Постанова

від 18.12.2013 по справі 810/6265/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року 810/6265/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенелопа" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пенелопа" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.11.2013 №0005632202 та №0005622202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ "Пенелопа" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнано, надано суду письмові заперечення. В обґрунтування заперечень представником відповідача зазначено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по наданню рекламних послуг. Тому правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали надання рекламних послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, судом ухвалою від 12.12.2013 вирішено подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пенелопа" є юридичною особою, що зареєстрована 25.06.2008 Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Вишгородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача є рекламна діяльність та діяльність інформаційних агентств.

Як вбачається з матеріалів справи, в жовтні 2013 року посадовою особою Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу від 21.10.2013 №157, а також згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенелопа" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Реалтранс Груп" за період з 01.05.2012 по 30.06.2012, ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" за період з 01.08.2012 по 31.01.2013, за результатами якої складено Акт №1291/22-00/35784286 від 04.11.2013 (надалі - Акт перевірки).

Так, за результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 470621 грн., в тому числі за ІІ квартал 2012 року на суму 210321 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 69180 грн. та за ІV квартал 2012 року на суму 191120 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 451379 грн., в тому числі за травень 2012 року на суму 85934 грн., за червень 2012 року на суму 114372 грн., за серпень 2012 року на суму 23851 грн., за вересень 2012 року на суму 42035 грн., за жовтень 2012 року на суму 26917 грн., за листопад 2012 року на суму 52447 грн., за грудень 2012 року на суму 102656 грн., за січень 2013 року на суму 3167 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0005632202 від 12.11.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з вироблених на Україні товарів" на суму 451379 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 112 845 грн.;

- №0005622202 від 12.11.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 470 621 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 117 655 грн.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Пенелопа" та ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", а також з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" рекламних послуг.

Так, на думку посадової особи відповідача, контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби та матеріалів перевірки його контрагентів, а саме: Актів ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 14.03.2013 №260/22.5-07/37444826 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Алтана" за листопад 2012 року", від 02.08.2013 №297/26-54-22-06-37444826 "про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Спец-Індустрія" за період вересень 2012 року" та Акту Слов'янської ОДПІ Донецької області ДПС від 24.07.2012 №43/22-4/36615599 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Пульсар Плюс" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.10.2012 по 30.06.2012 та липень 2011 року".

Відповідач зазначає, що актами перевірок ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", ТОВ "Пульсар Плюс" встановлено нереальність здійснення фінансово-господарських операцій вказаними підприємствами з контрагентами.

Між тим, як вбачається зі змісту вищевказаних актів, під час ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", ТОВ "Пульсар Плюс" встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань та не підтверджено господарські операції, здійснені ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", ТОВ "Пульсар Плюс" з їх контрагентами.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", ТОВ "Пульсар Плюс" не могло фактично здійснювати господарські операції.

З приводу господарських відносин між позивачем та ТОВ "Реалтранс Груп" податковий орган в Акті перевірки зазначає, що згідно з даними системи "Аналітична система" ІС "Податковий блок" внаслідок співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлена розбіжність між даними ТОВ "Пенелопа" та ТОВ "Реалтранс Груп".

На думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та визначення валових витрат.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, на підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

Між ТОВ "Пенелопа" (замовник) та ТОВ "Реалтранс Груп" (виконавець) укладено договір про надання рекламно-маркетингових послуг від 27.04.2012 №77-134.

Відповідно до вказаного договору замовник доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення рекламно-маркетингових заходів з метою просування продукції клієнта.

Умови проведення заходів, необхідних для надання послуг Сторони погоджують у Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною договору.

У додатках №1-16 до Договору №77-134 Позивач та Виконавець погодили послуги та строки з розробки та розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів по комплексу препаратів компанії "Актавіс", відповідно до яких ТОВ "Реалтранс груп" зобов'язується виконати на спеціалізованих заходах для лікарів.

Послуги по розробці та розповсюдженні рекламно-інформаційних матеріалів по комплексу препаратів компанії "Актавіс" були виконані в повному обсязі та оплачені, що підтверджується наступними документами:

- податковими накладними: від 30.05.2012 №3004 на суму 39474,23 грн.; від 30.05.2012 №3005 на суму 39202,27 грн.; від 30.05.2012 №3006 на суму 51870,62 грн.; від 30.05.2012 №3007 на суму 48438,36 грн.; від 30.05.2012 №3019 на суму 48609,94 грн.; від 30.05.2012 №3020 на суму 25612,16 грн.; від 30.05.2012 №3021 на суму 52789,09 грн.; від 30.05.2012 №3022 на суму 30526,20 грн.; від 30.05.2012 №3023 на суму 43722,79 грн.; від 30.05.2012 №3025 на суму 56339,64 грн.; від 30.05.2012 №3026 на суму 49480,81 грн.; від 30.05.2012 №3024 на суму 31538,71 грн.; від 26.06.2012 №2607 на суму 27960,00 грн.; від 26.06.2012 №2608 на суму 28820,00 грн.; від 26.06.2012 №2609 на суму 58300,00 грн.; від 26.06.2012 №2610 на суму 42350,00 грн.; від 26.06.2012 №2611 на суму 47200,00 грн.;

- актами надання послуг: від 30.05.2012 №3003; від 30.05.2012 №3004; від 30.05.2012 №3005; від 30.05.2012 №3006; від 30.05.2012 №3010; від 30.05.2012 №3011; від 30.05.2012 №3013; від 30.05.2012 №3014; від 30.05.2012 №3016; від 30.05.2012 №3017; від 30.05.2012 №3015; від 26.06.2012 №2601; від 26.06.2012 №2602; від 26.06.2012 №2603; від 26.06.2012 №2604; від 26.06.2012 №2605;

- звітами про надання рекламно-маркетингових послуг: №1 до додатку №1 від 30.05.2012; №2 до додатку №2 від 30.05.2012; №3 до додатку №3 від 30.05.2012; №4 до додатку №4 від 30.05.2012; №5 до додатку №5 від 30.05.2012; №6 до додатку №6 від 30.05.2012; №7 до додатку №7 від 30.05.2012; №8 до додатку №8 від 30.05.2012; №9 до додатку №9 від 30.05.2012; №10 до додатку №10 від 30.05.2012; №11 до додатку №11 від 30.05.2012; №12 до додатку №12 від 26.06.2012; №13 до додатку №13 від 26.06.2012; №14 до додатку №14 від 26.06.2012; №15 до додатку №15 від 26.06.2012; №16 до додатку №16 від 26.06.2012;

- платіжними дорученнями: від 30.05.2012 №25; від 30.05.2012 №24; від 30.05.2012 №26; від 30.05.2012 №27; від 05.06.2012 №29; від 05.06.2012 №34; від 05.06.2012 №30; від 05.06.2012 №31; від 05.06.2012 №32; від 19.06.2012 №35; від 22.06.2012 №38; від 05.06.2012 №33; від 26.06.2012 №39; від 26.06.2012 №40; від 26.06.2012 №41; від 26.06.2012 №43; від 05.06.2012 №42.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Пенелопа" (замовник) та ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" (Виконавець) було укладено усний договір про надання рекламно-маркетингових послуг.

Послуги по розробці та розповсюдженні рекламно-інформаційних матеріалів по комплексу препаратів компанії "Актавіс" Позивачу надавалися на підставі рахунків, в яких ТОВ "Пенелопа" та ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" згодили всі істотні умови по наданню вищевказаних послуг.

У рахунках №П12-01/П1210 Позивач та Виконавець погодили послуги та строки з розробки та розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів по комплексу препаратів компанії "Актавіс", відповідно до яких ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" зобов'язується виконати на спеціалізованих заходах для лікарів (Південний регіон).

Послуги по розробці та розповсюдженні рекламно-інформаційних матеріалів по комплексу препаратів компанії "Актавіс" ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" підтверджується наступними документами:

- податковими накладними: від 30.06.2012 №3001 на суму 23001,00 грн.; від 30.06.2012 №3002 на суму 28500,00 грн.; від 30.06.2012 №3003 на суму 48000,00 грн.; від 30.06.2012 №3004 на суму 53500,00 грн.; від 30.06.2012 №3005 на суму 58400,00 грн.; від 30.06.2012 №3006 на суму 58200,00 грн.; від 30.06.2012 №3007 на суму 58150,00 грн.; від 30.06.2012 №3008 на суму 58250,00 грн.; від 30.06.2012 №3009 на суму 58400,00 грн.; від 30.06.2012 №3010 на суму 37200,00 грн.;

- актами здачі-прийняття виконаних робіт: від 30.06.2012 №3001; від 30.06.2012 №3002; від 30.06.2012 №3003; від 30.06.2012 №3004; від 30.06.2012 №3005; від 30.06.2012 №3006; від 30.06.2012 №3007; від 30.06.2012 №3008; від 30.06.2012 №3009; від 30.06.2012 №3010;

- звітами про надання рекламно-маркетингових послуг: №1 до рахунку №П12-М від 26.06.2012; №2 до рахунку №П12-02 від 26.06.2012; №3 до рахунку №П12-03 від 26.06.2012; №4 до рахунку №П12-04 від 26.06.2012; №5 до рахунку №П12-05 від 26.06.2012; №6 до рахунку №П12-06 від 26.06.2012; №7 до рахунку №П12-07 від 26.06.2012; №8 до рахунку №П12-08 від 26.06.2012; №9 до рахунку №П12-09 від 26.06.2012; №10 до рахунку №П12-10 від 26.06.2012;

- рахунками: від 26.06.2012 №П12-01; від 26.06.2012 №П12-02; від 26.06.2012 №П12-03; від 26.06.2012 №П12-04; від 26.06.2012 №П12-05; від 26.06.2012 №П12-06; від 26.06.2012 №П12-07; від 26.06.2012 №П12-08; від 26.06.2012 №П12-09; від 26.06.2012 №П12-10;

- платіжними дорученнями: від 05.07.2012 №46; від 05.07.2012 №47; від 05.07.2012 №48; від 05.07.2012 №49; від 05.07.2012 №50; від 05.07.2012 №51; від 05.07.2012 №52; від 05.07.2012 №53; від 05.07.2012 №54; від 05.07.2012 №55.

Також, судом встановлено, що між ТОВ "Пенелопа" (замовник) та TOB "ТК "Універсальна" (виконавець) було укладено договори про надання рекламно-маркетингових послуг від 07.08.2012 №П01, №П02, №П03, №П04, №П05, №П06, №П07, №П08, №П09, №П10, №П11; від 07.09.2012 №П13, №П14, №П15, №П16, №П17; від 01.10.2012 №П18, №П19, №П20; від 01.11.2012 №П21, №П22, №П23, №П24, №П25, №П26, №П27, №П28, №П29, №П30, №П31, №П32, №П33, №П34, №П35, №П36, №П37, №П38, №П39, №П40, №П41; від 01.12.2012 №П42.

Відповідно до договорів замовник доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення рекламно-маркетингових заходів з метою просування продукції клієнта.

Послуги по розробці та розповсюдженні рекламно-інформаційних матеріалів були виконані в повному обсязі та оплачені, що підтверджується наступними документами:

- податковими накладними: від 31.08.2012 №25, №26, №28, №29, №27; від 26.09.2012 №2, №3, №4, №6, №7; від 27.09.2012 №5; від 26.10.2012 №10, №9, №6, №7, №8; від 15.11.2012 №3, №2, №1; від 23.11.2012 №4, №7, №6, №5; від 18.12.2012 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10; від 19.12.2012 №11, №12, №13; від 20.12.2012 №14, №15, №16, №17; від 29.01.2013 №2.

- актами надання послуг: від 31.08.2012 №41, №42, №44, №45, №43; від 26.09.2012 №46, №47, №48; від 27.09.2012 №50, №51, №49; від 26.10.2012 №65, №64, №61, №62, №63; від 15.11.2012 №118, №117, №116; від 23.11.2012 №119, №122, №121, №120; від 18.12.2012 №99, №100, №101, №102, №103, №104, №105, №106, №107, №108; від 19.12.2012 №109, №110, №111; від 20.12.2012 №112, №113, №114, №115; від 29.01.2013 №2;

- платіжними дорученнями: від 24.09.2012 №95, №96, №97, №98; від 26.09.2012 №101, №102, №103, №104; від 27.09.2012 №105, №106, №107; від 26.10.2012 №117, №118, №119, №120, №121; від 15.11.2012 №128, №129, №130; від 23.11.2012 №133, №134, №135, №136; від 18.12.2012 №142, №143, №144, №145, №146, №147, №148, №149, №150, №151; від 19.12.2012 №154, №155, №156; від 20.12.2012 №157, №160, №158, №159; від 29.01.2013 №4;

- звітами про надання рекламно-маркетингових послуг №1 - №40.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту за період травень-грудень 2012 року та січень 2013 року, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" рекламних послуг.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вказані рекламні послуги придбавались позивачем для виконання договору №0204 від 25.04.2012, укладеного між ТОВ "Актавіс України" та ТОВ "Пенелопа", належним чином копія якого наявна в матеріалах справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" рекламних послуг.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, у ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" та ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс" та ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив валові витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", а також сум податку на додану вартість, сплачених цим контрагентам у складі ціни придбаних будівельних послуг (на думку податкового органу, ніякі послуги (роботи) контрагентами фактично не надавались).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факти надання позивачу послуг (виконаних робіт) та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено позивачем у податковому обліку та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення валових витрат підтверджується документально.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними товариствами, недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - договорами, актами надання послуг, звітами про надання рекламно-маркетингових послуг, рахунками, платіжними дорученнями.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагенти позивача - ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" були створені з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 04.11.2013 №1291/22-00/35784286 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинах, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна", про відсутність використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час розгляду справи, кошти сплачені ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" в оплату за отримані послуги, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення від 12.11.2012 №0005622202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 588276 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ "Реалтранс Груп", ТОВ "НВП "Пульсар Плюс", ТОВ "Торгова компанія "Універсальна" позивачем сформовано податковий кредит на загальну суму 451379 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, рахунки, акти надання послуг, договори, звіти про надання рекламно-маркетингових послуг, платіжні доручення, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання послуг за спірними правочиними документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 185, 187, 188, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 12.11.2013 року №0005632202 та №0005622202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенелопа" (код за ЄДРПОУ 35784286) сплачений судовий збір у розмірі 460 (чотириста шістдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.