Рішення

від 21.11.2013 по справі 910/17218/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа № 910/17218/13 21.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют офіс", м. Київ

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроекспрес пошта", м. Київ

Про стягнення заборгованості 549 102,63 грн. за Договором №01-07 від 26.07.2012р.

За зустрічним

Позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроекспрес пошта", м. Київ

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют офіс", м. Київ

Про визнання Договору №01-07 від 26.07.2012р. недійсним, як такого, що суперечить законодавству

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

Від позивача (відповідач за зустрічним позовом) Миронюк І.В. - пред. по довір.

Від відповідача (позивач за зустрічним позовом) Надьон О.В., Онищенко О.Ф. -пред. по довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення 549 102,63 грн. заборгованості, пені та трьох відсотків річних за Договором №01-07 на виконання послуг з надання персоналу від 26.07.2012р., посилаючись на порушення відповідачем, як замовником, умов щодо оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2013р. було порушено провадження у справі № 910/17218/13 та призначено судовий розгляд на 25.09.2013р.

20.09.2013р. від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу в межах суми позову та заборони відповідачу відкривати будь-які інші рахунки в установах банків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2013р. було відмовлено в задоволені заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2013р. розгляд справи було відкладено на 05.11.2013р., у зв'язку з неявкою представників відповідача.

05.11.2013р. від представника позивача надійшли документи та письмові пояснення витребувані ухвалами суду від 09.09.2013р. та 25.09.2013р.

05.11.2013р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості останньому підготувати відзив на позовну заяву позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2013р. розгляд справи було відкладено на 19.11.2013р., у зв'язку з неявкою представників відповідача, та задоволенням клопотання останнього про відкладення, а також, продовжено строк вирішення спору, відповідно до ст. 69 ГПК України, за клопотанням сторін.

19.11.2013р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у відзиві.

19.11.2013р. від відповідача до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява по справі №910/17218/13 про визнання Договору № 01-07 від 26.07.2012р., недійсним, як такого, що суперечить законодавству.

В судовому засіданні 19.11.2013р. було оголошено перерву до 20.11.2013р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду разом з первісним позовом.

20.11.2013р. від представника позивача надійшло заперечення на відзив відповідача, а також, відзив на зустрічну позовну заяву відповідача.

В судовому засіданні 20.11.2013р. було оголошено перерву до 21.11.2013р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 21.11.2013р. представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в первісній позовній заяві. Також, представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) проти задоволення зустрічного позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність вимог.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі проти задоволення первісного позову заперечував, просив суд у задоволенні первісного позову відмовити.

В судовому засіданні 21.11.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.07.2012р. між сторонами було укладено Договір № 01-07 на виконання послуг з надання персоналу, відповідно до умов якого ТОВ «Абсолют офіс» (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним), як надавач, зобов'язується надати послуги з надання персоналу, а ТОВ «Євроексперс пошта» (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним), як замовник, зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх вартість.

Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - Директором Лиховидом О.Е. та від відповідача - Генеральним директором Сергуніним О.О., які діяли на підставі Статутів, скріплено печатками, у встановленому порядку не розірваний.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5.2. Договору підписання Акту представником замовника є підтвердження відсутності претензій з його боку.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що якщо протягом 2-ох робочих днів надавач не отримує підписаний акт прийому-передачі послуг надання персоналу або вмотивовану письмову відмову, послуги вважаються прийнятими в день надання такого Акту в односторонньому порядку.

На виконання умов Договору позивачем були надані послуги на загальну суму 569 556,06 грн., що підтверджується Актами прийому передачі послуг від 31.05.2013р на суму 286 094,18 грн. та від 30.06.2013р. на суму 283 461,88 грн., а також заявками на надання персоналу від 03.05.2013р. та від 03.06.2013р., які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень та приймаються судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань.

Відповідно до п. 4.3 Договору, оплата замовником наданих надавачем послуг здійснюється наступним чином: перша частина (аванс), в розмірі 50% щомісячного платежу, визначеного в заявці на надання персоналу, сплачується замовником не пізніше 15 числа місяця, в якому надаються послуги, відповідно до виставленого надавачем рахунка (пп. 4.3.1. Договору); друга частина щомісячного платежу сплачується замовником не пізніше 3-го числа місяця наступним за звітнім, на підставі підписаних сторонами Актів прийому-передачі послуг з надання персоналу (пп. 4.3.2. Договору).

