Рішення

від 23.12.2013 по справі 345/1872/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/1872/13-ц

Провадження №22ц/779/3156/2013

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В.В.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2013 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Горейко М.Д.,

секретаря: Турів О.М.,

з участю сторін: представника відповідача - Вірсти Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Такелаж Сервіс" про стягнення розрахункових сум, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Такелаж Сервіс" на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2013 року, -

встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась в суд із вказаним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що 22.11.2011 року вона була прийнята на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю"Такелаж Сервіс"(далі ТОВ "Такелаж Сервіс") відієм-навантажувачем 4-го розряду. 02.01.2013 року її звільнено у зв'язку з скороченням штату. Після звільнення їй на руки видали трудову книжку, але у порушення ст.116 КЗпП не виплатили всіх розрахункових грошей, а саме: всупереч п.2.1 Угоди про врегулювання правовідносин щодо соціального захисту від 01.12.2011 року їй виплачено матеріальну допомогу в розмірі чотирьох, а не п'яти, з розрахунку, що її середньомісячна заробітна плата становить 1126 грн. Зазначила, що при визначенні бухгалтерією середньомісячної заробітної плати, виходячи із розрахунку за два останні місяці роботи(листопад, грудень), коли вона не працювала та отримувала мінімальну заробітну плату, порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 року. На підставі даної Постанови, враховуючи те, що жовтні вона знаходилась у неоплачуваній відпустці, середня заробітна плата повинна їй нараховуватись за серпень-вересень 2012 року і повинна становити 2566 грн. 63 коп. З огляду на це, з урахуванням невиплати одного розміру заробітної плати, їй повинні були виплатити 12833 грн. 15 коп., а виплатили 4504 грн., тому заборгованість становить 8329 грн. 15 коп. Зазначає, що неодноразово зверталась до адміністрації підприємства про виплату вказаної заборгованості, в чому їй було відмовлено на тій підставі, що всі належні їй кошти виплачено, рекомендовано звернутись в суд. Посилаючись на наведене, на підставі статей 116, 117 КЗпП, просила стягнути з відповідача на свою користь заборговану виплату розрахункових грошей в розмірі 8329 грн. 15 коп., середньомісячний заробіток за затримку виплати розрахункових грошей по день вирішення справи в суді.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2013 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ "Такелаж Сервіс" на користь ОСОБА_3 8329 грн. 15 коп. заборгованих розрахункових сум, 19555 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових грошей, 800 грн. витрат за надання правової допомоги та 278,84 грн. судового збору.

На зазначене рішення ТзОВ "Такелаж сервіс" подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та процесуального права. Апелянт зазначає, що задовольняючи позов, суд помилково виходив із середньомісячної заробітної плати, а не із мінімальної заробітної плати, так як згідно наказу від 21 серпня 2012 року №29, з яким позивач був ознайомлений, останній погодився на зміну істотних умов праці, зокрема і на мінімальний розмір заробітної плати, починаючи з 1 листопада 2012 року. При визначенні середньомісячної плати, судом порушено вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Виходячи з цього, вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині неотримання позивачем однієї заробітної плати в розмірі 1166 грн. Також апелянт вважає висновок суду про застосування відповідальності, передбаченої 117 КЗпП за невиплату позивачу належних сум, помилковим, оскільки ця невиплата сталася не з вини апелянта, а зумовлена припиненням виробництва і фінансування зі сторони ТОВ "Карпатнафтохім". В зв'язку з цим позивачеві було виплачено матеріальну допомогу за рахунок коштів, що були переховані ТОВ "Карпатнафтохім". З цих підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1166 грн. недоотриманої матеріальної допомоги.

Позивач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що при розрахунку середнього заробітку відповідачем помилково включено час, протягом якого за працівниками, в тому числі позивачем, заробіток зберігався частково, що призвело до заниження його розміру, а тому здійснив перерахунок матеріальної допомоги, яка підлягала виплаті позивачу, та стягнув заборгованість, утворену в результаті здійснення такого перерахунку. Стягуючи середній заробіток за час затримки виплати розрахункових грошей, суд виходив з того, що відповідач винен у невиплаті заборгованості із матеріальної допомоги, а тому застосував ст.117 КзПП України, якою передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Однак, такий висновок суду суперечить зібраним по справі доказам та вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що згідно наказу №15-К від 22.12.2011 року, ОСОБА_3 прийнята на роботу в ПП "Брест Партнер"(в подальшому реорганізоване в ТОВ "Такелаж Сервіс") на посаду водія навантажувача четвертого розряду в порядку переведення з ТОВ "Карпатнафтохім"(а.с.12).

Колегією встановлено, що згідно наказу № 29 від 21.08.2012 року у зв'язку із істотним зменшенням обсягів надання послуг по відвантаженню готової продукції ТОВ "Карпатнафтохім", відсутністю інших необхідним замовлень, з метою недопущення настання у Товариства збитків, за згодою працівників, в тому числі і позивача, відповідно до вимог ст.32 КзПП України, з 01.11.2012 року було змінено істотні умови праці усіх працівників ТОВ "Такелаж Сервіс", а саме: встановлено неповний робочий тиждень та нарахування і виплату тільки мінімальної заробітної плати(а.с.4-5). Даний наказ позивачем не оскаржувався і на день розгляду даної справи був чинним.

Згідно наказу ТзОВ "Такелаж Сервіс" №197-к від 28.12.2012 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України(а.с.35).

Пунктом 2.1 Угоди про врегулювання правовідносин щодо соціального захисту від 01.12.2011 року передбачено, що в разі звільнення працівника за скороченням штатів в термін двох років, відповідач зобов'язується проводити оплату працівникам матеріальної допомоги в розмірі п'яти заробітних плат конкретного працівника(в тому числі і позивача)(а.с.3).

Згідно наказу ТзОВ "Такелаж Сервіс" №2 від 02.01.2013 року, на підставі п.2.2 Угоди про врегулювання правовідносин щодо соціального захисту від 01.12.2011 року, прийнято рішення виплатити позивачу вихідну матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат(а.с.38-39).

Згідно довідки від 13.06.2013 року, виданої ТОВ "Такелаж Сервіс" позивачу було виплачено матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат в сумі 4504 грн. з розрахунку середньомісячної заробітної плати в розмірі 1126 грн.(а.с.61).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.п.''е'' п.2.1. Угоди про врегулювання правовідносин щодо соціального захисту працівників від 01.12.2011 року, укладеної між ТОВ «Карпатнафтохім», Об'єднаною профспілковою організацією «Лукор-Карпатнафтохім» та «Бест-Партнер» (в подальшому реорганізоване в ТзОВ «Такелаж Сервіс»), за рахунок коштів, отриманих від ТОВ «Карпатнафтохім» (звідки був переведений позивач), з метою збереження соціальних пільг встановлених в Колективному договорі, було визначено, що в разі звільнення працівника за скороченням штатів в термін до двох років проводити виплату працівникам соціальної пільги - матеріальної допомоги в розмірі п'яти заробітних плат конкретного працівника. На підставі даної Угоди та відповідно до акту компенсаційних витрат від 28.12.2012 року ТОВ «Карпатнафтохім» зобов'язаний був компенсувати ТзОВ «Такелаж Сервіс» кошти на зазначені соціальні потреби переведених працівників(а.с.86). Проте, оскільки ТОВ «Карпатнафтохім» не в повній мірі виконав своїх зобов'язань перед ТзОВ «Такелаж Сервіс», перерахувавши частково кошти, у відповідача не було фінансової можливості провести виплату матеріальної допомоги при звільненні позивача в повному об'ємі, а виплачено матеріальну допомогу тільки в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

З огляду на вказану обставину, колегія суддів вважає, що вина ТзОВ «Такелаж Сервіс» у невиплаті ОСОБА_3 всієї суми матеріальної допомоги відсутня. Однак, суд цього не врахував та помилково поклав на відповідача відповідальність, передбачену ст.117 КзПП за затримку розрахунку при звільненні позивача всіх належних йому сум, яка наступає тільки при наявності вини підприємства, а тому рішення суду в цій частині підлягає до скасування із постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також при визначенні розміру середньомісячного заробітку позивача, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність застосування положень п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 року №100, відповідно до якого час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали (в тому числі і час простою) і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду і середня заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за попередні два місяці, а тому при розрахунках взяв заробітну плату позивача за серпень-вересень 2012 року.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом останніх двох місяців роботи (листопад-грудень 2012 року) позивач хоча і не працював, що було зумовлено повним припиненням надання розвантажувальних послуг, які надавалися відповідачем ТОВ «Карпатнафтохім» в рамках договору від 01.12.2011 року, однак, відповідно до вимог вищезазначеного наказу, яким змінено істотні умови праці, за позивачем протягом листопада-грудня 2012 року зберігалася та виплачувалася мінімальна заробітна плата в повному розмірі: за листопад 2012 року - в розмірі 1118 грн.; за грудень 2012 року - 1134 грн.(а.с.4-5, 89).

Таким чином, в порушення вимог абз.6 п.2 Порядку, судом безпідставно виключено з розрахункового періоду останні два місяці роботи (листопад-грудень 2012 року), протягом яких за позивачем зберігався та виплачувався повний заробіток у розмірі вищезазначеної мінімальної заробітної плати, а тому при виплаті матеріальної допомоги, відповідно до абз.3 п.2 Порядку даний період повинен бути включений до розрахункового періоду.

За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_3 було виплачено матеріальну допомогу в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, що становить 4504 грн., колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення в частині стягнення недоплаченої матеріальної допомоги в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати в розмірі 1126 грн. Проте, представник апелянта, в апеляційній скарзі і в засіданні апеляційного суду заявив про згоду відповідача виплатити позивачу матеріальну допомогу в розмірі 1166 грн. Така позиція не суперечить вимогам чинного трудового законодавства та узгоджується із вимогами ст.61 ЦПК України, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути із ТзОВ «Такелаж Сервіс» на користь ОСОБА_3 1166 грн. недоплаченої матеріальної допомоги.

Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 800 грн., то, у зв'язку із частковим задоволенням його вимог, із відповідача слід стягнути в його користь 400 грн., та на користь держави - 229,40 грн. судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317-319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Такелаж Сервіс" задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2013 року скасувати. Постановити нове рішення. Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Такелаж Сервіс" про стягнення розрахункових сум задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Такелаж Сервіс" (код ЄДРПОУ 36659568) на користь ОСОБА_3 (мешканки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1166 грн. матеріальної допомоги та 400 грн. витрат за надання правової допомоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальнісю "Такелаж Сервіс" на користь держави 229,40 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Судді Г.І.Шалаута

Я.Ю.Ковалюк

М.Д.Горейко