Ухвала

від 03.03.2014 по справі 368/2368/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/2368/13-ц Головуючий у І інстанції Шевченко І.І. Провадження № 22-ц/780/1464/14 Доповідач у 2 інстанції Олійник Категорія 56 03.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

26 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді Олійника В.І.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Сущанська сільська рада Кагарлицького району Київської області, Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі, про визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_2 вручила їй копії державних актів серіїЯД №927456 і серії ЯД №927457 на земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,2820 га, що розташовані по АДРЕСА_1.

Зазначала, що дані копії державних актів ОСОБА_2 таємно виготовила їх без погодження з нею (землекористувачкою сусідньої ділянки), внаслідок чого ОСОБА_2 заволоділа частиною її земельної ділянки.

20 квітня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №10-900.

Відповідно до вищезаначеного договору ОСОБА_3 подарувала, а вона прийняла в дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

26 квітня 1995 року нею було зареєстровано договір дарування від 20 квітня 1995 року в Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до рішення 16 сесії сільської ради від 18 грудня 1993 року сесією сільської ради було вирішено передати ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,37 га під ведення особистого сільського господарства по АДРЕСА_1.

Згідно даних господарської книги за домогосподарством ОСОБА_6, де знаходиться вищезазначений житловий будинок, рахувалось 0,60 га, з них 0,04 га під спорудами та будівлями і 0,56 для ведення особистого селянського господарства.

Згідно ч.2 ст.120 Земельного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Відповідно до ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Посилаючись на вищенаведені норми зазначала, що після укладання між нею та ОСОБА_3 договору дарування від 20 квітня 1995 року та переходу права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 до неї перейшло право і на земельну ділянку площею 0,60 га.

Отже, під час приватизації земельної ділянки та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 нею було виявлено, що розмір земельної ділянки згідно кадастрового плану становить 0,3349 га.

Зменшення розміру її земельної ділянки сталось у зв'язку з тим, що під час передачі у власність та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 нею була приватизована частина її земельної ділянки, яка знаходиться на межі її земельних ділянок та ОСОБА_7

Про порушення своїх конституційних прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в селі Сущани Кагарлицького району Київської області вона дізналась 15 листопада 2008 року під час складання акту обмірів земельної ділянки, визначення межі при зміні власника за договором дарування земельної ділянки від 12 липня 2008 року відповідачкою ОСОБА_7 на користь відповідачки ОСОБА_2

Також в цей день вона дізналась про те, що першочерговий власник ОСОБА_8 порушила законність під час підписання акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки. У даному акті зазначене не її прізвище як землекористувача, а ОСОБА_3

Вважала, що виготовлення ОСОБА_7 державних актів на право власності на земельну ділянку порушує її право, оскільки позбавляє її права на земельну ділянку площею 0,60 га.

На підставі викладеного просила суд визнати недійсними державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №927456 площею 0,25 га, виданий на ім'я ОСОБА_2, що розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222288201:01:032:0003 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №927457 площею 0,28 га, виданий на ім'я ОСОБА_2, що розташований на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222288201:01:032:0004).

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.

За ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а в силу ст.126 право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно зі ст.90 Земельного Кодексу України визначено права власників земельних ділянок, зокрема власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків, у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

За ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 26 квітня 1995 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_9 прийняла в дар жилий будинок, який належав дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Сущанської сільської ради 06 березня 1995 року та зареєстрованого в Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації за № 7 кн. 1.

Позивачем вказаний договір дарування житлового будинку був зареєстрований в Кагарлицькому БТІ.

ОСОБА_3 рішенням 16 сесії 21 скликання Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18 грудня 1993 року було вирішено та надано на приватизацію земельну ділянку розміром 0,37 га, яка знаходиться біля будинку по АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок: площею 0,2820 га для ведення особистого селянського господарства і 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, які були отриманні відповідачем на підставі договору дарування 12 липня 2008 року.

Вказаний дарунок відповідачем було отримано від ОСОБА_7, якій відчужувані земельні ділянки належали на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №028939, виданого на підставі Договору дарування від 16 серпня 2003 року за №644, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №12 від 29 грудня 2003 року та серії КВ №028940, виданого на підставі Договору дарування від 16 серпня 2003 року №644, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №13 від 29 грудня 2003 року.

ОСОБА_7 отримала вказані земельні ділянки на підставі договору дарування 16 серпня 2003 року від ОСОБА_10, які належали останній на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІІ - КВ № 068266, виданого громадянину України, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 жовтня 2001 року № 4393, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю під № 44 від 26 лютого 2002 року.

На підставі рішення виконкому Сущанської сільської ради народних депутатів від 06 квітня 1998 року за №2 11 грудня 2000 року громадянці України ОСОБА_8 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-KB №049561 на земельну ділянку загальною площею 0,53 га по АДРЕСА_1.

Згідно рішення 16 сесії 21 скликання Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18 грудня 1993 року по заяві ОСОБА_8 їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.81 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної і комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

За ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до абзацу 2 ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Реалізація такого права гарантується процедурою, встановленою статтею 118 ЗК України про порядок вирішення органом місцевого самоврядування питання щодо розгляду заяв громадян на приватизацію, надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки.

Крім того, судом встановлено, що на дату судового розгляду у позивача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка знаходиться у її користуванні.

За п. «а» ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст.118 Земельного кодексу, де зазначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно зі ст.181 Земельного кодексу України землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Землеустрій передбачає, зокрема, встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань (ст. 184 ЗК України).

Статтею 196 Земельного кодексу України визначено складові частини Державного земельного кадастру, зокрема останній включає в себе кадастрові зйомки.

Кадастрова зйомка включає в себе, зокрема, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами (ст 198 ЗК України).

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до п.1.3 вищезазначеної Інструкції межею земельної ділянки є сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Межовим знаком є спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Крім того, відповідно до п.п. 1.2 і 1.3 вказаної Інструкції встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Відповідно до п.4.1 вказаної Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України в редакції від 1992 року право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і це право посвідчується державними актами, які видаються місцевими радами.

Виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції вірно зазначив, що твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що відсутній її підпис у технічній документації із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчував би право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки, суд не брав до уваги, оскільки правового значення не має, так як розміри земельної ділянки було погоджено ще при приватизації ОСОБА_8

Суд першої інстанції також вірно вказав, що жодних належних та допустимих доказів порушення меж земельної ділянки, виділеної гр. ОСОБА_1 зі сторони відповідачів ОСОБА_2, не виявлено, оскільки в матеріалах справи містяться двоє кадастрових планів земельних ділянок, що передано ОСОБА_1, з яких вбачається, що відповідачка не є суміжним землевласником по відношенню до позивачки, оскільки з опису меж відсутнє прізвище відповідачки, хоча обов'язок доказування обставин, на котрі посилається позивачка, покладається на неї. (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Згідно зі ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)

Частиною 2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю навіть, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Всупереч зазначеній нормі законодавства позивачка ОСОБА_1 не довела суду порушень своїх прав землекористувача земельної ділянки та підстав визнання недійсними державних актів на земельні ділянки ОСОБА_2 Не надано нею суду належних та допустимих доказів порушення останніми правил добросусідства.

Недоведеним вбачається й посилання позивача ОСОБА_1 на недійсність державних актів відповідачки ОСОБА_2

Суд врахувавши вищенаведене, прийшов до вірного висновку, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог повністю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Олійник В.І.

Судді: Іванова І.В.

Сліпченко О.І.