Постанова

від 16.12.2013 по справі 810/6012/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року № 810/6012/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пшик Ю.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мить» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Мить» звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.06.2013 №0001312201 та №0001322201.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими. Також просить розглядати справу за відсутності його представника.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Мить» зареєстроване як юридична особа 21.07.1992, ідентифікаційний код 13739050, як платник податків перебуває на обліку у Васильківській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Васильківської ОДПІ Київської області ДПС, яку реорганізовано у Васильківську ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області, проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Мить» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування та повноти сплати податків та зборів по взаємовідносинах з ТОВ «РМА-Груп» за грудень 2010 року, січень та березень 2011 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 16.05.2013 № 641/22-03/13739050 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у результаті чого зроблено висновок про те, що господарські угоди між ТОВ «Мить» і TOB «РМА - Груп» за грудень 2010 - січень 2011 року не містять у своїй суті розумних економічних причин та укладені удавано з метою приховування сплати податків; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168) та п. 198.1, 198.2, п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст. 201 ПК України у частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, у сумі 33 938,00 грн., у т.ч. за грудень 2010 року - 6 796,00 грн., за січень 2011 року - 27 142,00 грн.; п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) у частині заниження підприємством зобов'язань з податку на прибуток підприємств у сумі 63 881,00 грн., у т.ч. за IV кв. 2010 року - 34 506, 00 грн., за І кв. 2011 року - 29 375,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Васильківською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 18.06.2013 № 0001312201, яким ТОВ «Мить» збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 37 337, 00 грн., в т.ч. основний платіж - 33 938,00 грн., штрафні санкції - 3 399,00 грн.; та № 0001322201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 81 135,00 грн., з яких основний платіж - 63 881, 00 грн., штрафні санкції - 17 254,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження Рішенням ГУ Міндоходів у Київській області від 22.08.2013 № 630/10/10-36-10-01-202/527 скаргу позивача задоволено частково - податкове повідомлення-рішення від 18.06.2013 № 0001312201 скасовано в частині нарахування штрафної санкції у сумі 1 699,00 грн., а податкове повідомлення-рішення від 18.06.2013 № 0001322201 - у частині нарахування штрафної санкції у сумі 8 626,50 грн. Рішенням Міндоходів України від 25.10.2013 скаргу позивача залишено без задоволення.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зі змісту Акту перевірки (п.2.8) слідує, що ТОВ «Мить» у грудні 2010 року - березні 2011 року здійснювало наступні види діяльності за КВЕД:

« 45.20 - Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів»;

« 45.31 - Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів».

Як встановлено судом, ТОВ «Мить» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «РМА-Груп», предметом яких було придбання запасних частин та супутніх матеріалів для ремонту автотранспортних засобів на загальну суму 306 628,75 грн., у т.ч. ПДВ - 33 938,00 грн.

На виконання умов правочину ТОВ «РМА-Груп» у грудні 2010 року та січні 2011 року представнику ТОВ «Мить» передано товари (запчастини та матеріали) належної якості, в асортименті та в обсягах, визначених рахункам-фактурами, а ТОВ «Мить» прийнято товар та оплачено його у безготівковій формі у повному обсязі.

За наслідками вказаних господарських операцій між ТОВ «Мить» і ТОВ «РМА-Груп» складено первинні документи:

- рахунки-фактури: № 412 від 02.12.2010, № 422 від 08.12.2010, № 201 від 09.12.2010, № 511 від 24.12.2010, № 680 від 29.12.2010, № 682 від 29.12.2010, №684 від 29.12.2010, № б/н від 18.01.2011, № 17 від 25.01.2011, № 683 від 28.01.2011, № 684 від 21.01.2011;

- накладні: № 254 від 02.12.2010 на суму 20 000,00 грн., № 386 від 02.12.2010 на суму 12 885,20 грн., № 286 від 10.12.2010 на суму 12 000,00 грн., № 358 від 24.12.2010 на суму 53 200,00 грн., № 512 від 29.12.2010 на суму 6 688,80 грн., №513 від 29.12.2010 на суму 28 680,00 грн., № 514 від 29.12.2010 на суму 32 174,75 грн., №92 від 25.01.2011 на суму 38 000, 00 грн., № 93 від 25.01.2011 на суму 53 000,00 грн., № 98 від 31.01.2011 на суму 50 000, 00 грн.;

- податкові накладні: № 907 від 02.12.2010 на суму 20 000,00 грн., № 932 від 08.12.2010 на суму 6 000,00 грн., № 933 від 09.12.2010 на суму 6 000,00 грн., №1118 від 24.12.2010 на суму 53 200,00 грн., № 1174-1 від 29.12.2010 на суму 28 680,00 грн., № 1175-1 від 29.12.2010 на суму 19 574, 00 грн., № 1180-1 від 29.12.2010 на суму 32 174, 75 грн., № 46 від 18.01.2011 на суму 38 000, 00 грн., №116 від 25.01.2011 на суму 53 000,00 грн., № 167 від 31.01.2011 на суму 25 000,00 грн., № 168 від 31.01.2011 на суму 25 000,00 грн.

Станом на час перевірки дебіторська та кредиторська заборгованість у розрахунках між сторонами відсутні, що не заперечувалось у ході перевірки при дослідженні платіжних документів.

Дослідивши перелічені документи, суд вважає, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV) та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

У той же час, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності ТОВ «Мить», про що свідчать відомості декларацій позивача з податку на прибуток підприємств за 2010 рік та за І кв. 2011 року, та декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року та січень 2011 року.

Вказане також підтверджується відомостями Акту перевірки.

Як встановлено судом, придбані у ТОВ «РМА-Груп» товари використані позивачем у поточній господарській діяльності під час проведення техоглядів та ремонтів автотранспортних засобів або реалізовані контрагентам - покупцям.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону № 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що правочин між ТОВ «Мить» і ТОВ «РМА-Груп» є реальним, товарним, взаємним, оплатним, таким, що відбувся та потягнув за собою реальні зміни у майновому стані його учасників.

Крім того, правочин належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, що відображено у податковій звітності ТОВ «Мить».

Отже, ТОВ «Мить» виконало покладені на нього законом обов'язки з декларування та відображення у звітності (в т.ч. у розділах «Валові витрати» та «Податковий кредит» відповідних декларацій) господарських операцій з ТОВ «РМА-Груп».

У той же час, суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і ТОВ «РМА-Груп» на виконання правочину, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що його відомості ґрунтуються на отриманих від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва матеріалах перевірки ТОВ «РМА-Груп», згідно яких до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надійшла постанова про порушення кримінальної справи б/н № 49-3178 від 23.05.2011 за фактом фіктивного підприємництва та пособництва в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах відносно невстановлених осіб за ч.2 ст. 205, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України (а.с. 22).

Також згідно Акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано висновок спеціаліста № 89 від 05.04.2011 щодо дослідження достовірності підпису та почерку керівника ТОВ «РМА-Груп» (а.с. 22).

Щодо формування податковим органом в Акті перевірки висновків про нікчемність правочину, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності такого правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження висновку про нікчемність правочину або доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку із занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності, суду не надано.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та договір містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари були поставлені, за якою ціною, між якими контрагентами.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним, та здійснення господарської операції його сторони були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором мали реальний характер (товар було поставлено, оплачено та використано у власній господарській діяльності), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України щодо вчинення правочину, не спрямованого на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що жодних правопорушень в діях саме позивача відповідачем не виявлено, проаналізовані документи податкового обліку позивача не суперечать вимогам законодавства, а єдиною підставою для висновку про завищення задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість є відомості, отримані інших органів ДПС щодо контрагента позивача.

Суд вважає такий висновок формальним і не об'єктивним, оскільки він ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, висновок про нікчемність всіх угод не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів.

Також, Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі №21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 236,94 грн. (платіжне доручення від 06.11.2013 №560), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.06.2013 №0001312201 та №0001322201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мить» (ідентифікаційний код 13739050) судові витрати у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 94 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.