Рішення

від 09.12.2013 по справі 911/2892/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"09" грудня 2013 р. Справа № 911/2892/13

за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави

до 1. Київської обласної державної адміністрації

2. Громадської організації «Центральний спортивний клуб автомобілістів»

третя особа без самостійних вимог на предмет спору Києво-Святошинська районна державна адміністрація

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Держане підприємство Дослідного господарства «Чабани» Національного наукового центру «Інститут землеробства» Національної академії аграрних наук України

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку

Головуючий суддя - Щоткін О.В.

Судді - Бацуца В.М.

Подоляк Ю.В.

за участю представників:

прокурора (позивача): Іванець О.Є. посвідчення НОМЕР_1 від 15.10.2012 р.;

відповідача-1: Гордійчук Д.В. предст., дов. № 21-к від 19.12.2012р.

відповідача-2 : не з'явився;

третя особа Києво-Святошинська районна державна адміністрація : не з'явився;

третя особа ДП "Чабани": не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернувся прокурор Києво-Святошинського району Київської області (прокурор) з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Громадської організації «Центральний спортивний клуб автомобілістів», Києво-Святошинської районної державної адміністрації про скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003р. № 764, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, прокурор посилається на те, що розпорядження прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим має бути скасоване, а договір оренди, укладений на підставі вказаного розпорядження, визнаний судом недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2013 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 19.08.2013 року.

19.08.2013р. через канцелярію суду відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки, на його думку, при прийнятті спірного розпорядження Київська обласна державна адміністрація діяла в межах повноважень та відповідно до норм матеріального права, які регулюють вказані правовідносини.

Ухвалою суду від 19.08.2013р. розгляд справи було відкладено на 23.09.2013р. та зобов'язано відповідачів 2, 3 надати письмові відзиви на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в них висновків.

Через канцелярію господарського суду (вх. номер 20066 від 23.09.2013р.) Києво-Святошинською РДА було подано клопотання про зміну його статусу, як сторони у справі, з відповідача на третю особу, оскільки до зазначеної юридичної особи не пред'явлені вимоги та він не є стороною оскаржуваного правочину.

Ухвалою господарського суду від 23.09.2013р., на підставі статті 65 Господарського процесуального кодексу України, було вирішено виключити Києво-Святошинську районну державну адміністрацію зі складу відповідачів та залучено останню до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору (третя особа-1), розгляд справи відкладено на 07.10.2013р.

Ухвалою суду від 23.09.2013р. термін розгляду спору продовжено на 15 днів.

07.10.2013р. від третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, яке судом задоволено.

На підставі ухвали суду від 07.10.2013р. та розпорядження голови господарського суду від 10.10.2013р. № 266-АР було прийнято справу № 911/2892/13 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Щоткін О.В., судді: Подоляк Ю.В., Бацуца В.М. та призначено до розгляду на 11.11.2013р.

Ухвалою суду від 11.11.2013р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Державне підприємство Дослідного господарства «Чабани» Національного наукового центру «Інститут землеробства» (третя особа-2), розгляд справи відкладено на 02.12.2013р.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 11.11.2013р., третьою особою-2 були подані власні письмові пояснення, з яких вбачається, що остання проти позову заперечує та зазначає, що прийняте розпорядження було видано в межах чинного на той момент законодавства, а саме ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України», Земельного кодексу України та за згодою Президії Української академії аграрних наук.

Також Державним підприємством Дослідного господарства «Чабани» Національного наукового центру «Інститут землеробства» було подано клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника.

Ухвалою суду від 02.12.2013р. розгляд справи було відкладено на 09.12.2013р.

Прокурором через канцелярію суду було подано копію державного акту на право постійного користування земельною ділянкою з цільовим призначенням - для проведення науково-дослідних робіт, яка долучена до матеріалів справи.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

09.12.2013р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача-1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003р. №764 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 5,0 га (рілля - 4,8 га, польові шляхи - 0,2 га) за рахунок земель дослідного господарства «Чабани» Української академії аграрних наук на території Гатненської сільської ради -Києво-Святошинського району та надано цю земельну ділянку в оренду на 49 років ГО «Центральний спортивний клуб автомобілістів» для будівництва спортивно-оздоровчої бази.

Пунктом 4 вказаного розпорядження доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із ГО «Центральний спортивний клуб автомобілістів» за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку.

На підставі вищезазначеного розпорядження, між Київською обласною державною адміністрацією та ГО «Центральний спортивний клуб автомобілістів» було укладено договір оренди земельної ділянки від 28.07.2004 року, який зареєстрований в реєстрі за №1-1634 терміном на 49 років із цільовим призначенням - розміщення спортивно-оздоровчої бази.

У позовній заяві прокурор зазначає, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003 року № 764 видано з перевищенням наданих повноважень, оскільки згідно Земельного кодексу України, вказана земельна ділянка відноситься до категорії цінних земель, а тому розпоряджатися нею може тільки держава в особі Кабінету Міністрів України.

