Рішення

від 18.12.2013 по справі 368/2368/13-ц

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/2368/13-ц

провадження № 2/368/853/13

Рішення

іменем України

"18" грудня 2013 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого - судді Шевченко І.І.

при секретарі Губенко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Сущанська сільська рада Кагарлицького району Київської області, Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі про визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними, -

в с т а н о в и в:

позивач просить суд визнати недійсними державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 927456 площею 0,25 га виданий на ім'я ОСОБА_2, що розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222288201:01:032:0003 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 927457 площею 0,28 га виданий на ім'я ОСОБА_2, що розташований на АДРЕСА_1 кадастровий номер 3222288201:01:032:0004, посилаючись на те, що в судовому засіданні 16 листопада 2011 року при розгляді цивільної справи в Кагарлицькому районному суді за її позовом, ОСОБА_1, до управління Держкомзему у Кагарлицькому районі Сущанської сільської Ради Кагарлицького району Київської області ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсних державних актів та зобов'язання їх скасувати.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала і повідомила суд, що вона власник спірних земельних ділянок.

Відповідач ОСОБА_2 вручила суду та їй копії державних актів ЯД № 927456 і серії ЯД № 927457 на земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,2820 га, що розташовані по АДРЕСА_1.

Дані копії Державних актів ОСОБА_2 стали для неї несподіванкою, оскільки ОСОБА_2 таємно виготовила їх без погодження з нею, землекористувачки сусідньої ділянки, внаслідок чого ОСОБА_2 заволоділа частиною її земельної ділянки.

20.04.1995 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори Воловенко Р.П. та зареєстрований в реєстрі за № 10-900.

Відповідно до вищезаначеного договору ОСОБА_4 подарувала, а вона прийняла в дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2.

26.04.1995 р. нею було зареєстровано договір дарування від 20.04.1995р. в Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до рішення 16 сесії сільської ради від 18.12.1993р. сесією сільської ради було вирішено передати ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 0,37 га під ведення особистого сільського господарства по АДРЕСА_2.

Згідно даних господарської книги за домогосподарством ОСОБА_7, де знаходиться вищезазначений житловий будинок, рахувалось 0,60 га з них 0,04 га під спорудами та будівлями, 0,56 під ведення особистого селянського господарства.

Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Згідно ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, відповідно до вищезазначених норм Земельного та Цивільного кодексів України після укладання між нею та ОСОБА_4 договору дарування від 20.04.1995 р. та переходу права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 до неї перейшло право на земельну ділянку площею 0, 60 га.

Отже, під час приватизації земельної ділянки та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 нею було виявлено, що розмір земельної ділянки згідно кадастрового плану становить 0,3349га.

Зменшення розміру її земельної ділянки сталось у зв'язку з тим, що під час передачі у власність та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, нею була приватизована частина її земельної ділянки, яка знаходиться на межі її земельних ділянок та ОСОБА_3

Про порушення своїх конституційних прав на земельну ділянку по АДРЕСА_2 вона дізналась 15.11.2008 року під час складання акту обмірів земельної ділянки, визначення межі при зміні власника за договором дарування земельної ділянки від 12 липня 2008 року відповідачкою ОСОБА_3 на користь відповідачки ОСОБА_2

Також в цей день вона дізналась про те, що першочерговий власник ОСОБА_8 порушила законність під час підписання акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки. У даному акті зазначене не її прізвище як землекористувача, а ОСОБА_4.

Отже виготовлення ОСОБА_3 державних актів на право власності на земельну ділянку порушує її право, оскільки позбавляє її права на земельну ділянку площею 0,60 га.

Також при виготовленні відповідачем державних актів на право власності на земельну ділянку було порушено вимоги Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею ( в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 05.04.1999 р.

Зокрема: п. 1.12. Інструкції, який передбачає, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднання громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки; п.2.1. Інструкції роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі ( на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

Згідно ч. 2 ст. 1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується.

Згідно п. г) ч. 1 ст.91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно п. е) ч. 1 ст.91 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменш незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Згідно ч. 1 ст. 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли зникли, перемістились або стали невиразним.

В порушення вищезазначених норм відповідач відмовляється повернути незаконно отриману земельну ділянку, чим порушує її право на зазначену земельну ділянку.

Згідно ч. 2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 2 ст.90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідач позовні вимоги позивача не визнала та просила суд у їх задоволенні відмовити із - за їх безпідставності. Згідно договору дарування від 12.07.2008 року ОСОБА_3 подарувала їй земельні ділянки, і після вказаних договорів вона переоформила земельні ділянки на себе. Ніяких порушень з її сторони не має, тому підстав для задоволення позову позивача не має.

Представник третьої особи в особі - Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області в судове засідання не з'явилася та подала до суду письмове пояснення, в якому повідомляє наступне: сільська рада надавала довідку про наявність земельної ділянки ОСОБА_7 в розмірі 0,60 га. згідно записів погосподарської книги за 1944-1946 р.р., але 0,60 га. складалась з двох земельних ділянок в різних місцях, що підтвердилось свідченнями жителів села. Рішенням ХУІ сесії XXI скликання від 18 грудня 1993 року ОСОБА_9 передавалось у власність 0,37 га. по АДРЕСА_2. ОСОБА_8 було передано 0,60 га. по АДРЕСА_1, а державний акт було виготовлено на земельну ділянку 0,53 га. в 1998 році. Після смерті ОСОБА_8 спадщину оформила ОСОБА_10 в тому числі і земельну ділянку в розмірі 0,53 га. був виготовлений державний акт. В 2003 році ОСОБА_10 подарувала будинок з прилеглою ділянкою ОСОБА_3, яка в свою чергу також виготовила державний акт на ділянку розміром 0,53 га. В 2008 році ОСОБА_3 подарувала будинок із земельними ділянками ОСОБА_2.

Представник третьої особи в особі Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі в засідання суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно, про що в матеріалах є розписка про отримання судової повістки, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що представник третьої особи в засідання суду не з'явився без поважних причин і ухвалює рішення на підставі наявних в справі матеріалів.

Суд, вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

В судовому засіданні суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (ч.1 ст.16 ЦК України).

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст.. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 цього ж Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а в силу ст..126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Статтею 90 Земельного Кодексу України визначено права власників земельних ділянок, зокрема власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків, у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

26 квітня 1995 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар жилий будинок, який належав дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Сущанської сільської ради 06.03.1995 року та зареєстрованого в Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації за № 7 кн. 1.

Позивачем вказаний договір дарування житлового будинку був зареєстрований в Кагарлицькому БТІ.

ОСОБА_4 рішенням 16 сесії 21 скликання Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.12.1993 року було вирішено та надано на приватизацію земельну ділянку розміром 0,37 га, яка знаходиться біля будинку по АДРЕСА_2.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок: площею 0,2820 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, які були отриманні відповідачем на підставі договору дарування 12.07.2008 року.

Вказаний дарунок відповідачем було отримано від ОСОБА_3, якій відчужувані земельні ділянки належали на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 028939, виданого на підставі Договору дарування від 16.08.2003 року № 644, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 12 від 29.12.2003 року та серії КВ № 028940, виданого на підставі Договору дарування від 16.08.2003 року № 644, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 13 від 29.12.2003 року.

ОСОБА_3 отримала вказані земельні ділянки на підставі договору дарування 16.08.2003 року від ОСОБА_10, які належала останній на підставі Державного акту на право власності на землю, серії ІІ - КВ № 068266, виданого громадянину України, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.10.2001 року № 4393, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю під № 44 від 26.02.2002 року.

На підставі рішення виконкому Сущанської сільської ради народних депутатів від 06 квітня 1998 року за № 2, 11 грудня 2000 року громадянці України ОСОБА_8 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-KB № 049561 на земельну ділянку загальною площею 0,53 га по АДРЕСА_1.

Згідно рішення 16 сесії 21 скликання Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.12.1993 року по заяві ОСОБА_8 їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га під ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У відповідності до ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної і комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Реалізація такого права гарантується процедурою встановленою статтею 118 ЗК України про порядок вирішення органом місцевого самоврядування питання щодо розгляду заяв громадян на приватизацію, надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки.

Крім того, судом встановлено, що на дату судового розгляду у позивача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка знаходиться у її користуванні.

Відповідно до п. а ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадян врегульовано ст. 118 Земельного кодексу, де зазначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Статтею 181 Земельного кодексу України передбачено, що землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Землеустрій передбачає, зокрема, встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань (ст. 184 ЗК України).

В ст. 196 Земельного кодексу України визначено складові частини Державного земельного кадастру, зокрема останній включає в себе кадастрові зйомки.

Кадастрова зйомка включає в себе, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами (ст. 198 ЗК України).

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 1.3 вищезазначеної Інструкції межею земельної ділянки є сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Межовим знаком є спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Крім того, відповідно до п.п. 1.2 і 1.3 вказаної Інструкції встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Відповідно до п. 4.1 вказаної Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України в редакції від 1992 року право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і це право посвідчується державними актами, які видаються місцевими радами.

Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що відсутній її підпис у технічній документації із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчував би право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки, суд не бере до уваги, оскільки правового значення не має, так як розміри земельної ділянки було погоджено ще при приватизацією ОСОБА_8

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів порушення меж земельної ділянки, виділеної гр. ОСОБА_1 зі сторони відповідачів ОСОБА_2, суд не вбачає, оскільки в матеріалах справи містяться двоє кадастрових планів земельних ділянок, що передано ОСОБА_1, з яких вбачається, що відповідач не є суміжним землевласником по відношенню до позивача, оскільки з опису меж відсутнє прізвище відповідача, хоча обов'язок доказування обставин, на котрі посилається позивач покладається на нього. (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Згідно ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)

У ч.2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю навіть, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Всупереч зазначеній нормі законодавства позивач ОСОБА_1 не довела суду порушень своїх прав землекористувача земельної ділянки та підстав визнання недійсними державних актів на земельні ділянки ОСОБА_2 Не надано ним суду належних та допустимих доказів порушення останніми правил добросусідства.

Недоведеним вбачається й посилання позивача ОСОБА_1 на недійсність державних актів відповідача ОСОБА_2, на думку позивача - через допущені під час його складання порушення, тому суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Земельним кодексом України, ЦК України, ст.ст. 10, 60, 61, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Сущанська сільська рада Кагарлицького району Київської області, Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі про визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: І. І. Шевченко