Відповідач, порушуючи умови Договору, зокрема п. 4.3., за надані позивачем послуги розрахувався лише частково, сплативши останньому грошові кошти у розмірі - 39 503 грн.

01.07.2013р. та 24.07.2013р. позивач направив на адресу відповідача претензії вих. № 91 від 21.06.2013р. та вих. № 103 від 19.07.2013р. з вимогою щодо погашення заборгованості. Факт отримання претензій відповідачем, підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

На дані претензії відповідач відповіді не надав та у подальшому не вжив залежних від нього заходів щодо виконання договірних зобов'язань щодо оплати.

Таким чином, заборгованість відповідача за надані позивачем послуги становить - 530 053,06 грн.

Належним чином засвідчені копії вище вказаних документів долучені до матеріалів справи та їх оригінали, досліджувалися під час судових засідань, і відповідно визнаються судом такими, що посвідчують наведені факти та обставини господарських відносин сторін.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, не приймаються судом до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вартість виконаних робіт та наданих послуг в повному обсязі погоджена сторонами Договору та знаходить своє відображення в підписаних відповідачем Актах прийому-передачі послуг та заявках надання персоналу за травень та червень 2013 року, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без жодних зауважень з боку відповідача, а акт за липень2013 року вважається таким, що підтверджує прийняття послуг в день надання Акту в односторонньому порядку, відповідно до положень п.5.3 Договору. Такий Акт надісланий відповідачу супровідним листом від 22.08.13 разом з рахунком №62 і отриманий відповідачем (Швець) 27.08.13, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, відповідач не надав жодного документального підтвердження обставин викладених у відзиві.

Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 173 ГК України суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом заходів відповідальності. Позивач, відповідно до п. 8.3. Договору, нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що складає 15 644,82 грн.

В пункті 8.3. Договору сторони визначили, що у разі затримки (прострочення) оплати за послуги з боку замовника, останній компенсує усі збитки, у тому числі нараховані штрафні санкції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати від загальної суми по рахунку по цьому Договору, виставленого надавачем у відповідний місяць та компенсаційні виплати, пов'язані з безпосереднім виконанням надавачем своїх обов'язків перед працівниками, які залучені до виконання цього Договору.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Суд, визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, на суму боргу позивач нараховує три відсотка річних у розмірі - 3 404,75 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність прострочення з боку відповідача, вимоги позивача про нарахування 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, первісний позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо зустрічного позову про визнання Договору № 01-07 від 26.07.2012р. недійсним, як такого, що суперечить законодавству, який було подано 19.11.2013р., слід зазначити таке.

Позивач за зустрічним позовом посилається на невідповідність Договору положенням ст.39 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.12 №5067-VI (далі-Закону), який набрав чинності 01.01.2013 та вважає договір таким, що суперечить Закону, оскільки відповідач за зустрічним позовом не має відповідного дозволу.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи 26.07.2012р. між сторонами було укладено Договір № 01-07 на виконання послуг з надання персоналу.

Відповідно до п. 1.1. Договору, послуги з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (надавач), направляє у розпорядження іншої особи (замовника) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.

Відповідно до п. 1.3. Договору заявка - документ в письмовій формі підписаний сторонами, у вигляді додатку до цього Договору, в якому узгоджуються деталі та обсяг послуг, а саме: кількість працівників, їх спеціальність та посади, місце роботи, а також вартість послуг.

Відповідно до п. 1.7. Договору акт прийому-передачі послуг з надання персоналу - це документ, який підтверджує факт надання послуг, вартість цих послуг, а також інша необхідна інформація.

Відповідно до п. 11.1. та п. 11.2 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, укладений строком на 5 (п'ять) років і діє до 26.07.17

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем по зустрічному позову були виконані взяті на себе зобов'язання щодо виконання послуг з надання персоналу, що підтверджується Актами прийому передачі послуг від 31.05.2013р на суму 286 094,18 грн. та від 30.06.2013р. на суму 283 461,88 грн., а також заявками на надання персоналу від 03.05.2013р. та від 03.06.2013р., а позивачем за зустрічним позовом, в свою чергу, частково було здійснено оплату за надані послуги.

Вказані акти та заявки належним чином оформлені, підписані та скріплений печатками обох сторін та не містять будь-яких зауважень, заперечень, вказівок на виявлені порушення чинного законодавства чи вимог договору.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору та під час його виконання від позивача за зустрічним позовом заперечень щодо умов укладеного договору, а також, щодо неналежного його виконання не надходило.

Належні докази на підтвердження того, що оспорюваний договір суперечить чинному законодавству, яке регулює надання послуг і правочинів у сфері наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, матеріали справи не містять.

На час укладання оспорюваного договору Закон №5067-VI не діяв в момент укладення договору.

Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах).

У ст. 203 ЦК, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У судовій практиці нерідко виникають питання, чи застосовується зазначене правило до актів іншого галузевого спрямування, як-то: трудового, сімейного, законодавства про соціальне забезпечення. Більшість нормативно-правових актів, зокрема ЦК, мають комплексні положення, які містять норми різних галузей права.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч.1); сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч.3); сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч.1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 3 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно до правової позиції викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Частиною третьою ст. 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

З урахування наведеного та виходячи з зустрічної позовної вимоги про визнання договору недійсним з 01.01.13, слід зазначити, що вимоги Закону не визначають необхідності зазначення в умовах оспорюваного договору положень щодо наявності Дозволу і не визначають відповідні угоди, що укладені до набрання такими , що є недійсними з моменту набрання Законом чинності.

Слід зазначити, що позивач за зустрічним позовом посилався на приписи ст.227 ЦК України.

Суд вважає за необхідне зазначити , що дія ст. 227 ЦК поширюється на правочини, здійснені юридичною особою, яка не має ліцензії на відповідний вид діяльності. Такі правочини є оспорюваними. Позови про визнання їх недійсними і про застосування наслідків недійсності можуть бути заявлені тільки засновником (учасником) юридичної особи, що не має ліцензії на заняття відповідною діяльністю, державним органом, що здійснює контроль за діяльністю такої юридичної особи, а також прокурором. Умовою для задоволення таких позовів є надання позивачем доказів, які підтверджують, що відповідач знав або згідно із законодавчим актом зобов'язаний був знати про невідповідність правочину вимогам законодавства, тобто що правочин укладений без ліцензії на заняття відповідним видом діяльності. Узагальнення ВСУ Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, судді Верховного Суду України Я.М. Романюк, В.Й. Косенко

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Абзацом першим п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Суд, дослідивши укладений сторонами Договір № 01-07 на виконання послуг з надання персоналу від 26.07.2013р., прийшов до висновку, що договір укладений у відповідності до чинного законодавства України, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками без зауважень і не суперечить вимогам Закону України "Про зайнятість населення".

Отже, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами в межах вимог законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені позивачем за зустрічним позовом доводи щодо визнання недійсним оспорюваного договору не знайшли свого відображення в матеріалах справи, наявність всіх обов'язкових ознак для визнання договору недійсним позивач за зустрічним позовом не довів, інших доводів, що договір суперечить чинному законодавству суду також не надано, тому в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Згідно до ст. 6 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 5067-VI "Про зайнятість населення", Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:

розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України "Про зайнятість населення";

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Постановою КМУ від 20.05.2013 №359 "Про затвердження Порядку видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця" затверджено відповідний Порядок. Втім, згідно до п.2 Постанови , вона набирає чинності з дня набрання чинності законом про внесення змін до деяких законів України щодо видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця.

Посилання позивача за зустрічним позовом на проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця» № 2118/П від 04.07.2013р., суд до уваги не приймає, оскільки, зазначений законопроект до теперішнього часу не прийнятий.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

За таких обставин, первісний позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Зустрічний позов визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем за первісним позовом понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, сплати судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача за первісним позовом, судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом. (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроекспрес пошта" (02152, м. Київ, Бульвар Перова, буд. 34/2; код ЄДРПОУ 36241574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют офіс" (04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 12-Л, код ЄДРПОУ 32556671), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, заборгованість у розмірі - 530 053 (п'ятсот тридцять тисяч п'ятдесят три) грн. 06 коп., пеню у розмірі - 15 644 (п'ятнадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 82 коп., три відсотка річних у розмірі - 3 404 (три тисячі чотириста чотири) грн. 75 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі - 10 982 (десять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 06 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 27 листопада 2013 року.

Суддя І.Д. Курдельчук