Постанова

від 23.12.2013 по справі 2а-12303/12/0170/9

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2013 р. (11:20) Справа №2а-12303/12/0170/9

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Севол-Крим"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.12р. №0006752204

сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Севол-Крим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.12р. №0006752204.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат при взаєминах з ТОВ «КЄОЛ Крим» за період з 01.01.2010р. по 31.07.2011р. на загальну суму 95513,00грн. є хибними, та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. Також, на думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «КЄОЛ Крим» є необґрунтованим, оскільки зазначені в акті висновки є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У запереченнях на позов, що надані у судове засідання 20.12.12р., відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позовні вимоги неспроможні у зв'язку із неможливістю реального здійснення позивачем зазначених у позові операцій. На думку відповідача, постачальник позивача - ТОВ «КЄОЛ Крим» створено без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, відповідно останній, не міг здійснювати поставку товару, а відтак, позивач не має права на віднесення відповідних витрат за цими договорами до валових витрат. З огляду на викладене відповідач вважає, що укладені договори, та усі видані документи між позивачем та ТОВ «КЄОЛ Крим» є правовою фікцією, укладеною без настання реальної мети щодо здійснення господарських операцій.

У судове засідання, що відбулося 23.12.2013р. сторони явку представників не забезпечили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, у якому позивач повідомив суду, що наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, та просив суд справу розглянути справу у відсутність представника позивача.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «КЄОЛ Крим» за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011р., за наслідками якої складено акт від 08.10.2012 року № 7097/22-8/33529722 (а.с.6-23).

Відповідно до висновку вищенаведеного акту встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.1, п.п 5.2.1, п.5.2, п.5.3.9 п.п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р. та п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 року, а саме: до складу скоригованих валових витрат, що нараховуються при визначенні об'єкта оподаткування неправомірно віднесено вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 95513,00грн., у тому числі за 1кв. 2011р. у сумі 23771грн. та за 2 кв. 2011р. у сумі 71742грн. по операціях по взаємовідносинам з ТОВ «КЄОЛ Крим».

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.12р. №0006752204 на загальну суму 22445,00грн. (основний платіж - 22444,00грн.., штрафні санкції - 1,00 грн.) (а.с.24).

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, що діяла під час виникнення спірних відносин) об'єкт оподаткування визначено як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Вичерпний перелік витрат, що не відносяться до складу валових, наведено у п.5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №283). Зокрема, згідно з абзацом 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.11.2.1 11.2 ст.11 Закону № 283 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси плати податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) для фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведено у п. ст.5 Закону № 283. Згідно п.5.11 ст.5 Закону № 283 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім зазначених в цьому Законі, не дозволяється.

З 01.01.2011р. набув чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З матеріалів справи вбачається, що 21.02.11р. між ТОВ "КЄОЛ Крим" (Постачальник) та ТОВ "Севол-Крим" (Покупець) укладений договір постачання ПЗМ №6 (бензини автомобільні марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98; дизельне паливо; пічне паливо, мазут; автомобільні та/або промислові масла та змазки) (а.с. 25-26).

Суд звертає увагу на те, що, як на докази нікчемності угод укладених з ТОВ "КЄОЛ Крим" відповідач у Акті посилається на постанову слідчого по ОВС СВ ПМ АР Крим від 21.11.2011р., протоколи допиту свідків, акти про неможливість проведення зустрічних звірок.

При цьому суд звертає увагу на те, що у Акті перевірки не надано оцінку первісним документам позивача, та податковим органом не перевірялося подальше використання придбаного товару. У Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведених угод. Цей Акт містить лише посилання на те, що первинні документи позивача не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку із тим, що ці правочині є нікчемними.

Перевіряючи реальність виконання вищенаведеного договору суд зазначає наступне.

Придбання позивачем товару згідно договору постачання ПЗМ №6 на загальну суму 114615,00грн. підтверджується матеріалами справи, зокрема: видатковими накладними №20 від 21.02.2011р., №53 від 30.03.2011р., №76 від 07.04.2011р., №94 від 18.05.2011р., №141 від 18.05.2011р., №150 від 30.05.2011р., №165 від 10.06.2011р., №171 від 10.06.2011р.; податковими накладними №61 від 30.05.2011р.; №16 від 10.06.2011р., №25 від 10.06.2011р.; прибутково-касовими ордерами.

Враховуючи вищевикладене, з матеріалів справи вбачається, що при виконанні умов вищенаведеного договору ТОВ «КЄОЛ Крим» за вказаний період здійснило постачання товару на загальну суму 114615,00грн. з урахуванням ПДВ. За результатами здійснення вищенаведених господарських операцій складено відповідні документи. Оплата за отриманий товар підтверджується платіжними документами на перерахування коштів.

Документи позивача, які були досліджені судом, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 р. та Положення №168/704, є первинними документами, які мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що первинні документи позивача не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Суд зазначає, що обґрунтування встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства, що призвело до нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств, не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, оскільки ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище угодах.

Крім того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та ТОВ "КЄОЛ Крим", оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

На час складання Акту перевірки у податкового органу був відсутній вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже обставини встановлені у ході досудового слідства податковим органом не повинні братися до уваги.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, тоді як відповідачем, в підтвердження правомірності прийнятого рішення, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагента позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, був зареєстрований у якості платника ПДВ, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик.

Суд вважає неспроможним посилання відповідача у Акті перевірки на порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст.228, ст.662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на таке.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 Цивільного Кодексу України ); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 Цивільного Кодексу України ).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного Кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного Кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність, або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні угод з ТОВ "КЄОЛ Крим" суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Угоди, що укладені між позивачем та ТОВ "КЄОЛ Крим", виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на отримання товару.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентом позивача - ТОВ «КЄОЛ Крим» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання цих правочинів.

Суд також звертає увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.06.2013 року у справі №2а-3694/12/0170/12 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Севол-Крим" задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 22.03.12р. №0000212204, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 7348,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 1,00грн.

На час розгляду цієї справи вищенаведена постанова Окружного адміністративного суду АР Крим набула законної сили.

Відповідно до ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи №2а-3694/12/0170/12 предметом дослідження суду було первісні документи позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "КЄОЛ Крим" за травень-червень 2011р., тобто за період, який також увійшов до Акту перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення - рішення.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, а саме постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.06.2013 року у справі №2а-3694/12/0170/12 встановлено, що всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та ТОВ "КЄОЛ Крим" господарських операцій у спірний період, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

У вищенаведеній постанові також зазначено, що судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагента позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності. Використання отриманого товару позивачем у своїй господарській діяльності підтверджується договором оренди АЗС від 01.06.09р. №1, укладеним між ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ "Севол-Крим" (Орендатор), актом приймання-передачі АЗС від 01.06.09р., довідками про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій, видатковими накладними, які були виписані ТОВ "Севол-Крим" кінцевим споживачам.

З вищенаведеного вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.06.2013 року у справі №2а-3694/12/0170/12 спростовано твердження податкового органу про нікчемність договору постачання ПЗМ №6, укладеного 21.02.11р. між ТОВ "КЄОЛ Крим" (Постачальник) та ТОВ "Севол-Крим" (Покупець) та встановлено придбання та оплата ТОВ "Севол-Крим" палива за цим договором, його транспортування, оприбуткування та подальша продаж.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів від ТОВ "КЄОЛ Крим", не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів в господарській діяльності платника податків. Таким чином, відповідач не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, відповідно до задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.12.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 27.12.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006752204 від 22.10.12р. про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Севол-Крим" грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 22445грн., з яких 22444грн. - основний платіж, 1грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Севол-Крим" (95000, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 65; ЄДРПОУ 33529722; рахунки невідомі) судовий збір в розмірі 224,45грн. (двісті двадцять чотири гривні сорок п'ять копійок) із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.