Рішення

від 17.12.2013 по справі 911/4167/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16                                                                                              тел. 235-23-25 Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" грудня 2013 р.                                                                                              справа № 911/4167/13 Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-китайського товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайські технології», м. Київ до Селянського (фермерського) господарства «Фортуна», Київська обл., с. Лубське про стягнення 45  000,00 гривень   за участю представників: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 07.11.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-китайське товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайські технології» (далі-ТОВ СУК «Українсько-китайські технології»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Фортуна» (далі-СФГ «Фортуна»/відповідач) про стягнення 45  000,00 грн., з яких: 40  000,00 грн. заборгованості за договором б/н від 30.11.2012р. та 5  000,00 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав. Ухвалою господарського суду Київської області від 07.11.2013р. порушено провадження у справі №911/4167/13 та призначено справу до розгляду на 19.11.2013р. Разом з позовними вимогами позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Оскільки суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого позивачем заходу до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість. Ухвалами господарського суду Київської області від 19.11.2013р. та 03.12.2013р. розгляд даної справи відкладався на 03.12.2013р. та 17.12.2013р. відповідно. 16.12.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з хворобою представника останнього. У відповідності до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського сулу України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, що підтверджують факт відсутності у позивача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання 17.12.2013р., судом у задоволенні зазначеного клопотання позивача відмовлено. В судові засідання 19.11.2013р., 03.12.2013р. та 17.12.2013р. представник відповідача не з'явився, витребувані документи не надав, про причини їх ненадання суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд ВСТАНОВИВ: 30.11.2012р. між ТОВ СУК «Українсько-китайські технології» (далі-позикодавець) та СФГ «Фортуна» (далі-позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги б/н (далі-договір), відповідно до якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язався повернути надані гроші в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 40  000,00 грн. та підлягає поверненню до 31.05.2013р. (п.п. 2.1, 3.1 договору). Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором в частині надання відповідачу позики у розмірі 40  000,00 грн. виконав у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №1396 від 30.11.2012р. на суму 40  000,00 грн. Про належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору. Натомість, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасного повернення суми фінансової допомоги не виконав, внаслідок чого за ним утворилось 40  000,00 грн. заборгованості. Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 40  000,00 грн. заборгованості за договором. Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами. Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного. Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Пунктом 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України унормовано, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення; Приписами статей 1046, 1049, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 3.1 договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.05.2013р. Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України. Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач отриману поворотну фінансову допомогу не повернув, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 40  000,00 грн. заборгованості за договором підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними і допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повернення отриманої позики, позивач просить стягнути з першого 5  000,00 грн. моральної шкоди з підстав ст. 23 ЦК України. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором завдало як душевних страждань директору ТОВ СУК «Української-китайські технології», так і негативно вплинуло на ділову репутацію товариства, що в свою чергу, створило несприятливу атмосферу на самому товаристві та у його трудовому колективі. Приписами статей 1167 та 23 ЦК України унормовано, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4 (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У відповідності до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Натомість, в порушення вимог вищезазначених норм Закону позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують як сам факт завдання відповідачем моральної шкоди, а саме приниження ділової репутації позивача та/або наявності втрат немайнового характеру останнього внаслідок невиконання договору, так і наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та збитками позивача. Крім того, детального та обґрунтованого розрахунку суми завданої відповідачем моральної шкоди саме у розмірі 5  000,00 грн. позивачем суду також не надано. Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 23 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 5  000,00 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2013р. у справі №918/955/13.  Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене, керуючись ст. 32-34, 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 23, 525, 526, 530, 1046, 1049, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Фортуна» (08072, Київська обл., Макарівський р-н, с. Лубське, ідентифікаційний код 32231777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-китайського товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайські технології» (02218, м. Київ, вул. Естонська, 74, ідентифікаційний код 22900218) 40  000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. заборгованості та 1  529 (одну тисячу п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 34 коп. судового збору. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку. Повне рішення складено 19.12.2013р. Суддя                                                                                                                                       В.А. Ярема