Ухвала

від 17.12.2013 по справі 2а-1420/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 р. № 9104/129652/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгаз ЛТД» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгаз ЛТД» про стягнення заборгованості, -

встановив:

24 травня 2012 року позивач - УПФУ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області до відповідача - ТзОВ «Будгаз ЛТД» в якому просив стягнути з відповідача заборгованість з відшкодування сум витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у розмірі 16115,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що згідно Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства повинні відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на виплату і доставку пільгових пенсій. Згідно з отриманими відповідачем розрахунками до відшкодування підлягають витрати на виплату і доставку пільгових пенсій в сумі 16115,8 гривень. Оскільки відповідачем у встановлені законом строки дані витрати не відшкодовані, позивач просить стягнути цю заборгованість з відповідача на підставі судового рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ «Будгаз ЛТД» на користь УПФУ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області заборгованість з відшкодування сум витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у розмірі 16115,80 грн.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин і дослідженням доказів, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не перевірив правомірність призначення пенсії громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, витрати на виплату яким є предметом спору у цій справі. Також, суд не врахував того, що відповідач не є правонаступником Орендного підприємства «Будгаз» та Івано-Франківського спеціалізованого будівельно-монтажного управління трест «Івано-Франківськгазкомунбуд». Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на недотримання строку звернення до адміністративного суду.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «б»-«з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» покриваються підприємствами та організаціями, а тому відповідач повинен відшкодовувати такі витрати. Однак, ним вказаного обов'язку належним чином не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 16155,80 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон - N 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

В абзаці п'ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» -«е» та «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за Списками № 1 та № 2, покриваються підприємствами та організаціями.

Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII) визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема в п.п. «а», «б»-«з» частини першої цієї статті.

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно ж з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Згідно пункту 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. N 21-1, відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ч. 2 Розділу 15 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За приписами пункту 6.4 вказаної Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які надсилаються підприємствами до 20-го січня поточного року протягом десяти днів з новопризначених пенсій.

Підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (п. 6.8 Інструкції).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсій, які згідно з розрахунком, складеним останнім відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1, призначені працівникам відповідача відповідно до пунктів «б»-«з» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надсилалися розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується наявними у матеріалах справи їх копіями (а.с. 8-11). Факт понесення Пенсійним органом витрат на виплату і доставку пільгових пенсій підтверджується також долученими до матеріалів справи довідками (а.с. 48-49).

Однак, відповідач належним чином не виконав свого обов'язку щодо відшкодування цих витрат та не оскаржив розраховані Пенсійним органом суми, які підлягають відшкодуванню, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 16115,8 грн, що підтверджується довідкою про заборгованість, а також карткою особового рахунку (а.с. 7, 45).

При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на неправомірність призначення пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки вимогами заявленого позову є стягнення фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, а тому предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість їх стягнення у судовому порядку, зокрема, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо. При цьому, з огляду на приписи ст. 138 КАС України питання правомірності призначення вказаним особам пенсії не може досліджуватись у цій справі, оскільки це не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, пенсії вищевказаним громадянам призначені згідно довідок, виданих відповідачем, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за № 8 від 07.02.2007 року та № 57 від 09.09.2009 року, якими підтверджується наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трудового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року (а.с. 41) у справі 2-а-4313/08/0970 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі до ТОВ «Будгаз» про стягнення заборгованості встановлено, що призначення пільгової пенсії громадянину ОСОБА_1 відбулось правомірно, а також встановлено необхідність відшкодування ТОВ «Будгаз ЛТД» сум виплачених пенсій.

Призначення та виплата пільгової пенсії громадянину ОСОБА_2 відбулася відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі довідки № 57 від 09.09.2009 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ТзОВ «Будгаз ЛТД».

У відповідності до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Видавши вищевказані довідки, відповідач визнав себе правонаступником підприємств на якому працювали вищевказані особи.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що з наявної в матеріалах справи довідки виданої ТзОВ «Будгаз ЛТД» вбачається, що згідно рішення Тисменицької РДА від 24.06.1994 року на базі орендного підприємства «Будгаз» створено ТзОВ «Будгаз ЛТД».

Ухвалою Верховного Суду України від 02.06.2010 року (а.с. 30) встановлено, що рішенням Тисменицької РДА від 27.02.1991 року № 37 проведена реорганізація Івано-Франківського спеціалізованого будівельно-монтажного управління трест «Івано-Франківськгазкомунбуд» та утворено орендне підприємство «Будгаз», а розпорядженням від 24.06.1994 року № 217, останнє реорганізовано та утворено ТзОВ «Будгаз ЛТД».

Згідно ст. 37 Цивільний кодекс Української РСР (1963р.) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої.

Отже, враховуючи те, що припинення вказаних вище юридичних осіб відбулося шляхом реорганізації, їхні права та обов'язки перейшли до підприємства, яке утворювалося на їх базі, тобто в кінцевому результаті до ТзОВ «Будгаз ЛТД», яке і повинне відшкодовувати Пенсійному фонду спірні витрати.

Щодо посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, то суд першої інстанції вірно зазначив, що при розгляді справи не встановлено обставин, які б свідчили про звернення позивача із позовними вимогами поза межами терміну встановленого для звернення до суду, оскільки розрахунки надіслані відповідачу 21.01.2012 року та 27.01.2012 року, а позов поданий 24.05.2012 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгаз ЛТД» - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі № 2а-1420/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін