Рішення

від 17.12.2013 по справі 901/1980/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.12.2013 Справа № 901/1980/13 За позовом Прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим

до Щолкінської міської ради Ленінського району Автономної Республіки Крим

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим

про визнання недійсним рішень, договорів та зобов'язання повернути земельну ділянку

Головуючий суддя Пукас А.Ю.

Судді Шаратов Ю.А.

Янюк О.С.

Представники:

Прокурор - Провотар Т.В., старший прокурор відділу прокуратури міста Сімферополя, посвідчення № 013906.

Від відповідачів - не з'явились.

Від третьої особи - Зигар Т.В., провідний юрисконсульт юридичного відділу, довіреність

№ 10-19/33 від 16.05.2013.

СУТЬ СПОРУ: прокурор Ленінського району Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Щолкінської міської ради Ленінського району Автономної Республіки Крим, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень № 40.2.1 та № 40.2.2 від 21.02.2013; визнання недійсними договорів № 82 та 83 від 14.03.2013 та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,0036 га, що знаходиться в районі Щолкінської міської набережної шляхом підписання акту прийому-передачі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Щолкінська міська рада при прийнятті спірного рішення від 21.02.2013 за № 40.2.1 «Про укладення договору встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літньою площадкою під благоустрій ФОП ОСОБА_1» та за № 40.2.2 «Про укладення договору встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літньою площадкою під благоустрій» вийшла за межі своїх повноважень.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 08.07.2013.

04.07.2013 від відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві та вважає, що є передбачені чинним законодавством підстави, як для залишення позову без розгляду, так і у випадку розгляду його по суті, відмовлення в задоволенні в повному обсязі.

15.07.2013 та 17.07.2013 на адресу господарського суду Автономної Республіки Крим надійшли додаткові пояснення прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим, відповідно до яких прокурор зазначив, що в процесі розгляду спору істотне значення має доведеність обставин необхідності встановлення сервітуту та обставин, що єдино можливим способом задоволення потреб на використання земельної ділянки є саме встановлення сервітуту, а також про невірність висновку відповідача стосовно змісту рішень міської ради.

В судовому засіданні 22.07.2013 відповідач, Щолкінська міська рада, надав відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на повну відповідність рішень та договорів чинному законодавству України та безпідставність вимог позивача.

12.08.2013 на адресу господарського суду Автономної Республіки Крим від прокурора Ленінського району надійшли пояснення на відзив Щолкінської міської ради, в яких прокурор зазначає, що єдиною і головною метою укладення договору особистого земельного сервітуту є створення механізму надання землі у користування підприємцям в обхід проведення аукціонів, що лише земельні торги забезпечують рівні права для всіх бажаючих взяти землю у користування, а також відсутність у частині 3 статті 93 Земельного кодексу України припису щодо неможливості використання земельної ділянки, окрім як через договір сервітуту.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2013 строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України до 31.08.2013 (а.с. 110-112).

Відповідно до пояснень прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим від 28.08.2013, наданих у судовому засіданні 28.08.2013, між Щолкінською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вчинено удаваний правочин, оскільки спірне рішення органу місцевого самоврядування про укладення договору сервітуту та сам договір сервітуту приховують інший правочин - договір оренди землі, який фактично укладений між сторонами.

28.08.2013 ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим для подальшого розгляду даної справи призначена колегія у складі трьох суддів. Склад колегії ухвалено визначити за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

За результатами автоматичного розподілу членами колегії визначені суддя господарського суду Автономної Республіки Крим Калініченко А.А. та суддя господарського суду Автономної Республіки Крим Шаратов Ю.А.

В судовому засіданні 03.10.2013 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим, надала пояснення щодо суті спору, в яких, зокрема, зазначила, що спірні рішення Щолкінської міської ради № 40.2.1 та № 40.2.2 від 21.02.2013 прийняті з перевищенням своїх повноважень, а укладені на підставі вказаних рішень договори № 82 та № 83 про встановлення особистих строкових платних земельних сервітутів від 14.03.2012 є такими, що укладені з метою приховати інші правочини - договори оренди земельних ділянок.

У зв'язку з находженням члена колегії - судді господарського суду Автономної Республіки Крим Калініченко А.А. у відпустці, 18.10.2013 головуючим суддею заявлене подання про розгляд питання про заміну члену колегії за допомогою автоматизованої системи документообігу господарського суду Автономної Республіки Крим.

Розпорядженням керівника апарату суду № 120 від 18.10.2013, відповідно до пункту 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, частини 5 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 рішення зборів суддів господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.12.2010, визначено здійснити заміну судді Калініченко А.А. у складі колегії суддів по справі № 901/1980/13 за допомогою автоматизованої системи.

За результатами автоматичного розподілу замість члену колегії - судді господарського суду Автономної Республіки Крим Калініченко А.А. визначена суддя господарського суду Автономної Республіки Крим Янюк О.С.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

16.12.2013 на адресу господарського суду Автономної Республіки Крим надійшло клопотання Щолкінської міської ради про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням по справі № 111/4166/13-а (№ 2-а/111/169/2013) за позовом прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим до Щолкінської міської ради про скасування п. 3.35 - 3.38 Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності м. Щолкіне, який затверджено рішенням 21 сесії 6 скликання Щолкінської міської ради № 27 від 16.02.2012.

В судовому засіданні 17.12.2013 прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, крім того надав суду засвідчену копію рішення 53 сесії 5 скликання Щолкінської міської ради № 29 від грудня 2012 року, яким Щолкінська міська рада вирішила надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0200 га в оренду строком на 10 (десять) років під тимчасовим об'єктом торгівлі і обслуговування «Кафе-піцерії з дитячим майданчиком», розташовану в районі міської набережної міста Щолкіно.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про час ті місце судового засідання повідомлені належним чином, під розпис в повідомленні про оголошення перерви від 03.12.2013.

Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим, в судовому засіданні 17.12.2013 позов підтримала.

В судовому засіданні 17.12.2013 суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача, Щолкінської міської ради про зупинення провадження у справі до набрання законною силою рішенням у справі № 111/4166/13-а (№ 2-а/111/169/2013) за позовом прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим до Щолкінської міської ради про скасування п. 3.35 - 3.38 Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності

м. Щолкіне, який затверджено рішенням 21 сесії 6 скликання Щолкінської міської ради № 27 від 16.02.2012 з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (абзац другий підпункту 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України

«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18).

Предметом даного спору є вимоги прокурора про визнання недійсними рішень

№ 40.2.1 та № 40.2.2 від 21.02.2013; визнання недійсними договорів № 82 та 83 від 14.03.2013 та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,0036 га, що знаходиться в районі Щолкінської міської набережної шляхом підписання акту прийому-передачі. При цьому прокурор обґрунтовує позовні вимоги порушенням Щолкінською міською радою при прийнятті рішень, укладенні договорів та передачі земельної ділянки, зокрема норм Земельного кодексу України, виходом Щолкінською міською радою при прийнятті рішень за межі своїх повноважень, обставинами укладення договору особистого земельного сервітуту з метою створення механізму надання землі у користування підприємцям в обхід проведення аукціонів, а також відсутністю в частині 3 статті 93 Земельного кодексу України припису щодо неможливості використання земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, окрім як через договір сервітуту.

Як вбачається з постанови Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2013 у справі № 111/4166/13-а, відмовляючи в позові прокурору Ленінського району Автономної Республіки Крим, суд зазначив, що «вимоги позивача, за своїм змістом, стосуються майбутніх можливих порушень з боку органів місцевої влади або суб'єктів підприємницької діяльності при укладенні договорів сервітуту. Але в самому пункті зазначено, що положення вимагає дотримання вимог законодавства, а тому суд не може визнати незаконним пункт положення який вимагає дотримання вимог законодавства взагалі, а не в якомусь конкретному випадку».

