Ухвала

від 18.12.2013 по справі 826/10984/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/800/52585/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Ходакевич Л.І., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013

у справі № 826/10984/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альдор-Трейд»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС № 7526552204, № 7626552204, № 7426552204, № 7326552204 від 01.07.2013.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Альдор-Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2013 року, за результатами якої 13.06.2013 складено акт № 604/22.1/37003363 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 292 913,00 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 1 935 574,00 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»); п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 9 904 141, 30 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 1 762 453, 00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 01.07.2013 № 7426552204, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну сумі 9 983 121,00грн., з яких за основним платежем - 9 904 141,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 78 980, 00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 01.07.2013 № 7526552204, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 16 285 017, 00 грн., з яких за основним платежем - 13 958 562, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2 326 455, 00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 01.07.2013 № 7326552204, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1 762 453,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 01 липня 2013 року за № 7626552204, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 292 913, 00 грн.

Підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, було визнання відповідачем нікчемності укладених ТОВ «Альдор-Трейд» договорів з його контрагентами, в періоді, що перевірявся.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав такі доводи податкового органу безпідставними, оскільки матеріали справи свідчать про реальність спірних операцій та законність віднесення сум податку на додану вартість, сплачених позивачем за спірними договорами, до податкового кредиту, а витрат до валових витрат, за відповідний звітний період.

Згідно з п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 138 - 139, 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») визначено, що підставою для бухгалтерського обліку, господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 цього ж Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, підтверджено наявними у справі первинними документами, а саме: копіями договорів, видаткових та податкових накладних, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних.

Надані позивачем копії первинних документів підписані відповідальними посадовими особами та скріплені печатками юридичних осіб, крім того, містять інші відомості та реквізити, наявність яких визнана обов'язковою для первинного документу в розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати, оскільки наведена вище первинні документи чітко відображають товарність господарських операцій, які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та мали статус платника податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Рішення судів попередніх інстанцій узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

А відтак, оскільки судами не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, висновки податкового органу, викладені відповідачем в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали протиправними та скасували податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС № 7526552204, № 7626552204, № 7426552204, № 7326552204 від 01.07.2013.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі № 826/10984/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна