Постанова

від 17.12.2013 по справі 810/5683/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ 810/5683/13-а

13:02

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.,

представників сторін:

від позивача - Кислинська О.М.,

від відповідача-1 - не з'явились,

від відповідача-2 - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Фабрика «Комбі»

до Київської митниці Міндоходів

Головного управління Державної казначейської служби України

у м. Києві

про визнання протиправними і скасування картки і рішення,

стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Фабрика «Комбі» з позовом Київської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області

про (з урахуванням уточнень позовних вимог) визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації від 18.07.2013 № 125130000/2013/00647 та рішення про коригування митної вартості товару від 18.07.2013 № 125000004/2013/110901/2, стягнення з Державного бюджету України 6639,74 грн. грошову заставу (передоплату) за митне оформлення.

В ході судового розгляду судом здійснено заміну відповідача-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на належного відповідача-2 - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, визначив його митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту), заявив цей показник у декларації митної вартості, до якої додав документи, що її підтверджують згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, на думку позивача, орган доходів і зборів безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), і незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу.

Як стверджував позивач, він не погодився з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товару, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі та перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов'язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом. У подальшому позивач скористався наданим законом правом і звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення митного органу про коригування митної вартості, про відмову у прийнятті митної декларації (оформленої карткою відмови), а також стягнути з Державного бюджету України надлишково сплачені кошти.

Крім того, представник позивача зазначив, що наступна партія аналогічного товару, яка розмитнювалась підприємством у жовтні 2013 року була оформлена саме за ціною, що була заявлена позивачем, і відповідач не проводив коригування даної ціни до 1,61 дол. США за 1 кг.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просив суд позов задовольнити.

Відповідач - Київська митниця Міндоходів позову не визнав та подав до суд письмові заперечення від 26.11.2013. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що під час митного оформлення задекларованого товару спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості, яка показала, що аналогічний товар розмитнювався у попередні періоди за більшою вартістю, ніж заявлена позивачем, тому у митного органу виникли обґрунтовані сумніви з приводу правильності визначення декларантом митної вартості товару. Як стверджував відповідач, надані позивачем документи виявились недостатніми для визнання заявленої позивачем митної вартості за основним методом, тому митний орган законно та обґрунтовано прийняв рішення про коригування митної вартості, підстави для його скасування відсутні.

В ході судового розгляду представник відповідача підтримав доводи заперечень на адміністративний позов, а також зазначив, що позивач не здійснював випуск товару у вільний обіг під гарантію, тому підстави для повернення коштів відсутні.

Від відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві до суду надійшли письмові заперечення на позов від 22.11.2013 № 05-12/3682-16121, в яких відповідач позову не визнав і зазначив, що у Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві відсутні підстави для виплати позивачу надмірно сплачених коштів, оскільки в нього відсутній висновок про повернення надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України. Крім того, на думку відповідача-2, Головне управління казначейської служби у м. Києві є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки Київська митниця Міндоходів не обслуговується даним управлнням.

Суд поставив на обговорення питання щодо заміни відповідача у даній справі, на що представник позивача заперечував та зазначив, що кошти, які просить стягнути з Державного бюджету України позивач були сплачені саме до Головного управління казначейської служби у м. Києві, що підтверджується даними платіжного доручення від 19.07.2013 № 772, де у графі «призначення платежу» зазначено - передплата 100 % за митне оформлення, яке надав суду. У свою чергу, представник відповідача підтвердив, що належним відповідачем у цій справі є саме Головне управління казначейської служби у м. Києві. Враховуючи, що наявними у справі платіжними документами підтверджується та обставина, що кошти сплачені саме до відповідача-2, суд дійшов висновку про відсутність підстав для заміни відповідача-2.

У судове засідання 17.12.2013 відповідачі повідомлені судом належним чином про дату час і місце судового засідання не з'явились.

Від відповідача - Київської митниці Міндоходів до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача-1.

Від відповідач-2 заяв або клопотань про відкладення судового засідання, оголошення перерви в судовому засіданні до суду не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у березні 2013 року між ПАТ «Фабрика «Комбі» та «SINOCHEM NANJING CORPORATION» (Китай) укладено зовнішньоекономічний контракт від 12.03.2013 № 2-20/33, відповідно до умов якого Продавець («SINOCHEM NANJING CORPORATION» (Китай)) продав, а Покупець (ПАТ «Фабрика «Комбі») придбав етоксильований лаурилсульфат натрію 70%.

На виконання даного контракту позивачем подано митну декларацію від 15.07.2013 № 125130000/2013/216766 і документи з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару - етоксильований лаурилсульфат натрію 70%. Перелік наданих для митного оформлення документів позивачем визначено у графі 44 митної декларації (міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 610310; коносамент № NGBLEG 1306060; довідка про транспортні витрати від 03.07.2013 № 3441; прайс-лист виробника на етоксильований лаурилсульфат натрію 70% від 11.03.2013; експертний висновок Київської ТПП від 02.07.2013 № Ц-1422 про підтвердження вартості етоксильованого лаурилсульфат натрію 70% в розмірі 1,32 дол. США за 1 кг.; комерційний інвойс від 02.06.2013 № WW5054; пакувальний лист від 02.06.2013 № WW5054PL; договір на страхування вантажу від 07.06.2013 № 40-2815-13-00013; зовнішньоекономічний контракт від 12.03.2013 № 2-20/33; додаток № 1 від 12.03.2013 до контракту від 12.03.2013 № 2-20/33; додаток № 2 від 22.05.2013 до контракту від 12.03.2013 № 2-20/33; договір на перевезення товару від 11.10.2011 № 119; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами; екологічна декларація від 08.07.2013 № 54454 про екологічну та радіологічну безпечність вантажу; сертифікат відповідності на товар № CCPIT123112518; рішення ДП «УкрНДНЦ» від 24.01.2012 №5-10/5-387; митна декларація країни відправлення від 07.06.2013 № 310120130518958386.

В наданих декларантом документах не було виявлено розбіжностей, ознак підробки або відсутності певних відомостей, що не дозволяли б встановити та перевірити числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Загальну вартість товару позивач визначив у сумі 219754,27 грн.

Посадовою особою органу доходів і зборів під час перевірки наданих документів і заявленого товару до митного оформлення встановлено відсутність усіх необхідних відомостей, які б підтверджували числові значення складових заявленої митної вартості товару.

На думку органу доходів і зборів, числові значення складових митної вартості, на підставі яких здійснюється розрахунок митної вартості, не містять всіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості. У зв'язку з чим митним органом була прийнята картка відмови у прийнятті митної декларації від 18.07.2013 № 125130000/2013/00647.

Також, 18.07.2013 Київська митниця Міндоходів прийняла рішення від 18.07.2013 № 125000004/2013/110901/2 про коригування митної вартості товарів, згідно з яким вартість задекларованого товару була визначена за резервним методом і скориговано вартість товару на рівні 1,61 дол. США за 1 кг. товару.

Як вбачається з вказаного рішення, орган доходів і зборів зазначив, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, оскільки декларантом не подано додаткових документів для підтвердження митної вартості, а митна вартість товарів може бути визнана митним органом за умови надання інформації біржових організацій про вартість товару та/або сировини; методи визначення митної вартості за ціною контракту не застосовуються у зв'язку з невиконанням позивачем вимог Митного кодексу України; методи визначення на основі віднімання або додавання вартості не застосовуються, оскільки відсутня інформація щодо ціни складових для визначення, тому був використаний резервний метод на основі наявної у митному органі інформації, а саме - МД від 30.04.2013 № 500060705/2013/484 та від 13.06.2013 № 500060705/2013/692.

У зв'язку із неможливістю надати позивачем відповідачу витребуваний додатковий документ з інформацією біржових організацій про вартість товару або сировини, товар було випущено позивачем у вільний обіг за митною декларацією від 19.07.2013 № 125130000/2013/217219 із забезпеченням сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантії. Для забезпечення гарантії позивач 19.07.2013 доплатив 3900,00 грн. на депозитний рахунок митного органу (з урахуванням наявної переплати в розмірі 2453,60 грн.).

Непогоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Відповідно до частин 5, 6, 11 статті 264 МК України з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту пункту 1 статті 337 МК України вбачається, що перевірка документів та відомостей, які подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється, зокрема, із застосуванням інформаційних технологій, які включають в себе контроль співставлення та контроль із застосуванням системи управління ризиками.

Згідно з пунктом 3 даної статті контроль співставлення - це автоматизоване порівняння даних, які містяться в митних деклараціях або інших документах, поданих для митного контролю або митного оформлення, з даними, які містяться в електронних копіях митних декларацій та інших документах, що надходять з митних та правоохоронних органів суміжних держав; в уніфікованих електронних дозвільних документах, що надходять з інших державних органів, інших електронних документах, пов'язаних з перевіркою достовірності даних, що перевіряються.

Контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до пункту 4.5 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, передбачено, що при здійсненні митного оформлення митної декларації (МД) виконуються такі митні формальності: перевірка дотримання строків подання МД (у випадках, визначених законодавством); перевірка наявності відміток про завершення переміщення товарів (у випадках, визначених законодавством з питань державної митної справи); контроль співставлення (автоматизоване порівняння) даних, які містяться в ЕК МД (ЕМД), та інших документів, поданих для митного оформлення; контроль із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі оцінка ризику за МД шляхом аналізу ЕК МД та ЕК ДМВ (ЕМД та ЕДМВ) за допомогою АСАУР; перевірка правильності класифікації товарів; перевірка правильності визначення країни походження товарів; перевірка дотримання встановлених до задекларованих товарів заходів нетарифного регулювання; перевірка наявності задекларованих товарів у митному реєстрі об'єктів права інтелектуальної власності; перевірка правильності застосування пільг в оподаткуванні; перевірка правильності визначення митної вартості товарів.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно зі статтею 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до статтей 49 і 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Відповідно до частини 1 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно частини п'ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 МК України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України.

Орган доходів і зборів має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють органу доходів і зборів законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Крім того, пунктами 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Згідно з частиною третьою статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

В силу приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Як зазначає відповідач у запереченнях на позовну заяву, на вимогу митного органу декларантом не було надано: копію митної декларації відправлення, прайс-лист виробника, відповідну бухгалтерську документацію (видаткові накладні), банківські платіжні доручення (оплату за попередні поставки), інформація біржових організацій про вартість товару та/або сировини (за наявності), у зв'язку з чим спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками.

Проте, як встановлено судом усі ці документи, окрім інформації біржових організацій про вартість товару та/або сировини, яка, до речі, була витребувана за умови наявності, були надані митному органу позивачем та наявні в матеріалах справи

Відповідач під час розгляду справи не повідомив суду жодних обставин та не надав доказів на підтвердження того, що позивачем не надано митному органу достатньої кількості документів на підтвердження митної вартості товарів, або, що до декларації внесені недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності.

В даній справі судом також не встановлено існування яких-небудь обмежень для визначення митної вартості задекларованого товару за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Дійсно, відповідно до статті 361 Митного кодексу України з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Суд зазначає, що орган доходів і зборів при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.

Та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Суд зазначає, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

У свою чергу, при наданні декларантом пакету документів, визначених у статті 53 Митного кодексу України, факт недостатності інформації, яка б підтверджувала заявлену митну вартість за ціною договору органу, який здійснює митне оформлення і пропуск товару на територію Україні слід обґрунтувати і підтвердити відповідними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 29.05.2012 і від 11.09.2012.

Відносно посилання відповідача на відсутність у поданих документах інформації біржових організацій про вартість товару та/або сировини, у зв'язку з тим, що іншими особами розмитнювався такий товар за іншою ціною, суд зазначає наступне.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованій системі аналізу та управління ризиками.

Крім того, при розгляді даної справи суд також враховує ту обставину, що з наданої суду позивачем ВМД від 21.10.2013 № 125130000/2013/866030 вбачається, що така сама партія товару була розмитнена митним органом у жовтні 2013 року за ціною заявленою підприємством. При цьому, відповідач будь-яких пояснень щодо даної обставини суду не надав.

Представником відповідача також не доведено суду, що позивач не скористався положеннями статті 55 Митного кодексу України, оскільки, як вбачається з Аркуша коригування митної декларації (а.с. 87), а також Актів про звіряння залишків кошти в сумі 6639,74 грн. були списані лише 17.10.2013, тобто після спливу 80 днів для подання додаткових документів. При цьому, суд погоджується з твердженнями позивача, що у разі якщо б товар не був випущений у вільний обіг в порядку статті 55 Митного кодексу України, відповідач не розглядав додаткові документи, які надавались позивачем та не надавав їм жодної правової оцінки про що зазначено у запереченнях на позовну заяву.

Таким чином, суд констатує, що орган доходів і зборів неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом. У контексті термінології, що використовується у статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, це означає, що рішення відповідача про коригування заявленої митної вартості товарів є протиправним.

Із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Аналіз положень статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України надає підстави для висновку, що визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є юридичною оцінкою цього рішення, а скасування або визнання нечинним цього рішення - способом захисту порушеного права

Отже, картка відмови в прийнятті митної декларації від 18.07.2013 № 125130000/2013/00647 та рішення про коригування митної вартості товару від 18.07.2013 № 125000004/2013/110901/2 є протиправними і підлягають скасуванню.

Відносно вимог про стягнення 6639,74 грн., суд зазначає наступне.

В даній справі судом встановлено, що різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, позивач перерахував до Державного бюджету України.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24.01.2006 № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.01.2006 за № 64/11938, для обліку коштів у національній валюті, що надходять до митних органів для забезпечення виконання платниками обов'язків щодо сплати митних та інших платежів, а також виконання завдань, покладених на митну службу України, в органах Державного казначейства України застосовуються рахунки відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119, за балансовим рахунком 3734 "Депозитні рахунки органів стягнення" (далі - депозитний рахунок 3734), призначення якого - "облік руху митних та інших платежів, які сплачуються до/або під час митного оформлення на рахунки органів стягнення". Кошти, що обліковуються за депозитним рахунком 3734, не належать митним органам. Для зарахування коштів, що вносяться платниками та громадянами до/або під час митного оформлення товарів, на балансі Головного управління Державного казначейства України (далі - ГУДК України) у м. Києві відкриваються депозитні рахунки 3734 на ім'я митних органів.

В силу пункту 3.1 вказаного Порядку сплата коштів у національній валюті, призначених для забезпечення справляння митних та інших платежів, здійснюється платниками до/або під час митного оформлення товарів з рахунків, відкритих ними в банках, у вигляді передплати та/або доплати, а також готівкою через банки на депозитні рахунки 3734, відкриті на ім'я митних органів у ГУДК України у м. Києві.

Кошти, що надійшли на депозитні рахунки 3734 митних органів згідно з цим Порядком, перераховуються митними органами виключно для здійснення таких операцій, зокрема, повернення платникам помилково та/або надміру сплачених коштів. Розпорядження коштами, що обліковуються на депозитних рахунках 3734 митних органів згідно з цим Порядком, здійснюється виключно на підставі платіжних доручень, що оформлені митними органами в установленому порядку (пункт 3.3 Положення).

Повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, що зараховані на депозитні рахунки митних органів 3734, здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 за № 1097/14364. ГУДК України у місті Києві на підставі платіжних доручень митних органів забезпечує перерахування коштів на банківські рахунки платників, відкриті в банках (пункт 3.4 Положення).

Так, наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 за № 1097/14364, затверджено Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами. Однак, цей порядок передбачає механізм добровільного повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

Суд зазначає, оскільки рахунок 3734 в ГУДК України у м. Києві має режим депозитного, а кошти, які на нього зараховуються та обліковуються, не належать митним органам, примусове виконання рішення суду про повернення платнику податків надміру сплачених коштів не може ставитись в залежність від волі органу доходів і зборів (митного органу).

З метою дотримання і захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу доходів і зборів суд, керуючись положеннями частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне ухвалити постанову, згідно з якою стягнути з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів.

Відповідно до пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45) безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Київської митниці Міндоходів від 18.07.2013 № 125000004/2013/110901/2 про коригування митної вартості товарів.

3. Визнати протиправним і скасувати картку відмови Київської митниці Міндоходів від 18.07.2013 № 125130000/2013/00647 в прийнятті митної декларації.

4. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби в м. Києві на користь Приватного акціонерного товариства «Фабрика «Комбі» (код ЄДРПОУ 19016050) кошти у сумі 6639 (шість тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн. 74 коп.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Фабрика «Комбі» судовий збір у сумі 183 (сто вісімдесят три) грн. 52 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 23 грудня 2013 р.