Ухвала

від 18.11.2013 по справі 2а-2622/11/2170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/74755/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 у справі №2-а-2622/11/2170 за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доГенічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Новотроїцькому районі Херсонської області № 0005741701 від 06.04.2011, № 0005751701 від 06.04.2011, № 0005761701 від 06.04.2011, № 0005771701 від 06.04.2011 та № 0005781701 від 06.04.2011.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0005741701 від 06.04.2011 в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 5 599,45 грн., № 0005761701 від 06.04.2011 в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 4 199,59 грн., № 0005771701 від 06.04.2011 щодо визначення суми штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 510,00грн., № 0005781701 від 06.04.2011 щодо визначення суми штрафних санкцій з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 340,00 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 повністю, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, наголошуючи на правомірності своїх дій при прийняті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог позивача та просить відмовити в задоволені позовних вимог позивача.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне:

- ФОП ОСОБА_4 здійснює господарську діяльність відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, зареєстрованого Новотроїцькою районною державною адміністрацією 09.06.2009 року, на податковому обліку в ДПІ у Новотроїцькому районі перебуває з 10 червня 2009 року за № 2780;

- у спірний період позивач здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку від 11.06.2009;

- ДПІ у Новотроїцькому районі Херсонської області на підставі наказу № 45 від 11.02.2011 була проведена документальна виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.06.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт № 83/170/НОМЕР_6 від 17.03.2011;

- вказаною перевіркою встановлені порушення позивачем п.176.1 «а», «б» ст.176 Податкового кодексу України в частині ведення обліку доходів та витрат, та зберігання протягом строку давності документів первинного обліку; п.2 ст.1 та ст.5 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ст. 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», ст. 14 Закону України «Про плату за землю» в частині ненадання 2 податкових декларацій, пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині неподання 11 податкових декларацій з ПДВ;

- за наслідками перевірки ДПІ у Новотроїцькому районі Херсонської області було прийнято:

1) податкове повідомлення - рішення № 0005741701 від 06.04.2011, яким позивачу за порушення пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 46 662,08 грн., у т.ч. за основним платежем - 37 329,66 грн., за штрафною (фінансовою) санкцією - 9 332,42 грн.;

2) податкове повідомлення - рішення № 0005751701 від 06.04.2011, яким позивачу за порушення п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість (штрафна санкція за порушення порядку подання податкової звітності) в розмірі 1 870,00 грн.;

3) податкове повідомлення - рішення № 0005761701 від 06.04.2011, яким позивачу за порушення ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 34 996,56 грн., у т.ч. за основним платежем - 27 997,05 грн., за штрафною (фінансовою) санкцією - 6 999,31 грн.;

4) податкове повідомлення - рішення № 0005771701 від 06.04.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб (штрафна санкція за порушення порядку подання податкової звітності) в розмірі 510,00 грн.;

5) податкове повідомлення - рішення № 0005781701 від 06.04.2011, яким позивачу за порушення ст.14 Закону України «Про плату за землю» визначено суму податкового зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» (штрафна санкція за порушення порядку подання податкової звітності) в розмірі 340,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення позивачем податкового законодавства, за висновком податкового органу, полягає у тому, що оскільки позивачем, що перебував на спрощеній системі оподаткування, було отримано фактичний обсяг виручки наростаючим підсумком з початку дії свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному 2009 році (з ІІ кварталу 2009 по ІV квартал 2009) у розмірі 703 494,00 грн., що сукупно перевищує ліміт виручки від реалізації продукції, встановлений ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727, позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування та звітності, а також зареєструватись платником податку на додану вартість.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині касаційного оскарження позивачем судових рішень, суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення тим, що донарахування позивачу податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності та по податку на додану вартість є правомірним з огляду на те, що отримані позивачем у 2009-2010 роках доходи, які перевищують граничний обсяг 500 000 грн., оподатковуються в порядку, встановленому Декретом КМУ «Про прибутковий податок з громадян», та у зв'язку із перевищенням граничного обсягу виручки від реалізації продукції позивач, згідно положень пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», повинен був зареєструватися платником ПДВ, починаючи з наступного звітного кварталу (а саме, з І кв. 2009 року), та подавати контролюючому органу відповідну податкову звітність. Проте, суди попередніх інстанцій, скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення в частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 25%, дійшли висновку про те, що, оскільки позивачем було занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за 2009-2010 роки, тому до вказаних правовідносин слід застосувати відповідні норми Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000, чинного на момент вчинення порушення, а не норми Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Сіті-Пей» Агентського договору по реалізації пріпейд - продукції від 17.06.2009, заяви про приєднання до агентського договору по реалізації пріпейд - продукції від 17.06.2009 та заяви про приєднання до субагентському договору по прийманню платежів від 17.09.2009, позивач, як комісіонер, за винагороду від свого імені, але за рахунок та в інтересах комітента ТОВ «Сіті-Пей», здійснював продаж пріпейд-продукції, що належить комітенту, шляхом встановлення платіжних терміналів для поповнення рахунків мобільних операторів.

Також судовими інстанціями встановлено, що у 2009 році ФОП ОСОБА_4 отримано коштів від реалізації пріпейд-продукції та отримання платежів від фізичних осіб (платежі клієнтів) за субагентськими договорами та договором комісії у розмірі 703 494,00 грн.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000 грн.

Відповідно до ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника залежно від виду його діяльності.

Згідно ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість (крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків) та податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку.

Частиною 3 ст.1 названого Указу встановлено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Тобто, при визначенні обсягу виручки від реалізації суб'єктом підприємницької діяльності товарів (робіт, послуг) напрямок отримання коштів на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта підприємницької діяльності до уваги не приймається.

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді.

Відповідно до ст.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Відповідно до вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно п.9.3 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Відповідно до п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»:

- якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом (ч.2 п.9.4 ст.9);

- якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду (ч.3 п.9.4 ст.9);

- особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (ч.4 п.9.4 ст.9).

При цьому, загальну суму від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), передбачену пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», слід відраховувати з моменту перевищення суб'єктом підприємницької діяльності граничного обсягу виручки, передбаченого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», тобто, з моменту виникнення у платника податків обов'язку перейти на загальну систему оподаткування.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що, враховуючи предмет спору та спірні правовідносини сторін, для правильного вирішення справи судам попередніх інстанцій необхідно встановити, в якому податковому періоді (кварталі) у 2009 році у позивача відбулося перевищення граничного обсягу виручки від реалізації продукції, встановленого ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а також встановити, в якому податковому періоді у позивача виник обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість згідно вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», з якого податкового періоду та в якому розмірі позивачу підлягають нарахуванню грошові зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з 1 січня 2011року набрав чинності Податковий кодекс України, згідно пункту 2 Розділу ХІХ якого з 1 січня 2011 року втратив чинність Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У зв'язку з цим, пунктом 11 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Враховуючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем 06.04.2011 (у період чинності Податковим Кодексом України), суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач безпідставно керувався нормами Податкового Кодексу України при застосуванні до позивача штрафних санкцій внаслідок встановлених порушень податкового законодавства.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 у даній справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний