Постанова

від 28.11.2013 по справі 810/5518/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року № 810/5518/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пилипчук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Васильківська фірма «Екогазсервіс» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ВАТ Васильківська фірма «Екогазсервіс» звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 07.06.2013 №№ 0001252203 та 0001262203.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав, стверджував, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ВАТ Васильківська фірма «Екогазсервіс» зареєстроване як юридична особа 29.05.1996, ідентифікаційний код 13706150, як платник податків перебуває на обліку у Васильківській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Васильківської ОДПІ Київської області ДПС, яку реорганізовано у Васильківську ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВАТ Васильківська фірма «Екогазсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування та повноти сплати податків та зборів при взаємовідносинах з ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» за період з 01.04.2012 по 30.11.2012.

За наслідками перевірки складено Акт від 27.05.2013 №693/22-03/13706150, згідно висновків якого господарські операції позивача із вказаним контрагентом визнано такими, що не містять у своїй суті розумної економічної причини, укладенні удавано з метою приховування сплати податків та встановлено порушення підприємством пп. 138.1.1, п. 138.1, п.п. 138.2, 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

На підставі висновків Акту перевірки Васильківською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 07.06.2013 №0001252203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 120 066,00 грн. та застосовано штраф у сумі 30 016,00 грн.; та №0001262203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 126 070,00 грн. та застосовано штраф у сумі 31 517,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження висновки податкового органу та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, до видів діяльності ВАТ Васильківська фірма «Екогазсервіс» відноситься розподілення та постачання газу, оптова торгівля паливом та роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань.

Між ВАТ Васильківська фірма «Екогазсервіс» (зберігач) та ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» (постачальник) 06.12.2010 укладено договір відповідального зберігання скрапленого газу №12/12-2010, згідно умов якого постачальник зобов'язується оплачувати та поставити, а зберігач зобов'язується здійснити резервування ємностей для зберігання скрапленого газу, який надходитиме на спеціалізовану базу за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 168, а також організовувати відправку порожніх залізничних цистерн протягом дії цього договору. Сторони встановили термін дії договору до 31.12.2014.

На виконання умов договору сторонами підписані відповідні акти здачі прийняття робіт: №ОУ-0000090, №ОУ-0000083, №ОУ-0000073, №ОУ-0000061, №ОУ-0000050, №ОУ-0000043, №ОУ-0000033.

У подальшому ВАТ «Екогазсервіс»» (покупець) і ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» (постачальник) уклали договір №15/01-2011 від 01.01.2011, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець приймати та своєчасно оплачувати скраплений газ. Відвантаження газу здійснюватиметься з ГНС постачальника, що знаходиться за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 168.

Як встановлено судом, у власності позивач перебуває газонаповнювальна станція, що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією акту прийому-передачі приватизованого майна від 08.07.1997.

На підставі видаткових накладних №РН-0000415 від 04.05.2012, №РН-0000698 від 15.05.2012, №РН-0000930 від 18.06.2012, №РН-0000634 від 25.06.2012, №РН-0001028 від 27.06.2013, №РН-0001262 від 30.07.2012, №РН-0001250 від 27.07.2012, №РН-0001500 від 30.08.2013, №РН-0001675 від 29.09.2012, №РН-0001852 від 30.10.2012 ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» поставило, а ВАТ «Екогазсервіс»» (покупець) отримало передбачений умовами договору №15/01-2011 від 01.01.2011. скраплений газ об'ємом 106 780 кг. на суму 1 054 096,00 грн.

Факт поставки додатково підтверджується товарно-транспортними накладними №617, №698, №930, №971, №1028, №1250, №1262, №1500, №1675, №1852, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно виставлених ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» рахунків-фактур позивачем оплачено вартість поставленого газу на підставі платіжних доручень №141 від 08.05.2012, №172 від 23.05.2012, №214 від 19.06.2012, №219 від 26.06.2012, №220 від 27.06.2012, №264 від 30.07.2012, №300 від 30.08.2012, №343 від 27.09.2012, №371 від 30.10.2012.

ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» за вказаними операціями поставки газу виписано ВАТ «Екогазсервіс» наступні податкові накладні: №19 від 04.05.2012, №68 від 15.05.2012, №72 від 18.06.2012, №109 від 25.06.2012, №126 від 27.06.2012, №164 від 30.07.2012, №153 від 27.07.2012, №134 від 30.08.2012, №108 від 29.09.2012, №145 від 30.10.2012.

Вказані податкові накладні зареєстровані ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з реєстру за №29094055.