З наведеного вбачається, що прокурор, звертаючись з позовом у даній справі обґрунтовує позовні вимоги порушеннями органом місцевої влади та суб'єктом підприємницької діяльності при укладенні договорів сервітуту норм чинного законодавства, зокрема, Земельного кодексу України, тобто стверджує, що рішення та договори сервітуту прийняті/укладені без дотримання вимог чинного законодавства, як того вимагають приписи Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності

м. Щолкіне, який затверджено рішенням 21 сесії 6 скликання Щолкінської міської ради № 27 від 16.02.2012.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки доказів неможливості розглянути дану справу без вирішення пов'язаної з нею іншої справи відповідачем не надано.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи відсутність документів, що підтверджують неможливість прибуття відповідачів в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача та думку прокурора, який підтримав позовні вимоги, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 38-ої сесії 6-го скликання № 40.2.1 Щолкінської міської ради від 21.02.2013 «Про укладення договору про встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літньою площадкою під благоустрій» (а.с. 27) дозволено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 укласти з міською радою договір про встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності торгівельним павільйоном закусочна «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 0018 га, з літнім майданчиком, розташованим в АДРЕСА_2, строком на 10 (десять) років (далі за текстом - Рішення № 40.2.1).

Встановлено річну орендну плату за земельний сервітут в розмірі 10 % від нормативної вартості землі. Оціночний район № 15 та вирішено зареєструвати договір про встановлення особистого термінового платного сервітуту під комплексом тимчасових споруд в Книзі записів договорів Щолкінської міської ради на обмеження права користування земельними ділянками.

Рішенням 38-ої сесії 6-го скликання № 40.2.2 Щолкінської міської ради від 21.02.2013 «Про укладення договору про встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літньою площадкою під благоустрій» (а.с. 28) дозволено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 укласти з міською радою договір про встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності торгівельним павільйоном закусочна «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 0,0018 га з літнім майданчиком, розташованим в АДРЕСА_2, строком на 10 (десять) років (далі за текстом - Рішення № 40.2.2).

Встановлено річну орендну плату за земельний сервітут в розмірі 10 % від нормативної вартості землі. Оціночний район № 15 та вирішено зареєструвати договір про встановлення особистого термінового платного сервітуту під комплексом тимчасових споруд в Книзі записів договорів Щолкінської міської ради на обмеження права користування земельними ділянками.

14.03.2013 на підставі рішень № 40.2.1 та № 40.2.2 між Щолкінською міською радою (власником земельної ділянки) та користувачем сусідньої земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту № 82 (далі за текстом - Договір № 82), зареєстрований в книзі записів договорів Щолкінської міської ради на обмеження права користування земельними ділянками від 14.03.2013 за № 82 (а.с. 21-23) та договір про встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту № 83 (далі за текстом - Договір № 83), зареєстрований в книзі записів договорів Щолкінської міської ради на обмеження права користування земельними ділянками від 14.03.2013 за № 83 (а.с. 24-26).

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 82, особистий терміновий земельний сервітут встановлюється на підставі Рішення 38 сесії 6 скликання Щолкінської міської ради від 21.02.2013 № 40.2.1 відносно земельної ділянки: площею 0,0018 га з літнім майданчиком для благоустрою площею 109 кв.м., кадастровий номер не вимагається, цільове призначення 1.11.3 - комерційна діяльність, правовий режим - платний сервітут під комплексом тимчасових споруд площею 0,0036 га у складі єдиного архітектурного комплексу, який розташований за адресою: м. Щолкіно, комплекс тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності закусочна «ІНФОРМАЦІЯ_1» з площадкою для благоустрою на АДРЕСА_2 встановлює земельний сервітут в інтересах сервітуарія на право іншого, а саме особистого термінового платного сервітуту (вид земельного сервітуту у відповідності з пунктом 3) ст. 99 ЗК України, керуючись «Порядком розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в місті Щолкіно», затвердженим рішенням двадцять першої сесії шостого скликання Щолкінської міської ради від 16.02.2012 № 27 для встановлення тимчасової споруди площею 0,0018 га з площадкою для благоустрою відповідно плану меж земельного сервітуту (доповнення до Договору, який є невід'ємною частиною даного договору).

Пунктом 2.1 Договору № 82 встановлено, що даним договором встановлюється особистий терміновий земельний сервітут строком на 10 (десять) років.

Плата по договору розрахована на один рік в розмірі 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає 270,60 (в гривнях) та підлягає щорічній індексації (пункт 3.1 Договору № 82).

