Постанова

від 24.12.2013 по справі 810/3269/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3269/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Епель О.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року у справі за позовом Іванківського районного споживчого товариства до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29.03.2013 року №0000292203, від 13.06.2013 року №0001012200, №0000982200, №0001002200, №0000992200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року; за наслідками перевірки складено акт від 12.03.2013 року №114-22/35585328.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування податку на прибуток підприємства»; п. 138.1, 138.4 ст. 138; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139; пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок па прибуток на загальну суму 158624,00 грн.;

- п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 91663,00 грн.;

- п. 2.6 та п. 4.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637;

- п. 3.5 та п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 pоку №637;

- п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 5390,06 грн.

29.03.2013 року Іванківською МДПІ Київської області винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0000262200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 187503,00 грн.;

- №0000301700, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з прибуткового податку по актам Іванківської селищної ради на загальну суму 6737,59 грн.;

- №0000272200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 109114,00 грн.;

- №00002922203, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13167,44 грн.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 10.06.2013 року №29/10/10-36-70-206/277 податкове повідомлення рішення від 29.03.2013 року №0000292203 було залишено без змін; податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 року №0000262200 було частково скасовано в частині донарахування валового доходу від орендної плати за нерухоме майно, донарахованої пені, завищення витрат по нарахуванню орендної плати за земельні ділянки; податкове повідомлення рішення від 29.03.2013 року №0000272200 було частково скасовано в частині донарахування податкового зобов'язання від орендної плати за нерухоме майно; податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 року №0000301700 скасовано повністю.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем 13.06.2013 року були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0001012200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток організацій і підприємств на загальну суму 87887,00 грн.;

- №0001002200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 79927,00 грн.;

- №0000992200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 29214,00 грн.;

- №0000982200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 10974,00 грн.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції колегією суддів встановлені наступні обставини.

Щодо висновків в акті перевірки про порушення позивачем вимог п. 2.6, п. 4.3, п. 3.5 та п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 pоку №637 колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, на думку відповідача 11.03.2011 року позивачем був виписаний прибутковий касовий ордер №703 на загальну суму 1179,00 грн., який оприбутковано в касі товариства 14.03.2011р., чим було порушено п. 2.6, п. 4.3 вказаного Положення № 637.

Також наказом від 10.01.2011 року №2 по Іванківському РСТ затверджено ліміт залишку готівки в касі підприємства на 2011 року в сумі 15000,00 грн. Податковим органом встановлено, що, 23.02.2011 року згідно касового ордеру №1 з касі товариства було видано готівкові кошти, в якому видача готівки не підтверджена підписом одержувача (відсутній підпис про одержання готівки на суму 16670,00грн.), що призвело до перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі товариства на кінець робочого дня та до порушення п. 3.5 та п. 7.24 вказаного Положення.

З огляду на встановлені порушення податковим органом, 29.03.2013 року по виявленим порушенням було застосовано до позивача штрафні санкції за порушення правил оприбуткування готівки в касі у розмірі 5895,00 грн. та за перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі підприємства у розмірі 7272,44 грн.

Задовольняючи позов в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем строків застосування адміністративно - господарських санкцій.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України, в редакції від 01.01.2011 року, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Податковим кодексом України не передбачений порядок і розмір застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Такий порядок та розмір штрафних санкцій встановлений пунктом 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95, яким установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день; за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Пунктом 2 вказаного Указу установлено, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку положення статті 250 Господарського кодексу України не застосовуються.

Будь - які докази на спростування встановленого органом державної податкової служби порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні позивачем не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення - рішення від 29.03.2013 року №0000292203 є правомірним.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови в цій частині позовних вимог порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Також, органом державної податкової служби встановлено, що позивачем було занижено валові доходи в частині нарахування орендної плати за нерухоме майно товариства на загальну суму 138434,00 грн., а після часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2013 року №0000262200 відповідач прийшов до висновку, що доходи в частині нарахування орендної плати за нерухоме майно Іванківського РСТ занижено на суму 74318,00 грн., в результаті чого було донараховано податкове зобов'язання на суму 18580,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що позивачем було занижено дохід від операційної діяльності в частині нарахування орендних платежів за здане в оренду нерухоме майно на загальну суму 187593,00 грн., згодом після часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2013 року №0000262200 відповідач прийшов до висновку про заниження доходу від операційної діяльності, в результаті чого позивачу було донараховано податкове зобов'язання на суму 56853,00 грн.

Пунктом 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає в себе загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 20 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як встановлено судом першої інстанції, перевіряючими не проводився детальний візуальний огляд об'єктів, а вказані цінові діапазони в акті перевірки відображають лише рівень цінових показників в районі місцезнаходження об'єкту, тому не можуть бути висновком для визначення цінових показників для конкретного об'єкту.

Пунктом 135.2. статті 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПК України, дохід отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, не менше від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари.

Згідно п. 39.1 та п. 39.14 ст. 39 ПК України, звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне. Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, дохід від оренди нерухомого майна визначався Іванківським РСТ на підставі ціни, визначеної в договорах оренди, відповідно до ст.39 Податкового кодексу України.

Проте, органом державної податкової служби не встановлено факт, що ціна за договорами оренди є незвичайною та відсутні звернення до платника податку з обґрунтування рівня звичайних цін.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, висновок про заниження Іванківським РСТ валових доходів в частині нарахування орендної плати за нерухоме майно підприємства на загальну суму 74318,00 грн. та заниження валових доходів в частині нарахування орендної плати нерухоме майно в сумі 187593,00 грн. є необґрунтованим.

Відповідно, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 13.06.2013 року №0001012200.

Щодо висновку в акті перевірки про те, що позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за результатами аналізу операцій із здавання в оренду нерухомого майна на загальну суму 66906,00 грн. колегією суддів встановлено наступне.

Так, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області про результати розгляду скарги від 10.06.2013 року №29/10/10-36-70-206/277 податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 року №0000272200 було скасовано в частині донарахування податкового зобов'язання від орендної плати за нерухоме майно, проте відповідач не виконав рішення вищестоящого органу, а донараховані податкові зобов'язання визначені податковим повідомленням-рішенням №0000272200 на загальну суму 91663,00 грн., виклав у двох податкових повідомленнях-рішеннях від 13.06.2013 року №0001002200, яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, у розмірі 66906,00 грн. за основним платежем та 13021,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 13.06.2013 року №0000992200 яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, у розмірі 24766,00 грн. за основним платежем та 4448,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкове повідомлення - рішення від 13.06.2013 року №0001002200 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновку в акті перевірки про те, що позивачем було завищено адміністративні витрати на вартість використаного пального для легкового автомобіля Шевроле AVEO, державний номер АІ 0097АЕ, за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на суму 35989,00 грн., суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Відповідно до п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення та оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Пункт 1 наказу Державного комітету статистики України від 17 лютого 1998 року №74 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 березня 1998 року за №149/2589) «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» визначає подорожні листи як типові форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля.

Пунктом 2 вказаного Наказу передбачено обов'язкове застосування подорожніх листів всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Порядок заповнення подорожнього листа легкового автомобіля регулюється Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженою наказом Держкомстату України від 17.02.1998 р. № 74, яка встановлює єдиний порядок застосування порожнього листа службового легкового автомобіля типової форми № 3 при виконанні службових поїздок, дані якого є підставою для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів та обліку витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів (п. 1.3 Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач здійснював списання фактично витрачених пально-мастильних матеріалів службового легкового автомобіля на підставі первинних документів - подорожніх листів встановленої законодавством форми (типова форма №3).

Таким чином, витрати на використане пальне легковим автомобілем Шевроле AVEO в сумі 35989,00 грн. пов'язані з господарською діяльністю товариства, тому їх слід вважати адміністративними. Враховуючи правомірність віднесення до адміністративних витрат вартість використаного пального, позивачем правомірно віднесено їх суму до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкове повідомлення - рішення від 14.06.2013 року №0000982200 підлягає скасуванню.

Також, в акті перевірки відповідачем здійснено висновок про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 24766,00 грн. за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року.

В обґрунтування заниження податкових зобов'язань орган державної податкової служби посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Продмаркет», ТОВ «Торгівельно будівельний Дім «Олді», ТОВ «Олександрія -Бліг».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між позивачем та ТОВ «Продмаркет» було укладено договір від 07.05.2009 року №510 на поставку товару (пива в асортименті) згідно заявок покупця.

Поставка товару здійснювалась на розподільчий склад для подальшої реалізації по торгових підприємствах району. Так, за період з 1 жовтня 2010 року по 24 січня 2012 року позивачем отримано від ТОВ «Продмаркет» товару на суму 108209,88 грн. Товар отримувався згідно товарно-транспортних накладних постачальника і оприбутковувся по накладній складу з урахуванням націнки. Потім товар було відпущено по торгових підприємствах позивача, який був реалізований населенню, а сума виручки відображена по касовому апарату, про що свідчать касові стрічки.

Також, між позивачем та ТОВ «Олександрія-Бліг» було укладено договір від 15.12.2011 року №18-016 на поставку лікеро-горілчаних напоїв згідно заявок покупця. 23.12.2011 року згідно накладної №0052018 було отримано товар - горілку «Українська Супер міцна» ємкістю 0,5 л. в кількості 200 пляшок, ємкістю 0,75 л. в кількості 60 пляшок на загальну суму 5757,60 грн. Постачальником надана податкова накладна від 23.12.2011 року №51019/003 на суму 5757,60 грн.

Окрім цього, позивачем було придбано будівельні матеріали в ТОВ «Торгівельно будівельний Дім «Олді» за готівку згідно чеку від 16.11.2010 року №1011160553 на суму 6498,34 грн, в т.ч. ПДВ - 1083, 06 грн., та чеку від 27.11.2010 року №1011270608 на суму 1815,00 грн., в т.ч. ПДВ - 302,50 грн. Придбані будівельні матеріали були оприбутковані на складі будівельних матеріалів і використано на ремонт магазину с. Мусійки і ресторану «Тетерів».

На підтвердження цих обставин позивач надав копії первинних документів: видаткових накладних, товарно - транспортних накладних, договорів, ліцензій, довідок і свідоцтв контрагентів про державну реєстрацію платниками ПДВ.

Позивач включив зазначені суми до складу податкового кредиту у тому звітному податковому періоді, в якому отримав від постачальників товарів (робіт, послуг) податкові накладні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з вищенаведеними контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст.. 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні норми передбачені Податковим кодексом України.

Так, відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом першої інстанції, на дату підписання договору та розрахункових документів контрагенти позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкове повідомлення - рішення від 13.06.2013 року №0000992200 є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції в цій частині вимог ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 29.03.2013 року №00002922203.

В інший частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 25.12.2013 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.В. Епель

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Епель О.В.

Федотов І.В.