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Згідно ст. ст. 116, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), юридичні особи набувають право оренди земельних ділянок із земель державної власності за рішенням органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок юридичним особам у користування.

Згідно ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), районні державі адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державне власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міс районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителі територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території і земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч. 4 ст. 12 Земельного кодексу України).

Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу (ч. 7 ст. 122 Земельного кодексу України).

Статтею 149 Земельного кодексу України, встановлено порядок вилучення земельних ділянок наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст.149 Земельного кодексу України).

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених 150 цього Кодексу.

Статтею 150 Земельного кодексу України визначено особливо цінні землі та встановлено порядок їх вилучення.

До особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження).

Частиною 2 вищезазначеної статті визначено, що земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Таким чином, посилання відповідача-1 та відповідача-2 на те, що при наданні в оренду спірної земельної ділянки, Київська обласна державна адміністрація діяла в межах наданих повноважень, а Президія Української академії аграрних надала згоду на вилучення даної земельної ділянки (ст. 149 Земельного кодексу України та ст. 5 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих наук та статусу їх майнового комплексу»), не відповідає нормам діючого на той час законодавства, оскільки ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України чітко встановлений порядок вилучення особливо цінних земель, до яких відносяться в тому числі і землі полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, а саме виключно постановою Кабінету Міністрів України або рішенням місцевої ради за погодженням з Верховною Радою України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003 № 764 видано з перевищенням наданих повноважень, оскільки до її компетенції не відноситься прийняття будь-яких рішень щодо розпорядження цінними землями, а тому з вказаних вище підстав розпорядження від 01.12.2003 № 764 підлягає скасуванню.

Оскільки розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003року №764 «Про надання в оренду земельної ділянки» є незаконним і прийнято з порушенням земельного законодавства України, то, на думку прокурора, і договір оренди земельної ділянки від 28.07.2004р., посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за №1-1634, укладений на підставі цього розпорядження є недійсним.

Так, у відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Приписами статей ст. 175, 173, 283 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Пунктом 6 цієї статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статей 123, 124 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Аналогічні положення містяться у ст. 16 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Зі змісту зазначених вимог Закону слідує, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.

При цьому, п. 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це, судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Враховуючи вищевикладене та те, що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.07.2004 року, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією та ГО «Центральний спортивний клуб автомобілістів» є похідною від первісної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003року № 764 "Про надання в оренду земельної ділянки", як такого, що прийнято поза межами наданих законом Київській обласній державній адміністрації повноважень та яка була судом задоволена, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.07.2004 року.

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211, оспорюваний правочин стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи викладене, вимога прокурора про повернення земельної ділянки площею 5,0 га (рілля - 4,8 га, польові шляхи - 0,2 га), кадастровий номер 3222486200:02:001:0007, що знаходиться на території Гатненської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області у користування держави є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги прокурора Києво-Святошинського району Київської області підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною першою ст. 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011р. (який набрав чинності 01.11.2011р.) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" станом на 1 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Згідно п.п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (п. 2.11 Постанови № 7).

При цьому, судом враховано також, що статтею 55 ГПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, прокурором заявлено 2 позовні вимоги немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування розпорядження та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки) та 1 вимога майнового характеру (про повернення земельної ділянки площею 5,0 га, вартість якої згідно п.1.1 договору оренди від 28.07.2004 року складає 47500,00 грн.) за подання яких підлягає сплаті 4014, 50 грн. судового збору (2 294,00 грн. судового збору за пред'явлення 2 вимог немайнового характеру + 1720,50 грн. судового збору за пред'явлення майнової вимоги про повернення земельної ділянки вартістю 47500,00 грн.).

Згідно ч. 3 ст 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору (п. 4.6 Постанови № 7 від 21.02.2013р.).

Згідно ч. 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, оскільки позов поданий прокурором, який звільнений від сплати судового збору, судовий збір в розмірі 4014,50 грн. відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів в доход державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Прокурора Києво-Святошинського району Київської області задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003 року № 764 "Про надання в оренду земельної ділянки".

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 28.07.2004 року між Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код 00022533) та Громадською організацією «Центральний спортивний клуб автомобілістів» (04070, м. Київ, вул. Волоська, 62, код 21693272).

4. Зобов'язати Громадську організацію «Центральний спортивний клуб автомобілістів» (04070, м. Київ, вул. Волоська, 62, код 21693272) повернути земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:02:001:0007 площею 5,0 га (рілля - 4,8 га, польові шляхи - 0,2 га), що знаходиться на території Гатненської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області у користування держави.

5. Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код 00022533) в доход державного бюджету України 2 007 (дві тисячі сім) грн. 25 коп. судового збору.

6. Стягнути з Громадської організації «Центральний спортивний клуб автомобілістів» (04070, м. Київ, вул. Волоська, 62, код 21693272) в доход державного бюджету України 2 007 (дві тисячі сім) грн. 25 коп. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання та складення повного тексту рішення: 20.12.2013р.

Головуючий суддя О.В. Щоткін

суддя Ю.В. Подоляк

суддя В.М. Бацуца