Ухвала

від 12.12.2013 по справі 823/1993/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1993/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - Павленко Мар’яни Василівни на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Транзит-Черкаси» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Приватне підприємство «Транзит-Черкаси» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що в період з 01.05.2011р. по 31.05.2012р. ПП «Транзит - Черкаси» мало взаємовідносини з ПП «Хладком», а саме: був укладений договір транспортного експедирування вантажних перевезень від 01.12.2011р. №22. Умови зазначеного договору сторонами були виконані в повному обсязі, що підтверджується належно оформленими первинними бухгалтерськими документами, відображеними у податковій звітності позивача. В зв'язку з чим, твердження ДПІ у м. Черкасах щодо фіктивності господарських операцій між зазначеними підприємствами, позивач вважає хибним, оскільки, такі твердження ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу та не підтверджуються належними доказами. Позивач також зазначає, що посилання податкового органу, в акті перевірки, на визнання правочинів з ПП «Хладком» нікчемними, в зв'язку з відсутністю в останнього трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торговельних приміщень, транспорту, є необґрунтованим. Адже, чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних не обумовлена наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності. Представники позивачів зауважили, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за якість здійснення господарської діяльності своїм контрагентом, перевіряти наявність у нього персоналу, складських приміщень, транспорту тощо. На підставі акту перевірки позивача від 23.01.2013р. № 25/22-11/33283192, податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з якими позивач не погоджується, що стало підставою звернення до суду щодо їх оскарження.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року задоволено вказаний позов. Скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 04.02.2013 року № 0000772301, № 0000762301.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - Павленко Мар’яна Василівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Приватне підприємство «Транзит - Черкаси» зареєстроване виконавчим комітетом Черкаської міської ради 07.12.2004 року, та 15.12.2004 року за № 1213 взято на облік як платник податків в Черкаській ОДПІ.

Посадовими особами ДПІ у м. Черкасах була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Транзит - Черкаси» щодо господарських відносин з ПП «Хладком» за період з 01.05.2011р. по 31.05.2012р.

За результатами даної перевірки складено акт від 23.01.2013р. № 25/22-11/33283192, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.05.2011р. по 31.05.2012р. на загальну суму 20767,00грн., у тому числі за IV квартал 2011р. в сумі 13417,00грн. та за І квартал 2012р. в сумі 7350,00грн.; вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ за період з 01.05.2011р. по 312.05.2012р. на загальну суму 18667,00грн., у тому числі за грудень 2011р. у сумі 11667,00грн. та за лютий 2012р. у сумі 7000,00грн.

За результатами перевірки податковим органом зроблено висновок, що господарські операції позивача фактично не були проведені, а первинні бухгалтерські документи не є дійсними.

Будучи незгідним з висновками акту перевірки ПП «Транзит - Черкаси» оскаржило їх до ДПІ у м. Черкаси (лист. від 28.01.2013р. № 1970/101).

Рішенням ДПІ у м. Черкасах від 04.02.2013р. № 4131/22-2119 (а.с.33-35), в задоволенні скарги відмовлено.

На підставі висновків акту перевірки від 23.01.2013р. № 25/22-11/33283192, податковим органом 04.02.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000772301, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Транзит - Черкаси» з ПДВ на загальну суму 23334,00грн., у тому числі основний платіж в сумі 18667,00грн. та штрафні санкції в сумі 4667,00грн.(а.с.27);

- № 0000762301, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Транзит - Черкаси» з податку на прибуток на загальну суму 22605,00грн., у тому числі основний платіж в сумі 20767,00грн. та штрафні санкції в сумі 1838,00грн. (а.с.29).

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до ДПС у Черкаській області та до Міністерства доходів і зборів України.

Рішеннями вищевказаних суб'єктів владних повноважень від 11.04.2013р. № 6869/10-210 (а.с.36-40) та від 13.05.2013р. № 2331/6/99-99-10-01-15 (а.с.42-46) в задоволенні скарг позивача було відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

На час виникнення спірних правовідносин (період з 01.05.2011р. по 31.05.2012р.), порядок нарахування та сплати податку на прибуток, а також податку на додану вартість було врегульовано Податковим Кодексом України.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

При цьому, відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПК України).

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України, визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із аналізу наведених положень Податкового кодексу України убачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, законодавець пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у платника податків виникає право на віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу витрат з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та право на податковий кредит за наявності одночасно двох умов, а саме: фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У відповідності до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З урахуванням вищевказаних норм законів, колегія суддів зазначає, що первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем до перевірки (акти здачі-прийняття виконаних робіт та податкові накладні) в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а також дають змогу стверджувати, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки, містять в собі всі необхідні реквізити (назви підприємств від імені яких складений документ, назви документів та дати їх складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів).

Щодо тверджень податкового органу в акті перевірки ПП «Транзит - Черкаси» на відсутність в актах здачі-прийняття виконаних робіт окремо виділеної вартості транспортних послуг та експедиторських послуг (винагорода експедитора), колегія суддів зазначає наступне.

Організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні здійснюються на підставі Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Статтею 9 цього Закону визначено, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Тобто, об'єктом оподаткування ПДВ, в даному випадку, є транспортно-експедиторські послуги, що надаються експедитором в межах договору транспортного експедирування, а базою оподаткування таких послуг є винагорода експедитора.

Враховуючи суть договору транспортного експедирування, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що кошти, які надходять платнику податку - експедитору, не є власністю такого платника податку і відповідно не можуть включатися ним у свій дохід, а отже не підлягають оподаткуванню. Доходом платника податку - експедитора є плата за виконання договору транспортного експедирування.

В зв'язку з вказаною обставиною, в актах здачі-приймання виконаних робіт не зазначалась окремо винагорода експедитора, оскільки, вона була обумовлена та визначена договором транспортного експедирування вантажних перевезень від 01.12.2011р. №22.

Також колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів податкового органу щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, в зв'язку з неналежним оформленням товарно-транспортних накладних, виходячи з наступного.

Порядок перевезення вантажів на території України, а також питання виписки товарно-транспортних накладних визначено наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні».

У відповідності до абзацу 1 п. 11.1 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом), що визначено п.11.5 Правил.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Пунктом 1.17 Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що експедитор, як сторона яка безпосередньо не є вантажовідправником чи вантажоодержувачем не має права виписувати товарно-транспортні накладні. Експедитор (ПП «Транзит - Черкаси»), в даному випадку, лише надає послуги з організації перевезень тобто є посередником (зв'язуюючим звеном) між вантажоодержувачем та вантажовідправником, який за дорученням клієнта та за його рахунок організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Тобто, для експедитора, як сторони, яка безпосередньо не здійснює перевезення первинним документом є акт здачі-приймання виконаних робіт та податкова накладна, а не товарно-транспортна накладна, яка для ПП «Транзит - Черкаси» виступає лише як супровідний документ.

В зв'язку з чим, надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, що були оформлені з порушеннями Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій щодо надання транспортного експедирування вантажних перевезень.

Дослідивши первинні документи по взаємовідносинам ПП «Транзит - Черкаси» та ПП «Хладком», колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції між зазначеними суб'єктами господарювання дійсно відбулися.

Оскільки первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам позивача та його контрагента відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а також враховуючи підтвердження в ході розгляду справи реальності здійснення господарських операцій між ПП «Транзит - Черкаси» та ПП «Хладком», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення ПП «Транзит - Черкаси» до валових витрат та податкового кредиту за період з 01.05.2011 року по 31.05.2012 року сум ПДВ, за договором транспортного експедирування вантажних перевезень від 01.12.2011 року №22.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому підстав для її задоволення немає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - Павленко Мар’яни Василівни - залишити без задоволення , а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.