Постанова

від 17.12.2013 по справі 810/2943/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2943/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В. Р.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто - Лайн» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто - Лайн» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0001882300 від 07.12.2012 р., №0001892300 від 07.12.2012 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто - Лайн» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0001882300 від 07.12.2012 р., №0001892300 від 07.12.2012 р. - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача задовольнити, а постанову суду скасувати ухваливши при цьому нове рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції, при розгляді даної справи, встановлено, що Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «НВП «Універсалкомплекс» (код за ЄДРПОУ 34239474) за серпень 2012 р.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт від 19.11.2012 р. №1934/22-00/32108002 (далі - Акт перевірки), у якому були зафіксовано порушення позивачем норм : п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 106000,00 грн., в тому числі за серпень 2012 р. - 106000,00 грн., по податковій накладній оформленій (контрагентом постачальником - ПП «НВП «Універсалкомплекс») з порушенням п. 201.1, ст. 201 ПК України та п. 1, п. 16 Порядку №1379; п. 8 розділу 3 «Положення про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 25.11.2011 р. №1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.12.2011 р. за №1490/20228; пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України , що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 111300 грн., в т.ч. за III квартал 2012 р. в сумі 111300 грн.

Також, в Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що правочин укладений між позивачем та ПП «НВП «Універсалкомплекс» відповідно до ч.1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону.

Висновок відповідача про нікчемність та безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «НВП «Універсалкомплекс» ґрунтується на акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.11.2012 р. №4761/22-9/34239474 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «НВП «Універсалкомплекс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р., відповідно до якого, ПП «НВП «Універсалкомплекс» не звітує про наявність основних фондів, чисельність працюючих на підприємстві - 1 особа, має стан « 9» (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням).

Крім того, в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.11.2012 р. №4761/22-9/34239474 зазначено про те що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності ПП «НВП «Універсалкомплекс», реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) ПП «НВП «Універсалкомплекс» контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

У зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів, посадові особи ДПІ у Печерському районі м. Києва дійшли висновку про те, що здійснення основного виду діяльності ПП «НВП «Універсалкомплекс» є можливим.

На підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0001882300 від 07.12.2012 р. яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 132500,00 грн. (з яких - 106000,00 грн. основний платіж, та 26500,00 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- №0001892300 від 07.12.2012 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 139125,00 грн. (з яких 111300,00 грн. основний платіж, та 27825,00 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову вказав на невідповідність товарно - транспортної накладної формі встановленій Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, і як наслідок - на відсутність підтвердження господарських відносин позивача з контрагентом первинними бухгалтерськими документами, в той час, як витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для виникнення такого права є виписана контрагентом, зареєстрованим як платник податку на додану вартість, податкова накладна, оформлена відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «НВП «Універсалкомплекс» було укладено договір про постачання нафтопродуктів №01/08/2012 р. від 01.08.2012 р., відповідно до умов якого, ПП «НВП «Універсалкомплекс» (Постачальник) зобов'язується передати ТОВ «Авто-лайн» (Покупцю) нафтопродукти відповідної якості, а Покупець оплачує й приймає нафтопродукти - товар. Постачальник в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у рахунку-фактурі, видатковій накладній, що є невід'ємною частиною даного договору.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору в матеріалах справи містяться податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, картки по рахунку 631, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631, фотографії баків для зберігання дизельного палива, Сертифікат відповідності на дизельне паливо, товарно - транспортна накладна, договір на транспортно - експедиційні послуги укладений між ПП «НВП «Універсалкомплекс» та ТОВ «Метол - Логістик».

В свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу, що податкова звітність повинна формуватись на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості , мають бути підписані уповноваженою особою, за наявності волі цієї особи, та в яких обов'язково визначається конкретний зміст та обсяг операцій, що передбачає необхідність деталізації/індивідуалізації номенклатури поставки, зокрема, робіт/послуг, що надає первинному документу юридичну значимість.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку доказам наданим позивачем у підтвердження реальності господарської операції, зазначив про те, що транспортування такого виду товару, як дизпаливо, повинно відбуватись відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (надалі - Інструкція № 281/171/578/155).

Разом з тим, наявні в матеріалах справи товарно - транспортні накладні не відповідають встановленій Інструкцією №281/171/578/155 формі, натомість, зазначені накладні оформленні згідно наказу Мінтрансу та Мінстату України від 29.12.1995 р. №488/346, проте, також містять недоліки.

В контексті вище викладеного, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем товарно - транспортні накладні не можуть слугувати належним доказом вчинення господарської операції, оскільки на них відсутні основні реквізити, а саме, відсутні печатка та підпис посадових осіб автопідприємства - ТОВ «Петрол-логістик» та вантажовідправника - ПП «НВП «Універсалкомплекс».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду та зазначає про те, що окремі недоліки первинних документів не можуть свідчити про нездійснення господарських операцій, так як надані первинні документи в повній мірі відображають зміст і наслідки вказаної операції.

Крім того, наявність чи відсутність товарно - транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства, а неналежне оформлення таких накладних є порушенням, допущеним контрагентом позивач під час заповнення цього документа, а не порушенням позивача.

Також, колегія суддів наголошує, що загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Відповідно, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Стосовно висновків відповідача щодо визнання укладеного позивачем правочину нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, з наведеного вбачається, що угода укладена позивачем є оспорюваною, оскільки, її недійсність прямо не встановлена законом, а тому може бути визнана недійсною лише за рішенням суду.

Колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи не вбачається доказів визнання такого правочину недійсним у судовому порядку, також відсутні докази, які б свідчили про спрямованість вчиненого правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку щодо неправомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток .

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В контексті вище викладеного, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто - Лайн» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року - скасувати та постановити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто - Лайн» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0001882300 від 07.12.2012 р. та №0001892300 від 07.12.2012 р.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.