Постанова

від 28.11.2013 по справі 808/7885/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року (о 15 год. 55 хв.)Справа № 808/7885/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря Батечко М.Д.

за участю представників позивача Новицького С.Л., Владикіна О.В.,

представника відповідача Петровій І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохім»

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрохім» (далі -ТОВ «Дніпрохім», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.06.2013 № 0000482211, № 0000492211.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Дніпрохім» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП ВКФ «СВ-Плюс» за період з 01.01.2010 по 01.03.2012, за результатами якої складено Акт від 19.04.2013 №648/2211/20497907. На підставі Акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.06.2013 № 0000482211, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 42 892,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 42 688,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 204,75 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.06.2013 № 0000492211, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40 928,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 37 188,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3740,25 грн. За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання позивачем товарів у ПП ВКФ «СВ-Плюс» та по операціях з продажу цих товарів. Позивач не згодний із результатами перевірки та нарахованими сумами податкових зобов'язань. Вважає, що висновки в Акті про відсутність факту здійснення господарських операцій по договорам, укладеним у перевіряємому періоді між ТОВ «Дніпрохім» та ПП ВКФ «СВ-Плюс», а також виключення із складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, виписаним ПП ВКФ «СВ-Плюс» є незаконними. Зазначає, що всі операції з купівлі-продажу товарів між ПП ВКФ «СВ-Плюс» та ТОВ «Дніпрохім» відповідають вимогам чинного законодавства. Товари дійсно поставлялись, розрахунки проводились, що підтверджено документами під час документальної перевірки. Вважає, що якщо податковий орган оспорює дійсність угод та юридичну значимість первинних та звітних документів, то на підставі чинного законодавства вони можуть бути визнані недійсними лише за рішенням суду. На підставі вищевикладеного, просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.06.2013 № 0000482211, №0000492211.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (вх. № 44025 від 11.11.2013). Зокрема, зазначає, що в результаті проведеної перевірки ТОВ «Дніпрохім» не встановлено факту передачі товарів (послуг) ПП ВКФ «СВ-Плюс» до підприємств-покупців, в тому числі і ТОВ «Дніпрохім» у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ПП ВКФ «СВ-Плюс» підприємствам-покупцям, що свідчить про те, що правочини між ПП ВКФ «СВ-Плюс» та покупцями, в т.ч. і ТОВ «Дніпрохім» здійснені без мети настання реальних наслідків. Враховуючи те, що у ПП ВКФ «СВ-Плюс» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції ПП ВКФ «СВ-Плюс» не є господарською діяльністю підприємства в розумінні п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Вказує, що ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя не підтверджений факт надання ПП ВКФ «СВ-Плюс» в адресу ТОВ «Дніпрохім» товарів на загальну суму 223 126,80 грн., у т.ч. ПДВ 37 187,80 грн. Крім того, посилається на постанову слідчого по ОВС 1-го відділення слідчого відділу управління СБУ України в Запорізькій області від 23.04.2012, відповідно до якої згідно ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст.205 КК України відносно посадових осіб ПП «Вєнсан» порушено кримінальну справу за ознаками злочину фіктивного підприємництва. Тобто, у зв'язку з відсутністю здійснення господарської діяльності ПП «Вєнсан» не могло поставляти товар на адресу ПП ВКФ «СВ-Плюс», що в свою чергу унеможливлює отримання цього товару ТОВ «Дніпрохім». На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Дніпрохім» відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрохім» (ідентифікаційний код 20497907) є юридичною особою, яка зареєстрована 11.01.1994 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, що підтверджується Довідкою АА № 708909 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Із матеріалів справи вбачається, що посадовою особою ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) та відповідно до наказу ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 29.03.2013 № 330 проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Дніпрохім» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП ВКФ «СВ-Плюс» за період з 01.01.2010 по 01.03.2012, за результатами якої складено Акт від 19.04.2013 №648/2211/20497907 (далі - Акт).

Відповідно до Акту перевіркою встановлено порушення:

1. п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 37 188,00 грн., у т.ч. травень 2011 року - 3045,00 грн., червень 2011 року - 19 186,00 грн., жовтень 2011 року- 6028,00 грн., листопад 2011 року - 8149,00 грн., січень 2012 року - 780,00 грн.

2. порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42 688,00 грн., у т.ч. 2 квартал 2011 року - 25 565,00 грн., 2-3 квартали 2011 року - 25 566,00 грн., 2-4 квартали 2011 року - 41 869,00 грн., 1 квартал 2012 року - 819,00 грн.

На підставі Акту та виявлених порушень ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 07.06.2013 № 0000482211, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 42 892,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 42 688,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 204,75 грн.

- від 07.06.2013 № 0000492211, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40 928,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 37 188,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3740,25 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що податкові повідомлення-рішення від 07.06.2013 №0000482211, № 0000492211 були оскаржені в адміністративному порядку, проте вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга ТОВ «Дніпрохім» без задоволення.

Судом встановлено, що фактично підставою для донарахування ТОВ «Дніпрохім» податкових зобов'язань стали висновки ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя про вчинення правочинів по ланцюгу постачання товарів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини є нікчемними. Фактично податкові зобов'язання донараховані ТОВ «Дніпрохім» на підставі Акту ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 03.09.2012 № 836/2211/32192377 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП ВКФ «СВ-Плюс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами, у тому числі з ПП «Вєнсан» за період з 01.01.2010 по 01.03.2012, відповідно до якого встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Судом встановлено, що ТОВ «Дніпрохім» мало господарські відносини з ПП ВКФ «СВ-Плюс» на підставі договору № 7 від 16.05.2011, відповідно до п. 1.1. якого продавець (ПП ВКФ «СВ-Плюс») зобов'язується передати у власність покупцю (ТОВ «Дніпрохім»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити сировину, в подальшому товар, на умовах даного договору.

На виконання вказаного договору ПП ВКФ «СВ-Плюс» поставило ТОВ «Дніпрохім» товар (пентасил 15-03, антіперін, ПМС-400, каучук, резина, резинова суміш, каталізатор), що підтверджується видатковими та податковими накладними на загальну суму 223 126,80 грн., в т.ч. ПДВ 37 187,80 грн., сума без ПДВ 185 939,00 грн., а саме:

- податкова накладна № 77 від 19.05.2011, видаткова накладна № 19057690007 від 19.05.2011 на суму 18 270,00 грн., в т.ч. ПДВ 3045,00 грн., сума без ПДВ 15 225,00 грн.;

- податкова накладна № 58 від 10.06.2011, видаткова накладна № 10067690016 від 10.06.2011 на суму 12 096,00 грн., в т.ч. ПДВ 2016,00 грн., сума без ПДВ 10 080,00 грн.;

- податкова накладна № 100 від 21.06.2011, видаткова накладна № 21067690019 від 21.06.2011 на суму 30 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 5000,00 грн., сума без ПДВ 25 000,00 грн.;

- податкова накладна № 101 від 21.06.2011, видаткова накладна № 21067690018 від 21.06.2011 на суму 73 020,00 грн., в т.ч. ПДВ 12 170,00 грн., сума без ПДВ 60 850,00 грн.;

- податкова накладна № 27 від 19.10.2011, видаткова накладна № 19107690023 від 19.10.2011 на суму 36 166,80 грн., в т.ч. ПДВ 6027,80 грн., сума без ПДВ 30 139,00 грн.;

- податкова накладна № 16 від 07.11.2011, видаткова накладна № 07117690024 від 07.11.2011 на суму 48 894,00 грн., в т.ч. ПДВ 8149,00 грн., сума без ПДВ 40 745,00 грн.;

- податкова накладна № 15 від 19.01.2012, видаткова накладна № 1901769003 від 19.01.2012 на суму 4680,00 грн., в т.ч. ПДВ 780,00 грн., сума без ПДВ 3900,00 грн.

Оплата за придбаний товар здійснювалась в безготівковій формі на розрахунковий рахунок ПП ВКФ «СВ-Плюс» на підставі виставлених рахунків. Якість товару підтверджується сертифікатами та паспортами якості на сировину, що містяться в матеріалах справи.

В подальшому з придбаної сировини позивачем була виготовлена продукція та реалізована, зокрема, Командитному товариству «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і Компанія», про що свідчать видаткові накладні, податкові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні свідки: представники ПП ВКФ «СВ-Плюс» та Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і Компанія» підтвердили реальність вчинених господарських операцій.

Оскільки ТОВ «Дніпрохім» вважає, що податкові повідомлення-рішення від 07.06.2013 № 0000482211, № 0000492211 прийняті ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя всупереч обставинам справи та діючому законодавству, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитам є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за правилами ПК України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. В даному пункті перелічені обов'язкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з приписів вищевказаних норм, податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Придбання товарів (робіт, послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні необхідні первинні документи, які підтверджують наявність витрат на придбання товару, а відповідно і правомірність віднесення цих витрат на валові витрати підприємства та декларування суми податкового кредиту. Придбаний товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, якою є, зокрема, оптова торгівля.

Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення. Крім того, відповідачем не було спростовано факт наявності контрагента позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та наявності в нього свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Щодо твердження відповідача про те, що правочини вчинені між позивачем та ПП ВКФ «СВ-Плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України. Такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 5 Постанови від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували висновки щодо нікчемності правочину та визнання його таким, що укладений без наміру настання правових наслідків. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на фактах, що викладені в Акті перевірки, проте належних доказів, що підтверджують викладені у ньому обставини, суду надано не було, а тому твердження відповідача щодо нікчемності правочину є лише його припущенням.

Стосовно господарської діяльності контрагента позивача ПП ВКФ «СВ-Плюс» та посилання на акт перевірки вказаного контрагента суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як встановлено ч. 1 ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Позиція вищих судових інстанцій (Верховного та Вищого адміністративного судів) по питанню відповідальності субєктів господарювання вже давно є сталою та полягає у тому, що платник податків не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами. Це може бути відповідальністю самого контрагента, якщо він допускає такі порушення. Аналогічні висновки надавав і Європейський суд по правам людини, зокрема у справах «Інтерсплав проти України» та «БУЛВЕС АД проти Болгарії».

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Таким чином, ТОВ «Дніпрохім» не може і не повинно нести відповідальність за діяння інших юридичних осіб. Жодним діючим законодавчим або нормативним актом України не передбачається обов'язок покупця, а також не надано йому права перевіряти правомірність діяльності підприємств - контрагентів за господарськими договорами, мету діяльності їх посадових осіб, достовірність даних, вказаних постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності іншого платника податку.

Стосовно відсутності документів, що підтверджують транспортування товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, відсутність лише товарно-транспортних накладних не позбавляє господарські операції їх реального змісту, з урахуванням наявних податкових, видаткових накладних, оплати, які у своїй сукупності підтверджують отримання товару, його оприбуткування та правомірність декларування суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП ВКФ «СВ-Плюс».

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновки, зроблені відповідачем в Акті, є необґрунтованими та недоведеними, відповідачем не доведена правомірність прийнятих рішень, позивачем первинними документами доведено відсутність виявленого порушення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню. Оскільки відповідачем безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем, то відповідно і сума штрафної санкції є необґрунтованою.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.06.2013 № 0000482211, № 0000492211, прийняті Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохім» з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 838,21 (вісімсот тридцять вісім гривень 21 копійка).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак