Ухвала

від 18.12.2014 по справі 810/6920/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2014 р. м. Київ К/800/31448/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н.Є. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року

у справі № 810/6920/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (надалі також - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративними позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 грудня 2013 року №0008642201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 5 грудня 2013 року №0008642201.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволені позову ТОВ «Птахофабрика Київська» відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року і залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 5 грудня 2013 року №0008642201 (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 211639 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 26 листопада 2013 року №297/10-06-22-01/5513187, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1 , 198.3 , 198.6 статті 198 (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено від'ємне значення попереднього звітного періоду за вирахуванням суми податку, що підлягає сплаті до бюджету у серпні 2013 року, на суму 211639 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в складі податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаним ТОВ «Украгросоя» та ТОВ «ТПК Поліагропром», оскільки останнім надавались податкові та видаткові накладні без мети реального настання наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Роблячи такі висновки ДПІ зазначила, що у ході перевірок контрагентів позивача встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань та не підтверджено господарські операції, здійснені ТОВ «Украгросоя» з ТОВ «Вікторія ЛТД» та ТОВ «ТПК Поліагропром» з ТОВ «Ювімет».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про протиправність зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Украгросоя», ТОВ «ТПК Поліагропром» підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - договорами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, погодився із висновками податкового органу та зазначив, що TOB «Птахофабрика Київська» неправомірно віднесено до податкового кредиту по скороченій декларації з податку на додану вартість суми по податковим накладним, виписаним TOB «ТПК Поліагропром» протягом серпня 2013 року та TOB «Украгросоя» протягом липня 2013 року та, відповідно, завищено податковий кредит в розмірі 211638,99 грн., у т.ч. за липень 2013 року у сумі 68976,49 грн. та серпень 2013 року у сумі 142662,5грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за вирахуванням суми податку, що підлягає сплаті до бюджету у серпні 2013р.на суму 211639 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції, зробивши такий висновок, зазначив, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки господарських операцій із зазначеними вище суб'єктами господарювання, оскільки господарські операції були оформлені лише документально і не були реальними у зв'язку із тим, що на підтвердження фактичного виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами позивачем не надано сертифікатів якості, карантинних сертифікатів, посвідчень якості, ветеринарних свідоцтв а також будь-яких інших документів, передбачених чинним законодавством. Також, в обгрунтування свого висновку, суд апеляційної інстанції зазначив, що в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних пунктом навантаження та пунктом розвантаження зазначено назви населених пунктів без зазначення вулиць та номерів ділянок, що уненеможливлює ідентифікацію місця здійснення навантаження/розвантаження продукції.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім цього, Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, в січні 2013 року між позивачем (покупець) і ТОВ «Украгросоя» (постачальник) укладено договір постачання товару від 15 січня 2013 року №ОС/3, згідно з яким постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів, у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами Специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Так, на виконання даного договору між позивачем та ТОВ «Украгросоя» було підписано Специфікації, в яких вказано кількість та асортимент сировини для виробництва комбікормів - макухи соєвої.

Факт поставки макухи соєвої підтверджується видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними.

Оплата за поставлений товар проводилась у безготівковій формі.

Крім того, згідно з встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами, в березні 2013 року між позивачем (покупець) і ТОВ «ТПК Поліагропром» (постачальник) укладено договір постачання товару від 11 березня 2013 року №ОС/11, згідно з яким постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів, у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами Специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Так, на виконання даного договору між позивачем та ТОВ «ТПК Поліагропром» було підписано специфікації, в яких вказано кількість та асортимент сировини для виробництва комбікормів - макухи соняшникової.

Факт поставки макухи соняшникової підтверджується видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними.

Оплата за поставлений товар проводилась у безготівковій формі.

Крім цього, в матеріалах справи містяться протоколи дослідження та протокол випробувань поставленої макухи соняшникової.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судом першої інстанції та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на час укладання та виконання правочинів ТОВ «Украгросоя» та ТОВ «ТПК Поліагропром» були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з даними акту перевірки позивача, видами діяльності позивача згідно довідки ЄДРПОУ, зокрема, є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; виробництво м'ясних продуктів; розведення птиці; рибництво, надання послуг у рибництві; рибальство, надання послуг у рибальстві; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з метою продовольчого асортименту.

З урахуванням наведеного правильним є висновок суду першої інстанції про зв'язок понесених позивачем витрат на поставку товару контрагентами з його господарською діяльністю.

Наведене в сукупності та взаємозв'язку свідчить про правомірність відображення позивачем в податковому обліку наслідків господарських операцій з його контрагентами.

Щодо встановлених судом апеляційної інстанції обставин, які на думку останнього, свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, Вищий адміністративний суд України повторно акцентує увагу та тому, що відсутність окремих документів, а так само наявність недоліків у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з наданих позивачем доказів слідує, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі та зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а відтак відсутність сертифікатів якості, карантинних сертифікатів, посвідчень якості, ветеринарних свідоцтв, а також наявність недоліків у оформленні товарно-транспортної документації, чим по суті є не повне зазначення адрес навантаження/розвантаження товару, не може бути свідченням відсутності реальності здійснення господарських операцій з поставки макухи соєвої.

Поряд з цим, слід зазначити і те, що ДПІ не надано доказів, які б спростовували відповідність наданих позивачем документів податкового обліку дійсності, а відтак безпідставними є твердження податкового органу про те, що господарські відносини ТОВ «Украгросоя» з ТОВ «Вікторія ЛТД» та ТОВ «ТПК Поліагропром» з ТОВ «Ювімет» мають безпосередній вплив на факт реальності господарської операції, вчиненої між позивачем ТОВ «Украгросоя» та ТОВ «ТПК Поліагропром».

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, яким надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України , Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоведеність відповідачем факту допущення порушень податкової дисципліни та як наслідок, обґрунтовано скасував податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220 , 222 , 223 , 226 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року скасувати.

Залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак