введення в експлуатацію готового ліфта роботи з монтажу ліфтового обладнання не є остаточними роботами, а являються частковими роботами в процесі встановлення (монтажу) та забезпечення функціонування ліфтів, у зв'язку з чим Товариство та ТОВ Кабельпласт не могли підписати акти технічної готовності ліфтів, оскільки такі акти складаються після виконання всього комплексу будівельно-монтажних робіт; у разі виконання ТОВ Кабельпласт своїх зобов'язань за договорами, укладеними з Товариством, без відповідного дозволу, це є виключно персональною відповідальністю ТОВ Кабельпласт .

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду та призначив справу до попереднього розгляду на 06.11.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Кабельпласт за період з 01.07.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складений акт № 286/1-22-20-35569992 від 30.08.2012, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 23282,00 грн., у тому числі: за липень 2011 року - 4159,00 грн., за серпень 2011 року - 19123,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство (замовник) неправомірно включило до податкового кредиту липня та серпня 2011 року податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ Кабельпласт (підрядник) згідно договорів виконання робіт № 011/78СП від 14.02.2011, №011/27 від 25.05.2011, оскільки згідно акту ДПІ у Обухівському районі Київської області № 18/232/35471465 від 30.01.2012 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ Кабельпласт щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий - вересень 2011 було встановлено, що: підписи у податковій звітності ТОВ Кабельпласт , яка подавалась до податкового органу на паперових носіях та надсилалась поштою, виконані не директором товариства (яким у період з лютого по липень був ОСОБА_3, у період з серпня по вересень був ОСОБА_4), а іншою особою, що підтверджується висновками спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області № 62 від 01.02.2012 та № 45 від 25.01.2012; стан платника ТОВ Кабельпласт - 8 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням ; громадянин ОСОБА_4 надав пояснення про те, що останніх 5 років він не працює, в 2002 році загубив паспорт, про діяльність ТОВ Кабельпласт йому нічого не відомо.

На підставі висновків акта перевірки 19.09.2012 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004302220, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 29102,50 грн. (у тому числі: 23282,00 грн. - за основним платежем, 5820,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

02.11.2012 Інспекцією була сформована та надіслана Товариству податкова вимога № 2679 про те, що станом на 02.11.2012 сума податкового боргу платника податків за узгодженими податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість становить 26207,23 грн.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами а , б пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) у складі вартості таких товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що: господарські операції між Товариством та ТОВ Кабельпласт мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, проектно-кошторисною документацією Товариства (договірними цінами,актами приймання виконаних робіт), регістрами бухгалтерського обліку (журналами-ордерами і відомостями по рахунках: 281 Товари на складі , 10 Основні засоби , 11 Інші необоротні матеріальні активи , 12 Нематеріальні активи ) і спричинили реальні зміни майнового стану позивача; на час укладення спірних договорів та виконання господарських операцій за такими договорами ТОВ Кабельпласт було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником податку на додану вартість та володіло спеціальною правосуб'єктністю; згідно додатку до ліцензії серії АВ № 458749, виданої Інспекцією ДАБК у Київській області 16.04.2009 ТОВ Кабельпласт , вказане товариство має право виконувати будівельні роботи, серед яких є роботи, пов'язані з виконанням ТОВ Кабельпласт своїх зобов'язань за договорами від 14.02.2011 № 011/78 СП та від 25.05.2011 № 011/27 СП, укладеними з Товариством, з урахуванням того, що однією з умов отримання суб'єктом господарювання вказаної ліцензії є наявність відповідного кваліфікованого персоналу, що, в свою чергу, свідчить наявність у ТОВ Кабельпласт відповідного кваліфікованого персоналу; чинне законодавство України покладає обов'язок щодо отримання дозволу дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки саме на підприємство, що має виконувати такі роботи (пункт 9 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107), з огляду на що ТОВ Кабельпласт не було обмежене правом залучити до виконання вказаних робіт субпідрядника - підприємство, у якого є відповідний дозвіл; наявність чи відсутність у контрагента позивача власного чи орендованого офісу та сплата комунальних платежів не стосується предмету господарських операцій, що є предметом розгляду у даній справі та не впливає на можливість виконання ТОВ Кабельпласт зобов'язань за ними.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення суду апеляційної інстанційї відсутні. Посилання скаржника на висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Кабельпласт є безпідставними, оскільки в силу положень пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання, а також зважаючи на те, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вказані скаржником обставини, як-то: заяви громадянина ОСОБА_4, скерованої до правоохоронних органів, про втрату паспорта, постанов про порушення кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва Інспекцією в процесі розгляду справ судами попередніх інстанцій надано не було.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна