Ухвала

від 19.12.2013 по справі 821/2547/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2013 р.Справа № 821/2547/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлева Ю.В,

судді - Жука С.І.

при секретарі: Топор О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Петропак» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Петропак» до державної податкової інспекції у м. Херсоні головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропак» звернулося до суду з позовом до ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 2 квітня 2013 року №№ 0002422200 і 0002412200.

Свої позовні вимоги ТОВ «Петропак» обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року у задоволенні вищенаведеного позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Петропак» просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача за вересень 2012 року, результати якої відображені в акті від 12 березня 2013 року № 1567/22-4/37049628 /а.с. 16-29/.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 138.1 ст. 138 ПК України і п.п. 198.3 ст. 198 ПК України, наслідком чого стало заниження 100527 гривень ПДВ та 105553 гривень податку на прибуток. Зміст порушень полягав у збільшенні податкового кредиту та валових витрат лише на підставі первинної документації без отримання в натурі послуг від ТОВ «Сіятс» («безтоварні господарські операції»).

На підставі вищенаведеного акту відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 2 квітня 2013 року № 0002412200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 158329 гривень (основний платіж - 105553 гривень, штрафні санкції - 52776 гривень), № 0002422200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 150790 гривень (основний платіж - 100527 гривень, штрафні санкції - 50263 гривень) /а.с. 12, 13/.

Відповідно до абз. « 1» п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Неодноразово та самостійно позивачем було зазначено, що він займається виключно одним видом господарської діяльності, а саме наданням послуг з пакування. Будь-яку продукцію не виробляє та не перепродає /а.с.139/.

13 травня 2012 року позивачем було укладено з ТОВ «Сіятс» договір № 135, відповідно до умов якого зазначений контрагент зобов'язувався надати послуги з перепакування продукції позивача (дослівно) /а.с. 60-61/.

Згідно тлумачного словника: продукція - сукупність продуктів, що випускаються окремим підприємством; перепаковувати - пакувати ще раз, повторно або заново, по-іншому.

Таким чином, предметом вищенаведеного договору було отримання позивачем від ТОВ «Сіятс» послуг з перепакування, вже запакованої, продукції власного виробництва.

Згідно п. 1.2 Договору, метою такого перепакування було підвищення привабливості продукції позивача для споживачів та підвищення обсягів продажу продукції позивача (дослівно) /а.с. 60-61/.

У відповідності з вищенаведеним договором, у позивача з'явилася первинна документація про отримання послуг з перепакування молочної продукції, на підставі якої ним було збільшено валові витрати та податковий кредит /а.с.62-73, 114-158/.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відображення позивачем в податковому обліку «безтоварної господарської операції» у зв'язку з наступним.

Так, позивач будь-яку власну продукцію не виробляє та не перепродає /а.с. 139/. Отже, і послуг з перепакування такої продукції, для підвищення її привабливості для споживачів та підвищення обсягів продажу, отримати не міг.

Окрім того, пунктом 2.3 вищенаведеного договору було передбачено надання позивачем зазначеному контрагенту приміщення та витратних матеріалів для здійснення робіт з перепакування /а.с. 60-61/.

Надати будь-які речі можливо виключно у випадку наявності права власності/користування такими речами. У позивача взагалі не мається доказів права власності/користування приміщенням і витратними матеріалами, які могли використовуватися для здійснення робіт з перепакування. Також, не мається доказів передачі таких приміщення та витратних матеріалів зазначеному контрагенту позивачем. Окрім того, вищенаведеним актом перевірки та судом першої інстанції була встановлена відсутність у позивача права власності чи користування такими приміщенням і витратними матеріалами.

Пунктом 2.1 вищенаведеного договору було передбачено забезпечення зазначеним контрагентом у м. Херсоні робочої сили, одягу для нього і санітарних книжок /60-61/.

Податкова адреса зазначеного контрагента, за якою він не знаходиться, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14-в.

Перевіркою позивача та зустрічною звіркою зазначеного контрагента була встановлена відсутність у останнього будь-яких ресурсів (трудових, матеріальних тощо), у тому числі і в м. Херсоні, які необхідні для здійснення робіт з перепакування молочної продукції /а.с. 16-29, 94-100/.

Окрім того, у звітності (фінансова, бухгалтерська та податкова) зазначеного контрагента вищенаведені відносини з позивачем жодним чином не відображені.

Вищенаведені обставини позивач спростувати навіть не намагався.

Отже, позивач збільшив валові витрати та податковий кредит на підставі отримання послуг з перепакування неіснуючої продукції від підприємства яке фізично не мало можливості надати такі послуги та не знає, що надавало такі послуги взагалі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про протиправність вищенаведеної перевірки, необґрунтованість її висновків щодо нікчемності договорів, надмірне застосування податковим органом норм цивільного законодавства з наступних підстав.

Так, рішення податкового органу про проведення вищенаведеної позапланової виїзної перевірки позивача є чинним. Окрім того, позивач допустив відповідача до її проведення.

З вищенаведеного акту перевірки достовірно вбачається здійснення позивачем «безтоварних господарських операцій». Надмірне наведення в акті обставин і норм цивільного законодавства жодним чином не звільняє відповідача від відповідальності за порушення норм податкового законодавства.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог та дослідження незаявлених сторонами обставин, так як вихід за межі позовних вимог можливо здійснити виключно у разі задоволення позовних вимог (абз. 2 ч. 2 ст. 11 КАС України), а в даному випадку було відмовлено у задоволенні даного позову у повному обсязі. Окрім того, з'ясування усіх обставин справи, навіть не заявлених сторонами, є беззаперечним обов'язком суду встановленим ч. 4 ст. 11 КАС України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що зазначеним контрагентом, в порядку субпідряду, перепаковувалася продукція ТОВ «Данон-Україна», так як такі правовідносини не мають жодного документального підтвердження (договір субпідряду, первинна документація на передачу продукції, витратних матеріалів, документи про користування працівниками контрагента виробничими площами ТОВ «Данон-Україна» тощо). Окрім того, вищенаведені докази (договір надання послуг, первинна документація) самостійно надані позивачем беззаперечно спростовують зазначені твердження.

Незалучення судом першої інстанції у якості третьої особи зазначеного контрагента - ТОВ «Сіятс» не є підставою для звільнення позивача від обов'язку сплати податків та зборів у порядку встановленому діючим законодавством України. Окрім того, суд першої інстанції, як і податковий орган, будь-яких рішень щодо прав чи обов'язків зазначеного контрагента не приймав. Матеріали справи, також, не містять будь-яких документів щодо наявності права позивача представляти інтереси зазначеного контрагента, у тому числі у межах даної справи.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач збільшив податковий кредит та валові витрати лише на підставі первинної документації без отримання послуг перепакування від зазначеного контрагента в натурі, виключно з метою отримання з державного бюджету України необґрунтованої податкової вигоди.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Петропак» - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Петропак» до державної податкової інспекції у м. Херсоні головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 2 квітня 2013 року №№ 0002422200 і 0002412200 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвала у повному обсязі виготовлена 23 грудня 2013 року.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І. Жук/