Постанова

від 23.12.2013 по справі 810/6920/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2013 року 810/6920/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2013 №0008642201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Украгросоя" та з ТОВ "ТПК Поліагропром" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів позивач не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, надано суду письмові заперечення. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товару. Тому правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром", є нікчемними оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" є юридичною особою, що зареєстрована 03.02.2009 Броварською районною державною адміністрацією Київської області, яке в свою чергу створене в процесі реорганізації Відкритого акціонерного товариства "Птахофабрика Київська", як платник податків перебуває на обліку в Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; виробництво м'ясних продуктів; вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів; розведення птиці; рибництво, надання послуг у рибництві; надання інших місць для тимчасового проживання Н.В.І.Г.; рибальство, надання послуг у рибальстві; овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

З матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2013 року посадовою особою Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу №417 від 25.11.2013, а також згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Украгросоя" за липень 2013 року та ТОВ "ТПК Поліагропром" за серпень 2013 року, за результатами якої складено Акт від 26.11.2013 №297/10-06-22-01/5513187 (надалі - Акт перевірки).

За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення попереднього звітного періоду за вирахуванням суми податку, що підлягає сплаті до бюджету у серпні 2013 року на суму 211639 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2013 №0008642201, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 211639 грн.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Птахофабрика Київська" та ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром", а також з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Украгросоя" макухи соєвої та у ТОВ "ТПК Поліагропром" макухи соняшникової.

Так, на думку посадової особи відповідача, контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Броварська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області використала Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 08.11.2013 №44/11-23-22-05/38302193 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Украгросоя" за липень 2013 року" та Довідку ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 29.10.2013 №297/223/38433684 "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "ТПК Поліагропром" щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ "Птахофабрика Київська" за серпень 2013 року".

Так, вищевказаними Актом перевірки та Довідкою контрагентів позивача встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань та не підтверджено господарські операції, здійснені ТОВ "Украгросоя" з ТОВ "Вікторія ЛТД" та ТОВ "ТПК Поліагропром" з ТОВ "Ювімет".

З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції по ланцюгу ТОВ "Украгросоя" та ТОВ "ТПК Поліагропром" не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим ТОВ "Украгросоя" та ТОВ "ТПК Поліагропром" не могли фактично здійснювати господарські операції.

На думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, на підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

В січні 2013 року між позивачем (покупець) і ТОВ "Украгросоя" (постачальник) укладено договір постачання товару №ОС/3 від 15.01.2013, згідно з яким постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів, у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами Специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Так, на виконання даного договору між позивачем та ТОВ "Украгросоя" було підписано Специфікації від 15.07.2013 №12 та від 22.07.2013 №13, в яких вказано кількість та асортимент сировини для виробництва комбікормів - макухи соєвої.

Факт поставки макухи соєвої підтверджується видатковими накладними від 23.07.2013 №54, від 19.07.2013 №51, від 19.07.2013 №52, від 19.07.2013 №47, від 17.07.2013 №45 та товарно-транспортними накладними від 22.07.2013 на продукцію у кількості 21,62 тонни, від 18.07.2013 на продукцію у кількості 20,120 тонн, від 16.07.2013 на продукцію у кількості 20,03 тонни, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

Оплата за поставлений товар проводилась у безготівковій формі.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" податкові накладні від 23.07.2013 №74 на суму 144854 грн., у т.ч. ПДВ - 24142,33 грн., від 19.07.2013 №75 на суму 59999 грн., у т.ч. ПДВ - 9999,83 грн., від 19.07.2013 №77 на суму 14806 грн., у т.ч. ПДВ - 2467,67 грн., від 19.07.2013 №76 на суму 59999 грн., у т.ч. ПДВ - 9999,83 грн., від 17.07.2013 №69 на суму 134201 грн., у т.ч. ПДВ - 22366,83 грн.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту в липні 2013 року в розмірі 68976,49 грн., відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в березні 2013 року між позивачем (покупець) і ТОВ "ТПК Поліагропром" (постачальник) укладено договір постачання товару №ОС/11 від 11.03.2013, згідно з яким постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів, у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами Специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Так, на виконання даного договору між позивачем та ТОВ "ТПК Поліагропром" було підписано Специфікації від 23.08.2013 №15, від 22.07.2013 №12, від 17.08.2013 №14, в яких вказано кількість та асортимент сировини для виробництва комбікормів - макухи соняшникової.

Факт поставки макухи соняшникової підтверджується видатковими накладними від 14.08.2013 №87, від 15.08.2013 №88, від 15.08.2013 №89, від 15.08.2013 №90, від 17.08.2013 №91, від 17.08.2013 №92, від 20.08.2013 №97, від 30.08.2013 №102, від 30.08.2013 №101 та товарно-транспортними накладними від 13.08.2013 на продукцію у кількості 27,88 тонн, від 14.08.2013 на продукцію у кількості 30 тонн, від 14.08.2013 на продукцію у кількості 33,86 тонн, від 14.08.2013 на продукцію у кількості 35,36 тонн, від 16.08.2013 на продукцію у кількості 38,63 тонни, від 16.08.2013 на продукцію у кількості 40,71 тонн, від 19.08.2013 на продукцію у кількості 30,81 тонни, від 29.08.2013 на продукцію у кількості 31,98 тонн, від 28.08.2013 на продукцію у кількості 32,12 тонни, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

Оплата за поставлений товар проводилась у безготівковій формі.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Поліагропром" податкові накладні від 14.08.2013 №5 на суму 83640 грн., у т.ч. ПДВ - 13940 грн., від 15.08.2013 №6 на суму 90000 грн., у т.ч. ПДВ - 15000 грн., від 15.08.2013 №7 на суму 101580 грн., у т.ч. ПДВ - 16930 грн., від 15.08.2013 №8 на суму 106080 грн., у т.ч. ПДВ - 17680 грн., від 17.08.2013 №9 на суму 115890 грн., у т.ч. ПДВ - 19315 грн., від 17.08.2013 №10 на суму 122130 грн., у т.ч. ПДВ - 20355 грн., від 20.08.2013 №15 на суму 92430 грн., у т.ч. ПДВ - 15405 грн., від 30.08.2013 №20 на суму 71955 грн., у т.ч. ПДВ - 11992,50 грн., від 30.08.2013 №19 на суму 72270 грн., у т.ч. ПДВ - 12045 грн.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту в серпні 2013 року в розмірі 142662,50 грн., відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Украгросоя" макухи соєвої та у ТОВ "ТПК Поліагропром" макухи соняшникової.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Украгросоя" макухи соєвої та у ТОВ "ТПК Поліагропром" макухи соняшникової.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Украгросоя" та ТОВ "ТПК Поліагропром" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Украгросоя" та ТОВ "ТПК Поліагропром" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість прийняте податковим органом у зв'язку включенням до складу податкового кредиту суми податку, сплачені контрагентам - ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром" у складі ціни за придбаний товар, за нікчемними господарськими операціями (на думку податкового органу, ніякі товари контрагентами фактично не поставлялись).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факти поставки позивачу товару - макухи соєвої та макухи соняшникової та оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено позивачем у податковому обліку та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними товариствами, недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - договорами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагенти позивача - ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром" були створені з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 26.11.2013 №297/10-06-22-01/5513187 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинах, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром", про відсутність використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Щодо завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ "Украгросоя", ТОВ "ТПК Поліагропром" позивачем сформовано податковий кредит.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, договори, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.12.2013 №0008642201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" (код за ЄДРПОУ 05513187) сплачений судовий збір у розмірі 423 (чотириста двадцять три) грн. 28 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.