Ухвала

від 02.09.2014 по справі 810/6012/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/6012/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

02 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Мить» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мить» звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 18.06.2013 р. № 0001312201 та № 0001322201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Васильківської ОДПІ Київської області ДПС (на даний час - Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області) було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Мить» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування та повноти сплати податків та зборів по взаємовідносинах з ТОВ «РМА-Груп» за грудень 2010 року, січень та березень 2011 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 16.05.2013 № 641/22-03/13739050 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.п. 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у результаті чого зроблено висновок про те, що господарські угоди між ТОВ «Мить» і TOB «РМА - Груп» за грудень 2010 - січень 2011 року не містять у своїй суті розумних економічних причин та укладені удавано з метою приховування сплати податків;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР;

- п. 198.1, 198.2, п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, у сумі 33 938,00 грн., у т.ч. за грудень 2010 року - 6 796,00 грн., за січень 2011 року - 27 142,00 грн.;

- п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР у частині заниження зобов'язань з податку на прибуток підприємств у сумі 63 881,00 грн., у т.ч. за IV кв. 2010 року - 34 506, 00 грн., за І кв. 2011 року - 29 375,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 18.06.2013 № 0001312201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 37 337, 00 грн., в т.ч. основний платіж - 33 938,00 грн., штрафні санкції - 3 399,00 грн.;

- № 0001322201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 81 135,00 грн., з яких основний платіж - 63 881, 00 грн., штрафні санкції - 17 254,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження Рішенням ГУ Міндоходів у Київській області від 22.08.2013 № 630/10/10-36-10-01-202/527 скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення-рішення Васильківської ОДПІ Київської області ДПС від 18.06.2013 № 0001312201 скасовано в частині нарахування штрафної санкції у сумі 1 699,00 грн., а податкове повідомлення-рішення Васильківської ОДПІ Київської області ДПС від 18.06.2013 № 0001322201 скасовано у частині нарахування штрафної санкції у сумі 8 626,50 грн.

Рішенням Міндоходів України від 25.10.2013 послідуючу скаргу позивача залишено без задоволення.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.7.1 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зазначені норми Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач сформував валові витрати, пов'язані з виконанням робіт (наданням послуг) по взаємовідносинах з ТОВ «РМА - Груп» , виключно на підставі первинних документів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналізуючи положення чинного законодавства слід зауважити, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що упродовж періоду, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «РМА-Груп» щодо придбання запасних частин та супутніх матеріалів для ремонту автотранспортних засобів на загальну суму 306 628,75 грн., у т.ч. ПДВ - 33 938,00 грн.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань ТОВ «РМА-Груп» у грудні 2010 року та січні 2011 року передало позивачу товари (запчастини та матеріали) належної якості, в асортименті та в обсягах, визначених рахункам-фактурами, а ТОВ «Мить» прийняло даний товар та здійснило його оплату у безготівковій формі в повному обсязі.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на те, що укладені угоди з ТОВ «РМА-Груп» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки вчинені удавано, з метою приховування сплати податків третіми особами.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, в обґрунтування своїх заперечень відповідач, зокрема, посилається на висновок спеціаліста № 89 від 05.04.2011, що надійшов на адресу ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, в якому зазначається, що підписи в графі «Керівник» у податкових деклараціях з ПДВ та додатках № 5 до них за липень-грудень 2010 року та січень 2011 року були виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Однак, відповідачем на підтвердження правомірності своїх доводів не було надано належним чином завірену копію зазначеного висновку спеціаліста № 89 від 05.04.2011 для приєднання судом до матеріалів даної справи.

Відповідно до частин 1-3 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Крім того, відповідач вказує на наявність постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі міста Києва - старшого лейтенанта податкової міліції Романюк М.О. від 23.05.2011 про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва та пособництва в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах за ч.2 ст. 205, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України.

Проте, як було вірно зазначено судом першої інстанції, податковий кредит за період, що перевірявся, позивачем було сформовано за наслідками фактично проведених ним господарських операцій з ТОВ «РМА-Груп», що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість на підставі наступних первинних бухгалтерських документів, а саме:

рахунків-фактур № 412 від 02.12.2010, № 422 від 08.12.2010, № 201 від 09.12.2010, № 511 від 24.12.2010, № 680 від 29.12.2010, № 682 від 29.12.2010, №684 від 29.12.2010, № б/н від 18.01.2011, № 17 від 25.01.2011, № 683 від 28.01.2011, № 684 від 21.01.2011;

- накладних № 254 від 02.12.2010 на суму 20 000,00 грн., № 386 від 02.12.2010 на суму 12 885,20 грн., № 286 від 10.12.2010 на суму 12 000,00 грн., № 358 від 24.12.2010 на суму 53 200,00 грн., № 512 від 29.12.2010 на суму 6 688,80 грн., №513 від 29.12.2010 на суму 28 680,00 грн., № 514 від 29.12.2010 на суму 32 174,75 грн., №92 від 25.01.2011 на суму 38 000, 00 грн., № 93 від 25.01.2011 на суму 53 000,00 грн., № 98 від 31.01.2011 на суму 50 000, 00 грн.;

- податкових накладних № 907 від 02.12.2010 на суму 20 000,00 грн., № 932 від 08.12.2010 на суму 6 000,00 грн., № 933 від 09.12.2010 на суму 6 000,00 грн., №1118 від 24.12.2010 на суму 53 200,00 грн., № 1174-1 від 29.12.2010 на суму 28 680,00 грн., № 1175-1 від 29.12.2010 на суму 19 574, 00 грн., № 1180-1 від 29.12.2010 на суму 32 174, 75 грн., № 46 від 18.01.2011 на суму 38 000, 00 грн., №116 від 25.01.2011 на суму 53 000,00 грн., № 167 від 31.01.2011 на суму 25 000,00 грн., № 168 від 31.01.2011 на суму 25 000,00 грн.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин юридична особа ТОВ «РМА-Груп» не була припинена у визначеному законом порядку та на момент вчинення господарських операцій була наділена адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по ній докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкових повідомлень-рішень Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.06.2013 р. № 0001312201, яким ТОВ «Мить» визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в загальній сумі 37 337, 00 грн. та від 18.06.2013 р. № 0001322201, яким ТОВ «Мить» визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств в загальній сумі 81 135,00 грн., які на думку колегії суддів є протиправними та такими, що підлягають до скасування.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.