Постанова

від 18.12.2013 по справі 826/17208/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 грудня 2013 року 11:20 № 826/17208/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Британія» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004202202 від 07.06.2013 р.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача форми «П» від 07.06.2013 р. № 0004202202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань порядку урахування від'ємного значення за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 року.

Перевіркою було встановлено, що позивачем згідно банківської виписки від 03.07.2012 р. № БВ БКА-000034 отримано суму 183 861,00 грн., на р/р як «возврат обеспечительного платежа согласно договора» від ТОВ «Ярославів Вал» код за ЄДРПОУ 31354376. (ДТ 311 - Кт 36).

Також, згідно банківської виписки від 03.07.2012 р. № БВ БКА-000034 позивачем отримано суму 52 878,00 грн., на р/р як «повернення орендної плати за грудень 2011 р.» від ТОВ «Ярославів Вал» код за ЄДРПОУ 31354376. (ДТ 311 - Кт 36).

На думку відповідача, операції з повернення коштів в розмірі 236 739,00 грн. підлягають включенню до складу інших доходів операційної діяльності у ІІІ кв. 2012 року. Отже, відповідач дійшов висновку, що позивачем на порушення пп.14. п.5. ст.135 ПКУ не включено до складу валових доходів в 3 кварталі 2011 року суму у розмірі 236 739,00 грн.

Крім того, під час перевірки встановлено, що основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля автомобілями.

В перевіряємому періоді позивач (орендар) уклад договір оренди нерухомого майна з ТОВ «Ярославів Вал» (орендодавець-1), ТОВ «Еста Холдинг» (Орендодавець-2), згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає від Орендодавця в тимчасове, платне користування приміщення загальною площею 276,16 кв.м. для розміщення автомобільного салону Орендаря офісних та торгівельних приміщень строком на сім років. Орендна ставка за Договором становить 554,81 грн., за метр квадратний, не враховуючи ПДВ, що є еквівалентом 70 доларів США, відповідно до основного офіційного обмінного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на дату підписання.

На підставі актів виконаних робіт позивачем до складу витрат підприємства, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, віднесені відповідні витрати по орендній платі в розмірі 2 424 136,47 грн.

В той же час, на думку відповідача, отримуючи послуги з оренди позивач включив їх до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, але вищевказані послуги здійснені щодо товарів реалізація яких ще не відбулася, тобто по яким підприємством ще не визнано доход. Фактично в перевіряємому періоді витрати позивача перевищували доходи, виходячи з чого, можуть бути враховані тільки в наступних податкових періодах. Отже, відповідач дійшов висновку, що під час перевірки не можливо врахувати в витратах, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, витрати на купівлю послуг у контрагентів-орендодавців на загальну суму 2 424 136 грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2011 року на суму 476 660,00 грн., 1 квартал 2012 року на суму 477 193,00 грн., 2 квартал 2012 року на суму 486 786,00 грн., 3 квартал 2012 року на суму 491 744,00 грн., 4 квартал 2012 року на суму 419 753,00 грн.

Також, перевіркою відображених у рядку 06.5 Декларацій «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року» показників за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р. загальний 2 707 448,00 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив включення операцій минулих періодів.

Проведеною вибірковою перевіркою відображених показників встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 06.5 декларації «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року», у зв'язку з чим зменшується всього в загальній сумі 1 528 767 грн., у тому числі по періодах: за 4 квартал 2011 року на суму 476 660,00 грн., за І кв. 2012 на суму 477 193,00 грн., за ІІ-І кв. 2012 на суму 526 023,00 грн., за І-ІІІ кв. 2012 на суму 789 080,00 грн., за І-V кв. 2012 на суму 1 052 107,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.04.2013 р. № 2052/22-217/37024645, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.14 п.5 ст.135, п.138.4. ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на загальну суму 4 189 642,00 грн., у тому числі по періодах: за ІІ-ІV квартал 2011 року на суму 953 320,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 954 386,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 1 490 002,00 грн., за І-ІІІ квартал 2012 року на суму 2 481 542 грн., за І- ІV квартал 2012 року на суму 3 236 322,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 29.04.2013 р. № 2052/22-217/37024645, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «П» від 07.06.2013 р. № 0004202202, яким позивачу неправомірно зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 189 642,00 грн. (ІІ-ІV кв. 2011 р. - 953 320,00 грн., І кв.2012 р. - 954 386,00 грн., І-ІІ кв. 2012 р. - 1 490 002,00 грн., І-ІІІ кв. 2012 р. - 2 481 542,00 грн., І-ІV кв. 2012 р. - 3 236 322,00 грн.).

Зазначене податкове повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, за результатом якого оскаржуване рішення було залишене без змін, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.56. п.14.1. ст.14 Кодексу, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 136 Кодексу визначені доходи, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування податковим на прибуток.

Так, згідно пп.136.1.1. п.136.1. ст.136 Кодексу, для визначення об'єкта оподаткування не враховується сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Крім того, пп.139.1.3. п.139.1. ст.139 Кодексу, до складу витрат не включаються суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими розділом ІІІ Кодексу, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Згідно Експертного коментаря до статті 136 Кодексу, Кодекс змінив концепцію визначення моменту виникнення податкових зобов'язань з податку на прибуток (див. п.137.1., пп.139.1.3., п.152.3), і правило «першої події» за Законом України про оподаткування прибутку підприємств не застосовуватиметься з моменту набуття чинності розділом ІІІ Кодексу. Таким чином, аванси не вважатимуться доходом і не підлягатимуть оподаткуванню.

Податковий кодекс України набрав чинності з 01 січня 2011 року, крім норм розділу III (який регулює податок на прибуток підприємств), який набирав чинності з 01 квітня 2011 року, тобто з 01.01.2011 р., аванси не вважаються доходом і не підлягатимуть оподаткуванню.

Крім того, відповідно до пп.9.2. п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.1999 р. № 318 (далі - ПБО 16), попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг не визнається витратами й не включається до звіту про фінансові результати.

Як вбачається з матеріалів справи, операції з оренди позивача, по яким відбулися повернення авансових платежів, мали місце після набрання чинності розділом ІІІ Кодексу, отже суми попередньої оплати (аванси) в розмірі 183 861,00 грн. та 52 878,00 грн., повернуті позивачу контрагентом ТОВ «Ярославів Вал» у ІІІ кварталі 2012 року, не є його доходами.

Таким чином, суд дійшов висновку про помилковість та необґрунтованість висновків відповідача про те, що операції з повернення коштів в розмірі 236 739,00 грн. підлягають включенню до складу інших доходів операційної діяльності у ІІІ кв. 2012 року.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 135.3. цієї статті та у статті 139 цього кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 Кодексу визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.138.8. ст.138 Кодексу, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу загальновиробничих витрат включаються, крім іншого, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення (пп.138.8.5. п.138.8. ст.138 Кодексу).

При цьому, згідно пп.14.1.228. п.14.1. ст.14 Кодексу, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовується в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Пунктом 7 ПБО 16 визначено, що витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.

Судом встановлено, що позивач не здійснює виробництво та/або придбання товарів, робіт, послуг, а здійснює роздрібну торгівлю автомобілями, а також торгівлю авто аксесуарами, запасними частинами до автомобілів тощо.

Таким чином, з урахуванням викладених норм, суд дійшов висновку, що понесені позивачем, в ході здійснення ним господарської діяльності, витрати з оренди приміщення торгівельного залу, не відносяться до складу витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, отже не залежать від визнання доходу від реалізації таких товарів.

Відповідно до пп.138.10.2., пп.138.10.3. п.138.10. ст.138 Кодексу, до складу інших витрат включаються, зокрема,

адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме, крім іншого, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

а також, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Згідно п.17 ПБО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати.

Відповідно до п.18, 19 ПБО 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, як, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, є, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

За результатом системного аналізу викладених законодавчих норм та обставин справи, суд дійшов висновку, що витрати позивача, пов'язані з орендою нерухомого майна (автосалону), є витратами спрямованими на забезпечення діяльності позивача в цілому, фактично, враховуючи вид його діяльності, витратами на збут, отже їх неможливо напряму віднести (поставити в залежність) до конкретного товару, роботи чи послуги та, відповідно, пов'язати з доходами, отриманими від продажу таких товарів (робіт, послуг).

