Ухвала

від 27.12.2013 по справі 926/639/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"27" грудня 2013 р. Справа № 926/639/13

За позовом В.о. прокурора міста Чернівці в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державний заклад «Вузлова клінічна лікарня станції Чернівці ДТГО «Львівська залізниця»

про стягнення коштів за неналежне виконання договірних зобов'язань - 20937,36 грн.

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Дарчук О.І.

Представники:

від прокуратури - Чабан С.Ф. (посвідчення № 015510 від 01.03.2013 року)

від позивача - Чорней С.В. (довіреність від 14.05.2013 року)

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: В.о. прокурора міста Чернівці в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» про стягнення коштів за неналежне виконання договірних зобов'язань у сумі 20937,36 грн.

15 липня 2013 року господарським судом Чернівецької області по даній справі прийнято рішення, яким позов задоволено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» на користь регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області заборгованість з орендної плати у сумі 20937,36 грн., пеню у сумі 249,52 грн., три проценти річних у сумі 49,91 грн., а також в дохід Державного бюджету судовий збір у сумі 1720,50 грн.

30 липня 2013 року на виконання вищевказаного рішення господарським судом Чернівецької області видано накази про примусове виконання рішення.

16 грудня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» подало до суду заяву про відстрочення виконання рішення, в якій просить суд відстрочити на шість місяців виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 15 липня 2013 року по даній справі про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» заборгованості з орендної плати у сумі 20937,36 грн., пеню у сумі 249,52 грн., три проценти річних у сумі 49,91 грн.

Ухвалою від 17 грудня 2013 року суд прийняв заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» про надання відстрочки виконання рішення суду та призначив її до розгляду 26 грудня 2013 року на 11 годин 00 хвилин.

26 грудня 2013 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 27 грудня 2013 року на 12 годин 00 хвилин.

27 грудня 2013 року представники відповідача та третьої особи подали суду письмові заяви, в яких просять суд розглядати заяву без їхньої участі.

Одночасно, у поданій заяві представник відповідача просить суд задовольнити подану ним заяву.

При цьому, представники позивача, третьої особи та прокурор заперечують проти надання відстрочки виконання рішення.

Так, розглянувши подану відповідачем заяву про відстрочку виконання рішення, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду заяви, суд не вбачає підстав для задоволення заяви щодо надання відстрочки виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 15 липня 2013 року виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як зазначено в пункті 7.1.1 Постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення, відповідно до пункту 7.2 Постанови можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу ухвали про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Так, представник відповідача посилається на скрутне фінансове становище, арешт рухомого майна та відсутність приміщення для здійснення господарської діяльності.

На думку суду, викладені в заяві обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, та те, що кошти стягненні рішенням суду в дохід Державного бюджету України. Крім того, заявником не надано жодного належного доказу, та не доведено жодного факту реальної можливості виконання рішення суду за час можливої відстрочки виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Суд також бере до уваги те, що пунктом 1 статті 6 параграфу 1 Конвенції гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

У зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, не своєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на то мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Доказів наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» про відстрочку виконання рішення суду від 15 липня 2013 року у даній справі.

Керуючись статтями 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Діагностично-лікувальний центр Здоров'я» у задоволенні поданої ним заяви про відстрочку виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 15 липня 2013 року по даній справі.

2. Ухвалу надіслати прокурору, сторонам та третій особі.

Суддя О.С. Тинок