Дослідивши вказані документи, суд вважає, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV) та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

У той же час, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також суд звертає увагу на те, що податковим органом перевірялись правовідносини між сторонами вказаного правочину за період з 01.04.2012 по 30.11.2012 і висновок про заниження податку на додану вартість по податкових накладних №72 від 18.06.2012, №109 від 25.06.2012, №126 від 27.06.2012, №164 від 30.07.2012, №153 від 27.07.2012, №134 від 30.08.2012, №108 від 29.09.2012, №145 від 30.10.2012, у той же час, до аналогічно оформлених податкових накладних № 19 від 04.05.2012, № 68 від 15.05.2012, які також входили у перевіряємий період, податковим органом не вказано будь-яких зауважень.

Як встановлено судом, у подальшому отриманий за вказаним договором №15/01-2011 від 01.01.2011 скраплений газ позивачем реалізовано третім особам, що підтверджується відомостями реалізації газу за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад місяці 2012 року.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне податкове законодавство України не передбачає, а відсутність таких документів у ВАТ «Екогазсервіс» перевіркою не встановлено.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено у основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, відповідно до вимог ПК України учасники господарської операції повинні мати спеціальну податкову правосуб'єктність - зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Як встановлено судом, позивач та його контрагент на час укладання вказаного правочину і його виконання були платниками податку на додану вартість, що не заперечується Актом перевірки.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Тобто, лише порушення вимог щодо змісту та форми документу можуть позбавити його юридичної сили та доказовості.

У той же час, Акт перевірки не містить будь-яких претензій щодо порушення форми чи змісту видаткових та податкових накладних, рахунків та платіжних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані».

Зі змісту Акту перевірки позивача слідує, що висновки про порушення підприємством вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на відомостях перевірок інших суб'єктів господарської діяльності.

Зокрема, згідно висновків від 28.03.2013 №04/03-12/86-32, №05/03-12/85-32, №06/03-152/81-32, №06/03-12/84-32, №07/03-12/83-32, №10-11/03-12/82-32 щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані», отриманих від ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС встановлено, що ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» за податковою адресою не знаходиться, стан платника - 7 "До ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей".

Також акт перевірки містить посилання на відомості актів перевірок контрагентів ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» (а.с. 18)

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, висновки Акту перевірки позивача зроблено лише на підставі інформації, яка не отримана в порядку та у спосіб, передбаченими ПК України або іншими законами, без врахування первинних документів позивача.

Стаття 83 ПК України не надає податковому органу право для складання висновків про порушення платником податків вимог законодавства та застосування до нього санкцій за такі порушення на підставі відомостей, викладених в актах перевірки інших підприємств і постанов про порушення кримінальних справ за ознаками вчинення контрагентами платника податків кримінально караних діянь, оскільки відповідно до пункту 61.3 статті 61 ПК України органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

Доказів на підтвердження того, що інформацію про порушення позивачем вимог законодавства України у господарських взаємовідносинах з вказаними контрагентами відповідачем було отримано у встановленому ПК України порядку, податковим органом надано не було.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент складення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до приписів статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, необхідно довести наявність наміру на вчинення такого порушення.

Податковим органом будь-яких доказів на підтвердження наявності у позивача наміру на вчинення порушення не надано.

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини.

Необхідно зазначити, що у випадку, коли податковим органом отримано відомості про порушення платником податків вимог законодавства, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки від таких дій на інших осіб (Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності, і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами угод підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Як встановлено судом, станом на час здійснення позивачем вказаних господарських операцій його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа, мав статус платника податку на додану вартість, тому були законодавчо наділені правом на підготовку та оформлення документів фінансової звітності за наслідками здійснених із ним правочинів.

Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу у справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер.

Зобов'язання по сплаті податків також має індивідуальний характер, оскільки відповідно до пп. 16.1.4 п 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Нормами закону не встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності по нагляду за дотриманням їхніми контрагентами вимог законодавства та відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності за дії або бездіяльність його контрагентів - платників податків.

Щодо стосується посилань податкового органу в Акті перевірки щодо невстановлення факту передачі товарів у зв'язку з відсутністю документів, які засвідчують транспортування (а.с. 36), суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, належне враховуючи оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також суд зазначає, що невиконання контрагентами позивача своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Отже, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

Будь-яких доказів на підтвердження неможливості здійснення контрагентами позивача вказаних господарських операцій податковим органом суду не надано.

Суд також зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність цін за вказаними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б перешкоджали наданню цих доказів.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставин та підстав, які б унеможливлювали формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 97 КАС суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат, вони стягненню з Державного бюджету України на його користь не підлягають.

Керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 158-163, 167, 257 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів України у Київській області від 07.06.2013 № 0001252203 та № 0001262203.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 грудня 2013 р.