Рішення

від 18.12.2013 по справі 121/6011/13-ц

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 121/6011/13-ц

2/121/2197/13

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого - судді Веденмеєр М.В., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та управління Держземагентства у м. Ялті Автономної Республіки Крим, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача, - ОСОБА_4 селищної ради про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку зі скасуванням його реєстрації та визнання недійсним договору купівлі-продажу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 889846, виданого на ім’я ОСОБА_2 щодо ділянки, розташованої за адресою: м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28 (кадастровий номер 0111947100:01:003:0226) зі скасуванням його державної реєстрації. Доповнивши у судовому засіданні позовні вимоги, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу ділянки, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 січня 2012 року. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що державний акт було видано ОСОБА_2 за відсутності правових підстав. Наведена обставина за умови доведення факту накладання меж земельних ділянок є підставою для анулювання державного акта з наступним визнанням недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

Управління Держземагентства в м. Ялті АРК направило на адресу суду письмові пояснення, суть яких зводиться до передання з 1 січня 2013 року функцій з державної реєстрації речових прав на земельні ділянки від органів земельних ресурсів до органів державної реєстраційної служби.

Представник ОСОБА_4 селищної ради матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У судове засідання не з’явилися, правом направити своїх уповноважених представників не скористалися. За наведених обставин, суд визнав можливим розглянути справу за їх відсутності.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Під час розгляду справи судом встановлено такі факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.

Рішенням 36-ї сесії ОСОБА_4 селищної ради 5-го скликання від 17 березня 2008 року № 728 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га за адресою: м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28, в районі ГБК «Місхор» (а.с.4).

Рішенням 58-ї сесії ОСОБА_4 селищної ради 5-го скликання від 28 грудня 2009 року № 22 проект землеустрою, складений за замовленням ОСОБА_1, затверджено. У власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,0094 га (кадастровий номер - 0111947100:01:003:0426) (а.с.12).

На реалізацію рішення селищної ради оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 871351, який 21 червня 2011 року зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011194711000392 (а.с.13).

Рішенням 43-ї сесії ОСОБА_4 селищної ради 5-го скликання від 29 серпня 2008 року № 1065 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га за адресою: м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28, в районі ГБК «Місхор».

Постановою Ялтинського міського суду АРК від 31 липня 2009 року в адміністративній справі № 2а-5641/09, яка набрала законної сили 12 травня 2010 року, рішення 43-ї сесії ОСОБА_4 селищної ради 5-го скликання від 29 серпня 2008 року № 1065 скасовано (а.с.14-17).

13 січня 2012 року на ім’я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності серії ЯЛ № 889846 щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28 (кадастровий номер 0111947100:01:003:0226). Підставою для оформлення державного акта визначено рішення 62-ї сесії ОСОБА_4 селищної ради 5-го скликання від 6 липня 2010 року № 20 (а.с.53).

ОСОБА_4 селищного голови від 17 серпня 2012 року № 02-11/2342, спрямованим до управління Держкомзему в м. Ялті АРК та прокуратури м. Ялта, повідомлено, що рішенням 62-ї сесії ОСОБА_4 селищної ради 5-го скликання від 6 липня 2010 року № 20 спірна земельна ділянка у власність ОСОБА_2 не надавалася (а.с.68).

Зі змісту висновку № 155 від 5 грудня 2013 року, наданого судовим експертом товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут обліку та аудиту» ОСОБА_5 із залученням інженера-геодезиста ОСОБА_6, вбачається, що межі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1, накладаються на межі ділянки, що належала ОСОБА_2 Площа накладання становить 0,0094 га (а.с.104-114).

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд ураховує правові позиції, висловлені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а також постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2012 року, від 22 травня 2013 року та від 23 жовтня 2013 року (справи № 3-34гс12, № 6-33цс13 та № 6-93цс13).

Положеннями ст.ст. 7-10, 12, 13, 16, 17, 116, 118 ЗК України установлено, що фізичні та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, також посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки та свідоцтвом про право на спадщину (частини перша та друга статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною до 1 січня 2013 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 (була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 483), затверджено форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 3 липня 2013 року № 404) затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі.

Заповнення державного акта на право власності на земельну ділянку покладалося на державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» та його структурні підрозділи. Технічна документація зі складання державного акта включала, зокрема виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу ділянки у власність. Державний акт складався у двох примірниках та підписувався посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів, голова (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснила реєстрацію акта (пункти 1.16, 2.9, 2.14 Інструкції).

Таким чином, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення речового права на земельну ділянку.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування реалізують свої права та обов’язки у спосіб ухвалення відповідних актів, які формалізуються у певній формі (рішення, указу, постанови, розпорядження, наказу тощо). Під поняттям «акт», яке широко застосовується у законодавстві України, розуміється письмовий документ, що походить від одного з суб'єктів влади та породжує певні правові наслідки. Правові акти вважаються зовнішньою формою волевиявлення органів влади.

Доказів, в підтвердження того факту, що рішення від 6 липня 2010 року № 20, на підставі якого оформлено державний акт серії ЯЛ № 889846, приймалось ОСОБА_4 селищною радою, суду не надано, а отже підстав для набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку не вбачається.

Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав, одним з яких є припинення правовідношення.

Державний акт про право власності на земельну ділянку законодавчо прирівняний до інших титулів на право власності, а отже припинення правовідношення власності особи на ділянку можливе шляхом припинення дії правового титулу як підстави виникнення речового права у спосіб анулювання державного акта. Сам по собі державний акт є документом, який має похідну (вторинну, реалізаційну) природу, оскільки видається на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, у спорі, пов'язаному з правом власності на земельну ділянку, недійсним може визнаватися як рішення, на підставі якого видано державний акт, так і сам державний акт, якщо його було видано за відсутності правових підстав. Визнання недійсним державного акта вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав.

Отже, позов в частині визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 889846, виданого на ім’я ОСОБА_2, підлягає задоволенню.

При цьому, факт передачі з 1 січня 2013 року функцій державної реєстрації речових прав на нерухоме майно від органів земельних ресурсів до органів державної реєстрації не впливає на суб’єктний склад спору, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин виключно на органи земельних ресурсів та державне підприємство, яке знаходилося у їх віданні, покладалися повноваження з оформлення та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, а факт передачі повноважень з реєстрації речових прав до органів державної реєстрації не призводить до настання правонаступництва, з яким закон пов’язує необхідність вчинення певних процесуальних дій.

Розглядаючи матеріально-правові вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд ураховує правові позиції, висловлені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а також в постановах Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року та від 18 вересня 2013 року (справи № 6-107цс12,

№ 6-92цс13, № 6-95цс13).

Як вбачається з листа Управління держземагенства у м.Ялта АР Крим від 02 вересня 2013 року №27632/10-25-4, 18 січня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу (реєстр. № 2-121), за умовами якого земельна ділянка, розташована за адресою: м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28 (кадастровий номер земельної ділянки - 0111947100:01:003:0226), перейшла у власність ОСОБА_3 (а.с.52).

Відповідно до засадничих положень цивільного законодавства особа, яка вважає, що її суб’єктивне матеріальне право на річ порушено, має право обрати як зобов’язально-правовий (глава 16 ЦК України), так і речовий спосіб судового захисту (глава 29 ЦК України).

В силу ст.ст. 216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, та не породжує наслідків, задля яких він вчинювався. Загальним наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін договору.

Згідно із частиною першою ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз норм матеріального закону дає підстави дійти висновку, що особа, яка є власником майна, має право звернутися до суду як з позовом про визнання правочину недійсним, так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (практика якою є обов’язковою для застосування судами України) зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «ОСОБА_6 та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що особу може бути позбавлено її власності, але таке позбавлення має відбуватися на підставах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. При цьому під час вирішення такого питання має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Оскільки Кореїзська селищна рада рішення щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки не ухвалювала, а сама ОСОБА_2 набула право власності з порушенням встановленої законом процедури, відчуження такої ділянки на користь іншої особи (ОСОБА_3О.) необхідно вважати протиправним.

При цьому суд зауважує, що визнання договору купівлі-продажу недійсним у спірному випадку є єдиним можливим способом судового захисту ОСОБА_1, оскільки застосування віндикації (витребування) є доречним виключно у випадку вибуття майна з володіння його власника.

Разом з тим, не зважаючи на майже повний збіг меж земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3, з юридичної точки зору вони є різними об’єктами цивільних прав, оскільки кожній ділянці привласнено окремий кадастровий номер, який в силу статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є індивідуальною, тобто такою, що не повторюється на всій території України, послідовністю цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Оскільки ділянка, що є власністю ОСОБА_1, юридично з його володіння не вибувала, застосування до спірних правовідносин способу захисту, передбаченого положеннями ст.ст. 387, 388 ЦК України, є неможливим.

Така позиція суду ґрунтується на принципі неприпустимості відмови у захисті порушеного права з формальних підстав. Інше суперечило б самій природі правосуддя та призвело б до порушення статті 124 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведених обставин, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання відносно правових наслідків ухвалення рішення, суд на реалізацію статті 217 ЦПК України зауважує наступне.

Положення статті 182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом яких вибуття з володіння особи земельної ділянки супроводжується зміною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вимагають від суду обговорення питання щодо необхідності внесення відповідних змін до державного реєстру. Без внесення таких змін мета судового захисту не може бути досягнута у повній мірі.

Таким чином, зазначене судове рішення є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на земельну ділянку, якій привласнено кадастровий номер 0111947100:01:003:0226 із закриттям відповідного розділу реєстру.

Вирішуючи питання, пов’язані зі стягненням судових витрат, суд виходить з наступного.

За змістом статті 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема пов'язаних з проведенням судових експертиз.

Законом України «Про судовий збір» передбачено справляння судового збору за подання до суду позовних заяв та заяв про забезпечення позову. Розмір ставок судового збору визначається на основі мінімальної заробітної плати, визначеної станом на 1 січня календарного року, в якому позов або заява подається до суду (ст.ст. 4, 6 Закону).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» з 1 січня 2013 року встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 1147,00 грн.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 344,10 грн. (за дві вимоги немайнового характеру та заяву про забезпечення позову), а також витрати, пов’язані з проведенням експертизи, у розмірі 5000,00 грн.

Зазначені судові витрати підлягають розподілу між відповідачами у рівному розмірі за правилами статті 88 ЦПК України (5344,10 грн. : 3 = 1781,37 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 236 ЦК України, ст.ст. 116, 118, 125, 126, 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 79, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та управління Держземагентства у м. Ялті Автономної Республіки Крим - задовольнити.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку

серії ЯЛ № 889846, який посвідчував право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28 (кадастровий номер земельної ділянки - 0111947100:01:003:0226), зареєстрований 13 січня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011194711001047, та скасувати його реєстрацію.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 січня 2012 року (реєстровий номер 2-121) щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, в районі будинку № 28 (кадастровий номер земельної ділянки - 0111947100:01:003:0226).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1781,37 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят одна гривня 37 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1781,37 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят одна гривня 37 коп.).

Стягнути з управління Держземагентства України в м. Ялта Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1781,37 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят одна гривня 37 коп.).

Копію заочного рішення надіслати відповідачам не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному суді АРК через Ялтинський міський суд у строки та в порядку згідно статей 294, 296 ЦПК України.

Суддя: