Ухвала

від 25.11.2013 по справі 2а-9654/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. Київ К/800/19501/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 р.

у справі № 2а-9654/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр «Енергетичні технології»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр «Енергетичні технології» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 р., позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012 р. №0002192302 та №0002182302. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., про що складено акт від 30.03.2012 р. № 287/22-106/32949766, яким встановлено порушення ч.1 ст. 203 , ст. 215 , п.1 ст. 216 , ст. 228 ЦК України , п.п.5.2.1 п.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України , п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України .

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.04.2012 р. №0003652302, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 840 467,00 грн., з яких 691 833,00 грн. за основним платежем та 148 334,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0003662302, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 818 575,00 грн., з яких 818 574,00 грн. за основним платежем та 01,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Девелоперська компанія «Дім», ТОВ «Техностарт ЛТД», ТОВ «Алана люкс груп», ТОВ «Топделгруп» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., про що складено акт від 22.06.12 р. № 1159/22-1/32949766.

За результатами розгляду скарги позивача на вказані податкові повідомлення-рішення податковим органом прийнято рішення від 06.07.2012 р. № 3300/10/10.2-17, яким скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкове повідомлення рішення 24.04.2012 р. №0003652302 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 361 666,50 грн., з яких 230 000,00 грн. за основним платежем та 131 666,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0003662302 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 264 500,00 грн.

У результаті адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом вищого рівня прийнято податкові повідомлення рішення від 15.11.2012 р. №0002182302, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 478 500,50 грн., з яких 461 833,00 грн. за основним платежем та 16 667,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0002192302, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 553 960,00 грн., з яких 553 959,00 грн. за основним платежем та 01,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що господарські операції між позивачем з ТОВ «Техностарт ЛТД» та ТОВ «Девелоперська компанія «ДІМ», по яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, є нікчемними в силу ст.216 ЦК України , не створюють юридичних наслідків, тому не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Відтак, формування позивачем складу податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів по таким господарським операціям визнано контролюючим органом незаконним.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання результатів робіт у ТОВ «Техностарт ЛТД» та ТОВ «Девелоперська компанія «ДІМ».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є ліцензіатом НКРЕ з постачання електричної енергії споживачам за нерегульованим тарифом, ліцензія серії АВ №507771 від 07.05.2010 р., строком з 16.06.2004 р. по 15.06.2015 р.

Між позивачем та ДП «Енергоринок» було укладено договір від 23.06.2004 р. №2125/01 про купівлю-продаж електричної енергії.

Відповідно до умов вказаного договору ДП «Енергоринок» продає, а позивач зобов'язується купувати електричну енергію відповідно до умов цього договору.

При цьому, для досягнення економічної доцільності виконання зобов'язань вказаного договору, позивачем були укладені договори на придбання інформаційних та аналітичних послуг супроводження діяльності підприємства з ТОВ «ДК «ДІМ», та ТОВ «Техностарт ЛТД».

Позивачем перераховано на користь ТОВ «Техностарт ЛТД» та ТОВ «Девелоперська компанія «ДІМ» суми коштів на виконання зазначених договорів, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних документів на перерахування коштів.

За результатом виконання вказаних господарських відносин були виписані податкові накладні від 31.01.2011 р. №70 на суму 810 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 135 000,00 грн., від 04.03.11 р. №1 на суму 561 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 93 500,00 грн., від 30.06.2011 р. № 142 на суму 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 166 666,67 грн., від 31.07.2011 р. № 261 на суму 200 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 33 333,33 грн., від 15.08.11 р. № 201 на суму 125 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 833,33 грн., від 30.08.11 р. № 261 на суму 75 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 12 500,00 грн.

Зазначені податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а суми, визначені у податкових накладних, включені до декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Техностарт ЛТД» та ТОВ «Девелоперська компанія «ДІМ» з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки спірні господарські операції були вчинені позивачем протягом 2011 року, відтак застосуванню підлягають нормативні приписи Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до приписів п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати та податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості поставлених ними товарів (послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Відтак, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи свідчать про товарність та реальність операцій між позивачем і його контрагентами.

Судами правомірно відхилено доводи відповідача про те, що відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання у контрагентів платника податків свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, зважаючи що такі висновки спростовуються наявними первинними документами, які свідчать про реальність спірних господарських операцій.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 р. №0002192302, №0002182302 та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 р. у справі № 2а-9654/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.