Рішення

від 24.12.2013 по справі 248/9478/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1 інстанції Мурашова Н.А.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Космачевської Т.В.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Рибалко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства «Зугрескомунальник» м. Зугрес про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 та відповідача - комунального підприємства «Зугрескомунальник» м. Зугрес на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 27 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Зугрескомунальник» м. Зугрес (далі - КП «Зугрескомунальник») про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначав, що перебував у трудових правовідносинах з КП «Зугрескомунальник». З 15 грудня 2010 року по 27 квітня 2011 року працював директором підприємства, з 29 квітня 2011 року по 28 вересня 2011 року - головним інженером.

28 вересня 2011 року він був звільнений з посади головного інженера КП «Зугрескомунальник» на підставі частини 3 ст. 38 КЗпП України, але в день звільнення усі суми, які належали йому від підприємства, йому не виплатили.

Посилаючись на те, що при звільненні за частиною 3 ст. 38 КЗпП України йому відповідно до ст. 44 КЗпП України підприємство повинно було виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, але таку не сплатило, просив стягнути з КП «Зугрескомунальник» на його користь вихідну допомогу в розмірі 13 740 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення по суті спору (а.с. 1-2).

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 27 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Стягнуто з КП «Зугрескомунальник» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмір 13 739,79 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 000 грн., всього 15 739,79 грн., та на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн. (а.с. 84-88).

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм ст. 117 КЗпП України, ст. 22 Конституції України та просить стягнути з КП «Зугрескомунальник» м. Зугрес на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 115 456,84 грн. (а.с. 103-104).

Відповідач - КП «Зугрескомунальник» в апеляційній скарзі також посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (а.с. 90-94).

В судове засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_3 не з'явився, з'явився його представник ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності, яка 27 червня 2013 року посвідчена директором державного підприємства «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль», в якому позивач працює (а.с. 21), доводи апеляційної скарги позивача підтримав, просив її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги КП «Зугрескомунальник» м. Зугрес заперечував, просив її відхилити.

Представник відповідача - КП «Зугрескомунальник» Рибалко І.І., яка діє від імені підприємства на підставі довіреності від 23 грудня 2013 року за № б/н (а.с. 122), доводи апеляційної скарги відповідача підтримала, просила її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечувала, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача відхиленню, а рішення суду зміні з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з КП «Зугрескомунальник», 30 вересня 2011 року був звільнений за власним бажанням на підставі частини 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 5) та визнається відповідачем.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений на підставі частини 3 ст. 38 КЗпП України і отримання вихідної допомоги при звільненні з цих підстав гарантовано ст. 44 КЗпП України. Невиплата цієї допомоги порушує законні права позивача. Оскільки вихідна допомога позивачу до теперішнього часу відповідачем не нарахована та не виплачена, суд стягнув на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 13 739,79 грн. та на підставі ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 жовтня 2011 року по 27 листопада 2013 року, зменшивши його розмір до 2 000 грн., оскільки розмір вихідної допомоги є неспівмірним з розміром середнього заробітку за час затримки її виплати, та враховуючи, що позивач сприяв збільшенню періоду затримки, не звертаючись тривалий час до суду з вимогами про стягнення вихідної допомоги.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються частиною 3 ст. 38, ст. 44, ст. 47, ст. 116, ст. 117 КЗпП України.

Згідно частини 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38, 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідач визнає, що така вихідна допомога позивачу нарахована не була та не виплачувалася.

Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом КП «Зугрескомунальник» на 2008 рік, який був зареєстрований виконавчим комітетом Зугреської міської ради за № 3172 26 лютого 2008 року та був діючим на час звільнення позивача, не містить норм щодо виплати вихідної допомоги у випадках, передбачених ст. 44 КЗпП України (а.с. 70-75), а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач має право на вихідну допомогу в розмірі його тримісячного середнього заробітку.

При розрахунку розміру вихідної допомоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100. Виходячи з заробітної плати позивача за липень та серпень 2011 року, що передували звільненню, правильно визначив розмір як середньоденної заробітної плати позивача, яка склала 213,02 грн., середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці роботи (21,5), так і розмір вихідної допомоги, що належить позивачу, яка склала 13 739,79 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України пpи звільненні пpацівника виплата всіх сум, що належать йому від підпpиємства, установи, оpганізаціїї, пpовадиться в день звільнення. Якщо пpацівник в день звільнення не пpацював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пpед'явлення звільненим пpацівником вимоги пpо pозpахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного для після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

В день звільнення та до часу вирішення спору судом відповідач не виплатив позивачу належну йому вихідну допомогу, хоча не заперечує право позивача на таку допомогу, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідачем не надано суду доказів відсутності його вини у невиплаті позивачу вихідної допомоги.

Суд першої інстанції правильно, виходячи з п'ятиденного робочого тижня, за яким працював позивач, визначив час затримки розрахунку з позивачем, а саме, з 01 жовтня 2011 року по 27 листопада 2013 року (по день постановлення рішення), що складає 542 робочі дні, та правильно визначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку складає 115 456,84 грн.

Посилаючись на неспівмірність розміру належної позивачу вихідної допомоги та розміру середнього заробітку за час затримки її виплати, на те, що позивач сприяв збільшенню періоду затримки, не звертаючись тривалий час до суду з вимогами про стягнення вихідної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку суд обмежив 2 000 грн.

Такий висновок суду першої інстанції суперечить вимогам ст. 117 КЗпП України та таким, що відповідно до ст. 3607 ЦПК України є обов'язковими для застосування всіма судами України, рішенням Верховного Суду України, які прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме, норм ст. 117 КЗпП України.

Згідно правових позицій, які викладені Верховним Судом України в постановах від 20 листопада 2013 року у справі № 6-114цс13, від 27 березня 2013 року у справі № 6-15цс13, від 16 січня 2012 року у справі № 6-54цс11, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Можливість зменшення судом таких сум може мати місце лише у разі наявності спору між сторонами про розмір належних до виплати коштів при звільненні працівника та часткового задоволенням вимог працівника про стягнення заборгованості із заробітної плати. Висновок суду касаційної інстанції про можливість зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком позивача не ґрунтується на вимогах закону.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути вихідну допомогу в розмірі 13 740 грн., виходячи із своєї середньомісячної заробітної плати 4 580 грн.

Виходячи з цієї ж заробітної плати та середньомісячної кількості робочих днів за останні два місяці роботи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в розмірі 13 739,79 грн., тобто фактично повністю задовольнив позовні вимоги позивача, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції вимог ст. 117 КЗпП України є обгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вихідна допомога не є заробітною платою, що за затримку виплати вихідної допомоги не передбачена відповідальність згідно ст. 117 КЗпП України, що для звернення до суду з вимогами про стягнення вихідної допомоги встановлено тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а тому підстави для задоволення позову відсутні, не грунтуються на законі, вони суперечать Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», зокрема ст. 1, ст. 2, ст. 12, та постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-114цс13, в якій була викладена правова позиція щодо застосування вимог ст. 116, ст. 117 КЗпП України саме у зв'язку із затримкою виплати вихідної допомоги, яка передбачена ст. 44 КЗпП України при звільненні працівника за частиною 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, вихідна допомога при звільненні, яка передбачена ст. 44 КЗпП України, є компенсаційною виплатою, яка гарантована державою, та входить до структури заробітної плати.

Та обставина, що інші належні позивачу від підприємства суми були виплачені йому 04 липня 2012 року, не впливає на висновки суду, оскільки по цій справі предметом позову є саме вихідна допомога, яка на час ухвалення оскаржуваного судового рішення позивачу виплачена не була.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом постановлено з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.

Враховуючи, що в резолютивній частині рішення, в тому числі зазначена загальна сума вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (всього 15 739,79 грн.), з метою усунення питань під час виконання судового рішення останнє підлягає зміні в цілому, на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі 13 739,79 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 115 456,84 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, від його сплати він звільнений на підставі до п. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 2, п/п 2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2013 року складала 1 147 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог майнового характеру у розмірі 129 196,63 грн. (13 379,79 + 115 456,84), з цих задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 291,97 грн. (129 196,63 грн. х 1%.).

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційну скаргу відповідача - комунального підприємства «Зугрескомунальник» м. Зугрес відхилити.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 27 листопада 2013 року змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до комунального підприємства «Зугрескомунальник» м. Зугрес про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства «Зугрескомунальник» міста Зугрес (юридична адреса: вул. Дзержинського, будинок 1, м. Зугрес, Донецька область, 86783, код ЄДРПОУ 32466782) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Зугрес Донецької області, ідентифікаційний код НОМЕР_1) вихідну допомогу в розмірі 13 739 (тринадцять тисяч сімсот тридцять дев'ять) гривень 79 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 жовтня 2011 року по 27 листопада 2013 року в розмірі 115 456 (сто п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень 84 коп. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Зобов'язати комунальне підприємство «Зугрескомунальник» м. Зугрес при виконанні судового рішення утримати з нарахованих ОСОБА_3 вихідної допомоги в розмірі 13 739 грн. 79 коп. та середнього заробітку в розмірі 115 456 грн. 84 коп. податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.

Стягнути з комунального підприємства «Зугрескомунальник» м. Зугрес на користь держави судовий збір у сумі 1 291 (одна тисяча двісті дев'яносто одна) гривня 97коп. (код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.1; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.В. Космачевська