Постанова

від 23.12.2013 по справі 3/17-4225-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2013 року Справа № 3/17-4225-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Владимиренко С.В.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;

Позивача: Жаворонка Д.С., дов. № 453 від 26.12.2012 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Третьої особи: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року

у справі № 3/17-4225-2011 господарського суду Одеської області

за позовом заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідача -1 виконавчого комітету Одеської міської ради

відповідача -2 приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - дочірнього підприємства "Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору "Зелений мис" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання незаконними та скасування рішення, свідоцтва та визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2011 року заступник прокурора Київського району м. Одеси, виступаючи в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - дочірнього підприємства "Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюваннями органів зору "Зелений мис" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 902 від 27.12.2001 року "Про оформлення свідоцтва про право власності закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" на об'єкти нерухомого майна санаторію "Зелений мис", розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101"; визнати незаконним та скасувати свідоцтво № 015978 від 04.01.2002 року про право власності закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" на об'єкти нерухомого майна санаторію "Зелений мис" загальною площею 5 771,3 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101 та визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на вказане нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вищезгаданим рішенням спірне майно було необгрунтовано вилучено з державної власності та невизнанням відповідачем -2 права власності держави в особі Фонду державного майна України на вищевказане майно.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011 року (суддя Д'яченко Т.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року (головуючий Величко Т.А., судді Бойко Л.Й., Таран С.В.) (т. 4, а.с. 129-134) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 105-107).

Оскаржені судові акти мотивовано безпідставністю прийняття спірного рішення та невизнанням відповідачем -2 права власності позивача на майно.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції (т. 4, а.с. 35-45).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.04.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.04.2013 року (т. 4, а.с. 34).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.04.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 30.04.2013 року (т. 4, а.с. 54-55).

Розпорядженням виконуючого обов'язки керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/490 від 26.04.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Запорощенка М.Д. (т. 4, а.с. 62).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2013 року (т. 4, а.с. 64).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/486 від 27.05.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Запорощенко М.Д., судді Акулова Н.В., Владимиренко С.В. (т. 4, а.с. 65).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.2013 року розгляд касаційної скарги продовжено та відкладено розгляд справи на 25.06.2013 року (т. 4, а.с. 72-73).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.06.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 05.07.2013 року (т. 4, а.с. 75-76).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/717 від 04.07.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Владимиренко С.В. (т. 4, а.с. 84).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.07.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.07.2013 (т. 4, а.с. 85-86).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.07.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 26.07.2013 року (т. 4, а.с. 87-88).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/815 від 24.07.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. (т. 4, а.с. 89).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.08.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.09.2013 (т. 4, а.с. 97-98).

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/713 від 03.09.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мирошниченко С.В., судді Барицька Т.Л., Картере В.І. (доповідач) (т. 4, а.с. 99).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 13.09.2013 року (т. 4, а.с. 103-104).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/1167 від 12.09.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Картере В.І. (т. 4, а.с. 105).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.10.2013 (т. 4, а.с106-110).

Розпорядженням секретаря першої судової палати №02-05/834 від 18.10.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Акулова Н.В., Алєєва І.В. (т. 4, а.с. 111).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 18.11.2013 року (т. 5, а.с. 114-118).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/913 від 13.11.2013 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 119).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 16.12.2013 року (т. 5, а.с. 121-126).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.12.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", розгляд справи відкладено на 23.12.2013 року (т. 5, а.с. 129-133).

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України № 02-05/972 від 17.12.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В.

У судове засідання 23.12.2013 року представники відповідачів - виконавчого комітету Одеської міської ради, приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", третьої особи - дочірнього підприємства "Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору "Зелений мис" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів - виконавчого комітету Одеської міської ради, приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", третьої особи - дочірнього підприємства "Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору "Зелений мис" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представника позивача - Фонду державного майна України, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 ст. 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними лише таких актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тягнуть для позивачів певні правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно постанови Ради міністрів УРСР від 23.03.1960 року № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" МОЗ УРСР мало до 01.05.1960 року передати Українській республіканській раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об'єкти, 92 будинки відпочинку, 8 санаторних пансіонатів, курортні поліклініки, тощо.

На виконання вказаної постанови Українській республіканській раді профспілок було передано у відання будинок відпочинку „Зелений мис" у м. Одеса (додаток № 1 до постанови).

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої в подальшому стала Федерація профспілок України.

Судами встановлено, що закрите акціонерне товариство „Укрпрофоздоровниця" зареєстроване рішенням виконавчого комітету Ленінської райради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 року та створене на майні засновників Федерації профспілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Внеском були основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92% статутного фонду.

Серед основних засобів, переданих до статутного фонду закритого акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця" значиться і будинок відпочинку „Зелений мис" у м. Одеса.

На підставі рішення закритого акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця" від 20.05.1999 року № РІ-6 з 01.06.1999 року будинок відпочинку „Зелений мис" реорганізовано в санаторій „Зелений мис" для лікування хворих (дорослих і дітей) з захворюванням органів зору з функціональними захворюваннями нервової та серцево-судинної систем, органів дихання неспецифічного походження.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 року № 506-XII "Про захист суверенних прав власності Української РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України, а укладені після 29.11.1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Статтею 1 Закону України від 10.09.1991 року № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Відповідно до ст. 2, 3 Закону України від 10.09.1991 року № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" Кабінету Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Визнати недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року.

10.04.1992 року Верховна Рада України постановою № 2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій.

Постановою Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" доручено Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 року визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок та в подальшому було передано закритому акціонерному товариству „Укрпрофоздоровниця" є державною власністю, а повноваження щодо управління державним майном було покладено на Фонд державного майна України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.2001 року № 902 доручено у встановленому порядку оформити та видати закритому акціонерному товариству "Укрпрофоздоровниця" свідоцтво на право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Зелений мис", розташовані за адресою: проспект Свободи, 101.

На виконання вказаного рішення Одеською міською радою було видано закритому акціонерному товариству "Укрпрофоздоровниця" свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі загальною площею 5 771,3 кв. м., розташовані за адресою м. Одеса, проспект Свободи, 101.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог, оскільки виконавчий комітет Одеської міської ради безпідставно прийняв рішення № 902 від 27.12.2001 року, а право власності позивача на спірне майно не визнається відповідачем -2 та знаходиться у останнього без відповідної правової підстави.

Частинами 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються і іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

За таких обставин суди, застосувавши принцип аналогії, визнали недійсним як акт органу місцевого самоврядування, так і свідоцтво про право власності, видане на підставі акту, прийнятого з порушенням чинного законодавства.

Згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільного права та інтересу, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Господарським кодексом України в статті 20 також визначено можливість захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання і споживачів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом.

Отже, визнання недійсним свідоцтва про право власності є вимогою, похідною від вимоги про визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, яка обгрунтовано задоволена судами попередніх інстанцій.

Стосовно доводів касаційної скарги про пропуск прокурором строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 2 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заступнику прокурора Київського району м. Одеси про існування оспорюваного рішення стало відомо у жовтні 2011 року під час проведення прокуратурою перевірки, тоді як перевірка, здійснена прокурором Одеської області, за результатами якої мало місце звернення до господарського суду у 2007 році, на яку посилається відповідач -2, стосувалась інших питань.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про відсутність на час звернення з позовом порушеного права Фонду державного майна України то, як встановлено місцевим господарським судом, на момент прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення № 902 від 27.12.2001 року спірне майно перебувало у державній власності та вибуло з володіння держави без її волі.

Крім того, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13 фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Однак, порушення права відповідача на мирне володіння майном не може служити на користь його правової позиції, оскільки, як було встановлено судами попередніх інстанцій, набуття права власності приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на спірне майно відбулось на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого з порушеннями норм чинного законодавства.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону при обгрунтуванні рішення постановою Верховного Суду України від 18.11.2008 року у справі № 30/475-905-111719 є неспроможними, оскільки оскаржені судові акти містять лише посилання на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у зазначеній справі.

Також необгрунтованими є доводи приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, тоді як у справі № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та акціонерного товариства "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчих документів суб'єктний склад сторін та предмет спору не були тотожними.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року у справі № 3/17-4225-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Владимиренко