Ухвала

від 19.12.2013 по справі 822/1/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" грудня 2013 р. м. Київ К/800/29373/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Поділля-Дах» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року

у справі № 822/1/13-а

за позовом Приватного підприємства "Поділля-Дах"

до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької

області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Поділля-Дах» (надалі також - Позивач, ПП «Поділля-Дах») звернулось в суд з адміністративним позовом до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області (надалі також - Відповідач, Красилівська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 6 грудня 2012 року № 0000502300.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Поділля-Дах» залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2013 року - без змін.

Приватне підприємство «Поділля-Дах» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, згідно з податковим повідомленням-рішенням від 6 грудня 2012 року № 0000502300 (сума грошового зобов'язання - 76509 грн., в т.ч за основним платежем - 61207 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) - 15302, 00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Поділля-Дах» з питань достовірності нарахування різниці між сумою податкового кредиту по податку на додану вартість за січень, березень 2012 року від 22 листопада 2012 року № 574/22/35883551, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - «ПК України»), в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень-березень 2012 року на загальну суму 61207 грн. Вказані порушення, на думку податкового органу, полягають у тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ТОВ «Буд-Метал-Постач», ТОВ «Живий хліб», оскільки господарські операції вказаними суб'єктами господарювання фактично не здійснювались.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, виходячи з положень пункту 198.9 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Окрім того, право платника на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та зазначаючи про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди попередніх інстанцій виходили із того, що ПП «Поділля-Дах» ні під час контрольного заходу, ні під час розгляду справи в суді не надано документів, що підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні первинні документи, що свідчать про фактичне виконання зобов'язань за укладеними з ТОВ «Буд-Метал-Постач» та ТОВ «Живий хліб» договорами, а саме відсутні докази транспортування, зберігання придбаного товару та сертифікатів якості товару, окрім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оплати послуг за зобов'язаннями, що виникли внаслідок укладення договорів із зазначеними вище контрагентами.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, дані, які містяться в податкових накладних неможливо ідентифікувати як такі, що призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що оцінка доказам, які надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій ТОВ «Буд-Метал-Постач», ТОВ «Живий хліб», здійснена судами без врахування специфіки кожної господарської операції і без урахування умов договорів на підставі яких відбувалось формування позивачем даних податкового обліку та без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, що встановлює обов'язок суду оцінювати докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, при цьому, суд, згідно з вимогами вказаної статті, зобов'язаний дослідити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зазначаючи про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та роблячи висновок про те, що позивачем задекларовано у даних податкового обліку необґрунтовану податкову вигоду, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження транспортування та зберігання придбаного позивачем товару, а також відсутність сертифікатів відповідності товару, суди не звернули на те, що ТОВ «Поділля-Дах» укладено не лише договори, що передбачають придбання товару.

Так, ТОВ «Поділля-Дах» з ТОВ «Буд-Метал-Постач» укладено договори купівлі-продажу та надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, а з ТОВ «Живий хліб» - договори оренди обладнання, оренди спецтехніки, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за якими в матеріалах справи містяться документи первинного обліку (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, акт оренди риштувань, акт надання послуг спецтехніки, акт надання транспортних послуг, прибуткові накладні, довіреність), існування яких безпідставно не знайшло відображення в судових рішеннях судів попередніх інстанцій.

Окрім того, не ґрунтуються на повному встановленні обставин справи висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність доказів перерахування грошових коштів на виконання умов договорів, оскільки наявні у матеріалах справи звіти про дебетові та кредитові операції по рахунку (а.с. 73-75) свідчать про те, що позивачем здійснювалась оплата послуг ТОВ «Буд-Метал-Постач» та ТОВ «Живий хліб».

Окрім того, позивачем надавалась первинна документація на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних товарів.

Так, згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 27 березня 2011 року (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

1. неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

2. відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

3. облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

4. здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

5. відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, всупереч вимогам статей 11 , 159 Кодексу адміністративного судочинства України доводам платника податку про реальність здійснення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами суди попередніх інстанцій оцінки не надали і не перевірили, надані на їх підтвердження докази, як і не здійснили заходів щодо витребування доказів з метою офіційного з'ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що судами попередніх інстанцій рішення винесені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на те, що повно і всебічно не з'ясовано всіх важливих обставин у справі.

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення судів попередніх інстанцій у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Поділля-Дах» задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року скасувати.

Направити справу № 822/1/13-а на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко