Ухвала

від 25.12.2013 по справі 810/4197/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4197/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Укрбудсервіс» до Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Будівельна фірма «Укрбудсервіс» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ в Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про:

визнання протиправними дій щодо проведення перевірки позивача, за результатами якої складено акт від 23.07.2013 року № 19/22-03/38275233 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Будівельна фірма «Укрбудсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Епро Дівайс» за квітень 2013 року»;

визнати протиправними дій по формуванню у вказаному акті висновків про відсутність реальності здійснення господарських операцій з платниками податків за квітень - червень 2013 року;

визнання протиправними дій щодо коригування показників податкової звітності позивача з податку на додану вартість за квітень - червень 2013 року та зобов'язання поновити дані показники.

Постановою Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ в Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ЕпроДівайс» за травень 2013 року, за наслідками якої складено акт від 23.07.2013 року № 19/22-03/38275233.

Згідно висновків акту перевірки вбачається відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) позивачем за квітень - червень 2013 року, що підпадає під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188, ст. 198 ПК України. Таким чином, податковою інспекцією зроблено висновок, що господарські операції між ТОВ «Будівельна фірма «Укрбудсервіс», контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що, в свою чергу порушують ст. 185 Кодексу в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що документальну позапланову невиїзну перевірку провести неможливо, оскільки підприємство не знаходиться за юридичною адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. 152-ї дивізії, 6.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки будь-якого письмового запиту на адресу підприємства з вимогою надати пояснення та їх документальні підтвердження податковим органом не надсилались, то дії суб'єкта владних повноважень, якими платника податків було фактично позбавлено права брати участь у проведенні перевірки, надавати документи та пояснення, є протиправними, а суб'єктивний інтерес позивача таким, що підлягає судовому захисту шляхом визнання незаконними дій відповідача щодо проведення позапланової невиїзної перевірки. Апеляційна інстанція пристає на таку правову позицію з огляду на наступне.

Згідно п.79.1. ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, судова колегія повністю підтримує висновок суду першої інстанції, що право податкового органу на проведення перевірки платника податків не є абсолютним і обмежується наявністю певних правових підстав для її проведення, визначених статтями 77 та 78 Податкового Кодексу. Разом з цим, зі змісту акту перевірки не вбачається, які ж підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки були у відповідача.

З акту перевірки слідує, що 23.07.2013 позивачу відправлено наказ та повідомлення про проведення перевірки, яка відбулась у цей же день і за її наслідками складено акт.

Пп. 17.1.6 п. 17.1. ст. 17 ПК України визначено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірки та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок.

Отже, відповідач провів документальну позапланову перевірку позивача за відсутності передбачених законом підстав (пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України). Також податковим органом не було надано жодних підтверджуючих документів щодо встановлення місцезнаходження позивача, а також підтвердження його відсутності за податковою адресою.

Також обґрунтованими є доводи суду першої інстанції, що оскільки проведення документальної перевірки полягає у дослідженні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою саме документального підтвердження господарських відносин, таку перевірку може бути проведено виключно в разі наявності у податкового органу саме первинних бухгалтерських документів. В свою чергу, висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на підставі відомостей про зобов'язання позивача, які містяться в його податковій звітності та інформації бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів».

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

За таких обставин, Київським окружним адміністративним судом зроблено правильний висновок щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки та складання за результатами її проведення акту.

Також судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що права та законні інтереси позивача були порушені сформульованими в акті перевірки висновками.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Дана правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Судом першої інстанції також правомірно звернуто увагу на те, що метою проведення перевірки позивача було дослідження його взаємовідносин з ТОВ «ЕпроДівайс» за квітень 2013 року, проте, висновки акту перевірки містять посилання на відсутність здійснення господарських операцій і з іншими платниками податків (12 контрагентів по податковому кредиту і 77 по податковим зобов'язанням). Крім того, висновки акту охоплюють додатково два місяці діяльності підприємства: травень і квітень, які взагалі податковим органом не досліджувались і не були заявлені в якості перевіряємих.

Таким чином, неправомірними є доводи апелянта про порушення позивачем ст.ст. 185, 187, 188, 198 ПК України та визнання фіктивними господарських операцій у перевіряємому періоді зі вказаними контрагентами, оскільки такі висновки вчинені поза межами повноважень відповідача і поза межами порядку проведення зустрічних звірок.

В зв'язку з вище викладеним апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висноку, що дії суб'єкта владних повноважень суперечать матеріальному інтересу, котрий має платник податків у податкових правовідносинах і який полягає у належній фіксації податковим органом обставин господарської діяльності платника податків, неухильному дотриманні органом управління визначених законом процедур реалізації владних управлінських функцій, здійснення таких процедур лише в разі наявності визначених законом підстав.

Судова колегія також зазначає, що оскільки використання податковим органом відомостей акту перевірки та коригування на їх підставі показників податкової звітності позивача не заперечується сторонами, то позовні вимоги з приводу визнання протиправними дій відповідача щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість позивача за весь період фінансово-господарської діяльності є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Задоволення даних позовних вимог в повній мірі відновлює порушені права позивача, про що зазначалося вище.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення,та не довів правомірність проведення перевірки, складання акту за її результатами та законності висновків, зазначених в даному акті, а тому позовні вимоги задоволені правомірно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.