Крім того, суд звертає увагу на доводи позивача про те, що в перевіряємому періоді позивач здійснював реалізацію авто аксесуарів, запасних частин до автомобілів тощо і відповідно отримувало дохід.

Так, згідно податкових декларацій з податку на прибуток за перевіряємий період, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем задекларовано доходи, а саме: у ІІ-ІV кварталі 2011 року в розмірі 13 254 655,00 грн., за 2012 рік - 18 526 620,00 грн., отже висновки відповідача про те, що у позивача у відповідний період взагалі були відсутні доходи не відповідають дійсності.

Більше того, та обставина, що в перевіряємому періоді витрати позивача перевищували доходи, свідчить лише про відсутність у нього в цей період оподатковуваного прибутку, а не доходу взагалі.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у податковій декларації з податку на прибуток за 2012 рік вказана сума в розмірі 1 052 107,00 грн., яка є від'ємним значенням об'єкту оподаткування, отримане суб'єктом господарювання за результатами господарської діяльності за 2010-2012 роки. Таке від'ємне значення було враховане позивачем у зменшення об'єкта оподаткування як витрати у наступних періодах та відображено у р.06.5. Декларації з податку на прибуток «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року (від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік)». Такий підхід визначення від'ємного значення об'єкта оподаткування податковим на прибуток є правомірним виходячи з наступного.

Відповідно до п.150.1. ст.150 Податкового Кодексу України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Також, відповідно до п.3 підр. 4 р. XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України, у 2012-2015 роках п.150.1. ст. 150 Податкового Кодексу України застосовується таким чином: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів платників з доходом за 2011 рік 1 мільйон гривень та більше станом на 01 січня 2012 року є від'ємне значення (з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування станом на 01 січня 2011 року), то сума цього значення підлягає включенню до витрат звітних (податкових) періодів починаючи з І півріччя і наступних звітних періодів 2012 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення.

При цьому, за правилами підр. 4 р. XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01 січня 2010 року, а також протягом 2010 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі отримання збитку платник податків має право включити суму таких збитків до складу витрат у наступних періодах та враховувати їх до повного погашення від'ємного значення без обмеження термінів такого погашення, що і було здійснено позивачем.

Отже, суд дійшов висновку про помилковість та необґрунтованість висновків відповідача про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Крім того, як вбачається з пп.5 п.3.1.2. акту перевірки позивача від 29.04.2013 р. № 2052/22-217/37024645 від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року зменшується у зв'язку з завищенням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього періоду всього в загальній сумі 1 528 767,00 грн.

При цьому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «П» від 07.06.2013 р. № 0004202202 винесене відповідачем на суму 4 189 642,00 грн. Поданий відповідачем під час розгляду справи в суді розрахунок свідчить, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідач не враховував наведені вище норми Податкового Кодексу України, що унормовують порядок заповнення декларації з податку на прибуток підприємств. Зазначене призвело до необґрунтованого подвоєння та потроєння сум які визначені «неврахованим доходом» та «безпідставними витратами». Таким чином сума 4 189 642,00 грн. не відображає доходи та витрати здійснені у перевіряємий період позивачем (навіть не зважаючи на їх наступну правову оцінку), а є сукупністю логічних та арифметичних помилок податкового органу. Будь-якого зрозумілого пояснення про методологію суду не було надано, а тому описати кожну помилку окремо не виявляється можливим.

Про повне нерозуміння представниками податкового органу суті правовідносин свідчить також і те, що до викладення судом обставин справи в повному тексті постанови (виготовлення було відкладено після оголошення короткого тексту), до суду надійшла апеляційна скарга з обґрунтуванням помилковості судового рішення, якого на день складання скарги ще не існувало.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених ним в акті перевірки позивача висновків, покладених в основу прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача форми «П» від 07.06.2013 р. № 0004202202.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Британія» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «П» від 07.06.2013 р. № 0004202202 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві.

Судові витрати присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Британія» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій