Рішення

від 24.12.2013 по справі 907/1124/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.2013 Справа № 907/1124/13

За позовом публічного акціонерного товариства „Фірма „Нафтогазбуд" в особі будівельного управління №21 публічного акціонерного товариства „Фірма „Нафтогазбуд"

до товариства з обмеженою відповідальністю „Нумінатор"

про стягнення 8247,60 грн., в тому числі 6000,00 грн. основного боргу, 732,00 грн. інфляційних втрат та річних та 1515,60 грн. збитків,

Суддя - Ващиліна Н.М.

Представники:

від позивача - Коштура М.І., представник за довіреністю №13/1043 від 07.07.2009

від відповідача - Шалапаюк В.Л., представник за довіреністю від 23.12.2013

СУТЬ СПОРУ: публічним акціонерним товариством „Фірма „Нафтогазбуд" в особі будівельного управління №21 публічного акціонерного товариства „Фірма „Нафтогазбуд" заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю „Нумінатор" про стягнення 8247,60 грн., в тому числі 6000,00 грн. основного боргу, 732,00 грн. інфляційних втрат та річних та 1515,60 грн. збитків.

В судовому засіданні 24.12.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Представник позивача просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи. Вважає, що вимоги підтверджені належними доказами, зокрема, платіжним дорученням №92 від 16.12.2010, претензією №11/186 від 09.11.2012 та розрахунком заборгованості.

У своїй заяві посилається на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, на підставі якої просить стягнути з відповідача 6000 грн. боргу як кошти, отримані без достатніх підстав.

Відповідач на виконання вимог суду подав письмове пояснення щодо суті спору з доказами в його обґрунтування, а саме: довіреність №140 від 20.12.2010 року, податкова накладна; стосовно договору №ДГ-П000121 від 01.01.04, який вказано в рахунку-фактурі №СФ-0000121 від 22.11.2010, пояснив, що даний договір створений в електронній формі та відображений в показниках бухгалтерської звітності, але на паперових носіях не укладався.

Відповідно до наданих пояснень позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Твердження позивача вважає неправдивими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, адже кошти, перераховані позивачем на розрахунковий рахунок відповідача є попередньою оплатою вартості товару - піску крупнофракційного згідно виписаного рахунку-фактури №СФ-0000121 від 22.11.2010.

Звертає увагу суду на те, що за результатами розгляду претензії, надісланої відповідачу, позивачу було повідомлено, що відповідач готовий повернути сплачені кошти за умови повернення первинних документів, а саме - видаткових накладних, які були складені на виконання даної господарської операції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та дослідивши подані докази,

СУД ВСТАНОВИВ:

Шістнадцятого грудня 2010 року Публічне акціонерне товариство „Фірма „Нафтогазбуд" в особі будівельного управління №21 публічного акціонерного товариства „Фірма „Нафтогазбуд" (далі - позивач) перерахував на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю „Нумінатор" (далі - відповідач) суму в розмірі 6000 грн., що підтверджено доданим до позовної заяви платіжним дорученням №92 від 16.12.2010 (а.с. 12).

Вказаний платіж було здійснено на підставі виписаного відповідачем рахунку-фактури (призначенням даного платежу вказано „за пісок крупнофракційний згідно рахунку №СФ-0000121 від 22.11.2010").

Як випливає із пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, у зв'язку з припиненням фінансування будівництва (будівельні роботи по реконструкції КПП „Вилок"), останнє було припинено повністю, та, відповідно, відпала потреба у товарі, з огляду на що позивач не скористувався своїм правом на отримання товару.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №11/186 від 09.11.2012 (а.с.11), відповідно до якої просив повернути перераховані кошти.

За результатами розгляду відповідачем претензії, позивачу було направлено лист-відповідь №353 від 20.11.2012 (а.с. 13), якою повідомлено, що відповідач готовий повернути сплачені кошти за умови повернення первинних документів, а саме - видаткових накладних, які були складені на виконання даної господарської операції.

Вивчивши матеріали справи, за результатами обговорення усіх обставин справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, яка застосовується до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. На думку позивача, перераховані ним кошти є безпідставно отриманими в силу ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки останні перераховані ним помилково.

Зобов'язання щодо безпідставного придбання або збереження майна регулюються главою 8 Цивільного кодексу України та є позадоговірними. Відповідно до встановленої кваліфікації, ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка входить до підрозділу 2 розділу 3 Цивільного кодексу України регулює недоговірні зобов'язання.

Однак суд дійшов висновку про наявність між сторонами договірних відносин та констатує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 639 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, коли йому надано тієї форми, про яку домовились сторони, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Статтями 207, 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, якщо він підписаний його стороною.

За наведених вище обставин, воля сторін виражена у документах, якими вони обмінялися, а саме: відповідачем виписано рахунок-фактуру №СФ-0000121 від 22.11.2010, на підставі якого позивач здійснив попередню оплату товару дорученням №92 від 16.12.2010. Відповідачем було виписано відповідно податкова та видаткові накладні в 2-х примірниках, а позивачем - надано довіреність №140 від 20.12.2010 року на ім'я Наливайка Івана Андрійовича на право отримання вказаного товару.

Наявними у матеріалах справи документальними доказами підтверджується, що позивач здійснював фактичні дії, які свідчать про виконання вказаного договору, що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Оплата товару, здійснена платіжним дорученням №92 від 16.12.2010 є попередньою оплатою товару.

Згідно з п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За наведених обставин, враховуючи готовність відповідача повернути перераховані кошти, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача суми попередньої оплати продукції. При цьому суд звертає увагу на те, що саме позивач не скористався своїм правом на отримання товару.

Позивач також просить стягнути з відповідача суму 222 грн. інфляційних нарахувань та 510 грн. 3% річних.

Ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому суд бере до уваги дату звернення позивача з претензією до відповідача як момент початку строку нарахування інфляційних та річних (перебіг якого починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок).

У відповідності до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.12 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи із індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Судом проведено перерахунок відповідних нарахувань інфляційних втрат та 3% річних відповідно до „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", затверджені у листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97.

З моменту звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення суми 6000 грн. розмір інфляційних втрат має від'ємне значення та становить 6 грн., з огляду на що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат. Розмір 3% річних становить 174,02 грн.

На підставі вищенаведеного, із відповідача підлягає стягненню 174,02 грн. 3% річних (за період з 12.11.2012 року по 31.10.2013 року).

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 1515,60 грн. збитків (у вигляді загальної суми облікової ставки НБУ), то в цій частині позову належить відмовити з огляду на наступне.

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанова Верховного суду України №5011-71/2684-2012 від 22.01.2013 року).

Позивачем не подано жодних доказів на підтвердження вищенаведених обставин, не наведено нормативного обґрунтування.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" витрати з оплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Нумінатор" (вул. Проектна, буд. 6/а, м. Берегово, код ЄДРПОУ 20436722) на користь публічного акціонерного товариства „Фірма „Нафтогазбуд" в особі будівельного управління №21 публічного акціонерного товариства „Фірма „Нафтогазбуд" (вул. Урожайна, буд. 28а, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 01293984) суму 6174,02 грн. (шість тисяч сто сімдесят чотири грн. 02 коп.), в т. ч. 6000 грн. боргу та 174,02 грн. 3% річних, а також 1287,94 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят сім грн. 94 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 30.12.2013.

Суддя Ващиліна Н.М