Відповідно до пункту 4.9, земельний сервітут не позбавляє власника (власника) земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 83, особистий терміновий земельний сервітут встановлюється на підставі Рішення 38 сесії 6 скликання Щолкінської міської ради від 21.02.2013 № 40.2.2 відносно земельної ділянки: площею 0,0018 га, кадастровий номер не вимагається, цільове призначення 1.11.3 - комерційна діяльність, правовий режим - платний сервітут під комплексом тимчасових споруд загальною площею 0,0036 га у складі єдиного архітектурного комплексу, який розташований за адресою: м. Щолкіно, комплекс тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності закусочна «ІНФОРМАЦІЯ_1» з площадкою для благоустрою на АДРЕСА_2 встановлює земельний сервітут в інтересах сервітуарія на право іншого, а саме особистого термінового платного сервітуту (вид земельного сервітуту у відповідності з пунктом 3) ст. 99 ЗК України, керуючись «Порядком розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в місті Щолкіно», затвердженим рішенням двадцять першої сесії шостого скликання Щолкінської міської ради від 16.02.2012 № 27 для встановлення тимчасової споруди площею 0,0018 га з площадкою для благоустрою відповідно плану меж земельного сервітуту (доповнення до Договору, який є невід'ємною частиною даного договору).

Пунктом 2.1 Договору № 83 встановлено, що даним договором встановлюється особистий терміновий земельний сервітут строком на 10 (десять) років.

Плата по договору розрахована на один рік в розмірі 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає 270,60 (в гривнях) та підлягає щорічній індексації (пункт 3.1 Договору № 83).

Відповідно до пункту 4.9, земельний сервітут не позбавляє власника (власника) земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

На виконання умов Договору № 82 та Договору № 83 між Щолкінською міською радою та фізичною особою-підприємцем складено акти приймання-передачі земельних ділянок (зворотній бік а.с. 23 та а.с.26).

За твердженням прокурора, відповідач, Щолкінська міська рада, при прийнятті рішень від 21.02.2013 за № 40.2.1 «Про укладення договору встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літньою площадкою під благоустрій ФОП ОСОБА_1» та за № 40.2.2 «Про укладення договору встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літньою площадкою під благоустрій» вийшла за межі своїх повноважень.

Наведене, на думку прокурора, свідчить про те, що єдиною і головною метою укладення договорів особистого земельного сервітуту є створення механізму надання землі у користування підприємцям в обхід проведення аукціонів, а між Щолкінською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вчинено удавані правочини.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Правовідносини, що виникли регулюються положеннями глави 16 Земельного кодексу України та глави 32 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Аналогічні положення містяться в статті 100 Земельного кодексу України, відповідно до якої сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина 3 статті 98 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Статтею 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, таких як інші земельні сервітути.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що Щолкінська міська рада, при прийнятті спірних рішень вийшла за межі наданих повноважень, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради здійснюють передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України

Як зазначено вище, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина 1 статті 401 Цивільного кодексу України).

Відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 іншим способом ніж встановлення сервітуту.

При цьому, обґрунтування відповідачів щодо неможливості укладення договору оренди земельної ділянки на набережній, оскільки остання знаходяться в межах прибережної захисної смуги з посиланням на приписи абзацу а) частини 4 статті 83 та частини 3 статті 93 Земельного кодексу України, судом оцінюється критично з огляду на наступні обставини.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Частина 1 статті 60 Земельного кодексу України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до частин 3,4 зазначеної статті уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

В свою чергу частиною 5 статті 88 Водного кодексу України, встановлено, що в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

З огляду на те, що земельні ділянки відносно яких прийняти спірні рішення та укладені спірні договори знаходяться в межах м. Щолкіно, а відповідно до пояснень наданих в судовому засіданні представником Щолкінської міської ради містобудівна документація щодо, зокрема, встановлення прибережної захисної смуги Щолкінською міською радою станом на момент розгляду справи не затверджувалась, твердження про знаходження земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та неможливість з цієї причини укладення договору оренди є безпідставним та такими, що не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, в абзаці «а» частини 4 статті 83 Земельного кодексу України наводиться перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, а отже посилання представника відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, на зазначену норму є безпідставним так як рішення щодо передачі у приватну власність земельних ділянок Щолкінською міською радою не приймались.

Частиною 3 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об'єктів, крім випадків, передбачених законом.

Належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України належності земельних ділянок, щодо яких прийняті спірні Рішення № 40.2.1 і № 40.2.2 та укладені Договори № 82 та № 83 до земельних ділянок, штучно створених у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об'єктів відповідачами не надано.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що зазначена норма Земельного кодексу України не містить заборони на укладення договору оренди земельної ділянки, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги, більш того відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (пункт «б» частини 1 статті 58 Земельного кодексу України).

Крім того, судом встановлено, що Щолкінська міська рада, при прийнятті спірних рішень порушила вимоги статті 79 1 Земельного кодексу України, якою встановлені вимоги щодо формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Відповідно до частини 1 статті 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин 3,4 зазначеної статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина 9 статті 79 1 Земельного кодексу України).

Матеріалами справи, зокрема, Рішенням № 40.2.1 та Рішенням № 40.2.2 підтверджується, що дозвіл на встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту надавався щодо окремих земельних ділянок, загальною площею 0,0018 га, а не щодо будь-яких частин земельних ділянок.

Таким чином, Щолкінська міська рада, прийняла рішення про надання дозволу на встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту в порушення приписів частини 9 статті 79 1 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене вище, судом також оцінюється критично положення пунктів 1.1 Договору № 82 та Договору № 8, щодо того, що «кадастровий номер не вимагається» та доводи відповідачів про те, що Рішення № 40.2.1 та Рішення № 40.2.2 є тільки вираженням наміру шляхом надання згоди на укладення договору про встановлення особистого платного земельного сервітуту, так як на підставі зазначених рішень, укладено відповідні договори та складено акти приймання-передачі земельних ділянок, більш того відповідно до листа Ленінського відділення Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 05.08.2013 № 2047/10/17 (а.с. 91) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником орендної плати за землю, станом на 01.08.2013 заборгованість по орендній платі за землю відсутня, таким чином фактично відбулась передача та прийняття спірних земельних ділянок.

Також, Щолкінська міська рада, при прийнятті спірних рішень порушила вимоги частини 3 статті 98 Земельного кодексу України, відповідно до якої встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.

Таким чином, встановлення особистого термінового платного сервітуту для здійснення підприємницької діяльності торгівельним павільйоном унеможливлює одночасне володіння та користування земельною ділянкою Щолкінською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Також, Щолкінська міська рада при прийнятті спірних рішень про надання згоди на укладення договору про встановлення особистого термінового платного сервітуту перевищила надані повноваження, реалізувавши відповідні права до державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Так, 01.01.2013 набрали чинності нові правила оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, встановлені редакцією Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», а також набув чинності Закон України «Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Згідно з пунктом 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади, а також інші земельні ділянки, розташовані в межах відповідних населених пунктів.

Оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту, розпоряджатися ними має право, у тому числі, міська рада згідно положень статей 12, 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 5 прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки державної та комунальної власності, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування (Щолкінської міської ради), до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Згідно з пунктом 9 зазначених прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного Закону (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень та укладення договорів) право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Враховуючи викладене вище, Щолкінська міська рада, відповідно до діючих на час прийняття рішень та укладення договорів вимог законодавства не мала правових підстав для розпорядження земельними ділянками, що знаходяться в районі Щолкінської міської набережної, до оформлення відповідних прав на себе у порядку передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З 01.01.2013 наявність у особи права на земельну ділянку підтверджується фактом проведення державної реєстрації такого права у Державному реєстрі прав на нерухоме майно в органі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право комунальної власності за Щолкінською міською радою у 2013 році на земельні ділянки в межах м. Щолкіно не зареєстровано (а.с. 29-30).

Крім того, відповідно до тексту спірних рішень вони прийняті на підставі «Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в місті Щолкіно», затвердженого рішенням Щолкінської міської ради 21 сесії 6 скликання № 27 від 16.02.2012, який, в свою чергу, затверджено, зокрема, у відповідності з наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності».

Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в місті Щолкіно, затверджений рішенням Щолкінської міської ради 21 сесії 6 скликання

№ 27 від 16.02.2012 (далі за текстом - Порядок 27) та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі за текстом - Порядок № 244) визначають механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, зокрема, на території м. Щолкіно.

Відповідно до Порядку № 27 та Порядку № 244 визначена єдина підстава для розміщення тимчасової споруди - паспорт прив'язки тимчасової споруди, для отримання якого замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Таким чином, ані Порядком № 27, ані Порядком № 244 не передбачено оформлення земельної ділянки замовником на якому-небудь праві, отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Разом з тим, відповідно до діючого земельного законодавства використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів є самовільним.

Механізм закріплення прав на землю при встановленні тимчасової споруди визначався постановою Кабінету міністрів України від 26.08.2009 № 982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», відповідно до якого у разі відсутності у суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством.

Однак, вказана постанова Кабінету міністрів України від 26.08.2009 № 982 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 548.

Отже, станом на сьогоднішній день центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, який відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розробляє порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, порядок стосовно виділення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності розроблений, але в ньому немає порядку виділення та оформлення земельної ділянки для цих цілей (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України

№ 901/590/13-г від 11.12.2013).

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту прав та інтересів є визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрі в України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються недійсними в судовому порядку.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, що визначено частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного Суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Приймаючи до уваги, що Рішення № 40.2.1 та Рішення № 40.2.2 прийняті з порушенням діючого законодавства та є такими, що порушують права територіальної громади, з огляду на те, що метою їх прийняття є створення механізму надання землі у користування підприємцям в обхід проведення аукціонів, вимоги прокурора щодо визнання їх недійсними підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про визнання недійсним Договору № 82 та Договору № 83 задоволенню не підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічні положення містяться в частині 2 статті 402 Цивільного кодексу України, відповідно до якої земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Пунктом 8.1 Договору № 82 та Договору № 83 передбачено, що право на терміновий земельний сервітут виникає після підписання даного Договору з дати його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Зазначений порядок передбачено з 01.01.2013 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», відповідно до пункту 2 частини 1 якого обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут).

Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими) не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Судом встановлено, що ані підписані сторонами Договір № 82 та Договір № 83, ані речове право на право користування державну реєстрацію у встановленому законом порядку, не пройшли. Доказів такої реєстрації позивачем суду не надано.

Відтак, Договір № 82 та Договір № 83, відповідно до вищенаведеного, не є укладеним, отже і таким, що створюють права та обов'язки для сторін.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійними Договору № 82 та Договору № 83, які є неукладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін, є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Одночасно, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, повернути Щолкінській міській раді земельні ділянки загальною площею 0,0036 га (0,0018 га + 0,0018 га), які знаходяться в районі Щолкінської міської набережної шляхом підписання акту прийому-передачі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи з положень, наведених в статті 173 Господарського кодексу України, статтях 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов'язків його учасників, припинення зобов'язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема - для подальшого перебування у відповідача майна, отриманого за спірними договорами, які як вже зазначалось вище - є неукладеними.

Оплату судового збору, суд відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В судовому засіданні 17.12.2013 оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 23.12.2013.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Щолкінської міської ради 38-ої сесії 6-го скликання № 40.2.1 від 21.02.2013 «Про укладення договору встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літнім майданчиком під благоустрій фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1».

3. Визнати недійсним рішення Щолкінської міської ради 38-ої сесії 6-го скликання № 40.2.2 від 21.02.2013 «Про укладення договору встановлення особистого термінового платного земельного сервітуту під тимчасовою спорудою площею 0,0018 га з літнім майданчиком під благоустрій фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1».

4. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, АР Крим, ЄДРПОУ НОМЕР_1) повернути Щолікінській міській раді (буд. 46, м. Щолкіне, АР Крим, 98213, ЄДРПОУ 25629905) земельні ділянки, загальною площею 0,0036 га, що знаходяться в районі Щолкінської міської набережної шляхом підписання акту прийому-передачі.

5. В частині позовних вимог про визнання недійсними договорів № 82 та № 83 про встановлення термінового особистого сервітуту, укладених 14.03.2013 між Щолкінською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, що зареєстровані в Книзі записів договорів Щолкінської міської ради на обмеження права користування земельними ділянками від 14.03.2013 за № 82 та № 83 - в позові відмовити.

6. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, АР Крим, ЄДРПОУ НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК, код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) 2 867,50 грн. судового збору.

7. Стягнути з Щолікінської міської ради (буд. 46, м. Щолкіне, АР Крим, 98213, ЄДРПОУ 25629905) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК, код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) 2 867,50 грн. судового збору.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Пукас А.Ю.

Судді Шаратов Ю.А.

Янюк О.С