Рішення

від 03.12.2013 по справі 911/2917/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"03" грудня 2013 р. Справа № 911/2917/13

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", м. Київ до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", Васильківський район, с. Мархалівка; 2. Фермерського господарства "Катрич", Кіровоградська обл., с. Іскрівка про стягнення 9700,07 грн. за участю представників:

позивача:Грищенко О.М. - дов. від 05.03.2013р. відповідачів:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - позивач, ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (далі - відповідач 1, ТОВ "ПК Трейдсервісгруп") та Фермерського господарства "Катрич", (далі - відповідач 2, ФГ "Катрич") про стягнення 9700,07 грн., з яких позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 1000 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та стягнути з ФГ "Катрич" 435,51 грн. інфляційних втрат, 7405,34 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 859,22 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем 2 своїх договірних зобов'язань за договором поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/5, укладеним між відповідачем 2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (далі - ТОВ "Корпорація "Агросинтез"), щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строки визначені договором.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач 1 в судове засідання не з'явився, проте від нього надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що позовні вимоги заявлені до нього визнає в повному обсязі та просить суд розглядати справу без участі представника ТОВ "ПК Трейдсервісгруп".

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, проте від нього надійшли відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких відповідач проти позову заперечив з підстав того, що право вимоги зі стягнення з боржника інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами та пені, нарахованих за час прострочення виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, є похідними від основного зобов'язання та в силу приписів ст. 514 Цивільного кодексу України не можуть передаватись новому кредитору самостійно без передачі вимоги щодо основного боргу. Також відповідач стверджує, що строк оплати заявлених до стягнення сум не настав, з огляду на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, позаяк новий кредитор на звертався до боржника з відповідною вимогою. Крім того, відповідач заперечує в частині здійснення розрахунку заявленої до стягнення суми пені, вважаючи безпідставним застосування при цьому подвійної облікової ставки НБУ, оскільки розмір пені, на його думку, був погоджений сторонами в п. 7.2.2 основного договору поставки в розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення. При цьому, відповідач зазначає, що проценти за користування чужими грошовим коштами, визначені сторонами в п. 7.4 основного договору поставки, за своєю правовою природою є неустойкою, у вигляді пені, в зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення як процентів за користування чужими грошовими коштами, так і пені суперечити нормам ст. 61 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У відзиві на позовну заяву також міститься клопотання відповідача 2 про залучення до участі у справі первісного кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, яке відхилене судом з огляду на його недоведеність та недоцільність.

Крім того, відповідач 2 подав заяву про сплив позовної давності та посилаючись на ч. 4 ст. 267 ЦК України просить суд застосувати позовну давність у даному спорі щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами і пені та з вказаних підстав відмовити в задоволенні позову.

Враховуючи, що неявка відповідачів в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників відповідачів за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" та Фермерським господарством "Катрич" було укладено договір поставки на від 27.04.2009р. № ОП270409/9 (далі - договір поставки), за умовами якого постачальник - товариство зобов'язується поставити та передати у власність покупця - фермерське господарство насіннєвий матеріал (надалі - товар/насіння) та хімічні засоби захисту рослин (надалі - товар/препарати), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього) (п. 1.1 договору поставки).

В зв'язку з неналежним виконанням ФГ "Катрич" своїх зобов'язань за договором поставки щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар ТОВ "Корпорація "Агросинтез" звернулося до господарського суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості за вказаним договором, а також нарахованих на суму боргу за час прострочення індексації, індексу інфляції, процентів за користування чужими грошовим коштами, пені та штрафу.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2010р. у справі № 9/29 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Копорація "Агросинтез" до Фермерського господарства "Катрич" про стягнення 29725,99 грн., яке є чинним на час вирішення спору у даній справі, позовні вимоги ТОВ "Корпорація "Агросинтез" були задоволені повністю та стягнуто з ФГ "Катрич" на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 8710,19 грн. основного боргу, 321,49 грн. індексації, 590,68 грн. індексу інфляції, 10061,70 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1006,16 грн. пені та 9035,77 грн. штрафу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" - первісний кредитор та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" - новий кредитор укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012р. № 15-11/12-70 (далі - угода) відповідно до умов якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання ФГ "Катрич", що іменується надалі "боржник", зобов'язання щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на від 27.04.2009р. № ОП270409/9, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно вказаного договору (п. 1.1 угоди).

Відповідно до п. 1.2 угоди, за цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї угоди.

Згідно п. 2.1 угоди, в редакції додаткової угоди № 1 від 22.04.2013р. до угоди, вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою становить 9700,07 грн.

Первісний кредитор повідомляє, а новий кредитор погоджує те, що сума вказана в п. 2.1, що відступається згідно договору поставки, є загальною сумою (розміром) пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, котрі нараховані за період із 06.03.2010р. по 14.09.2010р. відповідно до умов та норм чинного законодавства України (п. 2.2 угоди, в редакції додаткової угоди № 1 від 22.04.2013р. до угоди).

Первісним кредитором нараховано, а новим кредитором перевірено та погоджено розмір нарахувань, виходячи з наступного: сума нарахованих інфляційних втрат становить 435,51 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами - 8405,34 грн., пені - 859,22 грн. (п. 2.3 угоди, в редакції додаткової угоди № 1 від 22.04.2013р. до угоди).

Відповідно до п. 4.1 угоди, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору оригінали та/або копії документів, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору. Передача оригіналів та/або копій документів оформлюється актом приймання-передачі.

Ця угода набуває чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цією угодою (п. 6.1 угоди).

На виконання умов угоди, первісний кредитор передав новому кредитору документи, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору, про що сторонами складений відповідний акт прийому-передачі документів від 15.11.2012р.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за вказаним правочином ТОВ "Корпораця "Агросинтез" відступило позивачу належні йому права вимоги, які витікають із вищезазначеного договору поставки, укладеного між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" та ФГ "Катрич".

Позивач надіслав на адресу боржника копії угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012р. № 15-11/12-70, додаткової угоди № 1 від 22.04.2013р. до неї, акту прийому-передачі документів від 15.11.2012р,. а також повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, яким повідомив останнього, що ТОВ "Комплекс "Агросинтез" відступило право вимоги щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат за період з 06.03.2010р. по 15.11.2012р. у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФГ "Катрич" взятих на себе грошових зобов'язань згідно договору поставки, а також зазначив, що нараховані на суму боргу за час прострочення суми в розмірі зазначеному в повідомленні підлягають сплаті позивачу. Факт надіслання зазначеної кореспонденції підтверджується описами вкладення у цінний лист від 10.04.2013р., від 05.06.2013р. та фіскальними чеками "Укрпошта" від 10.04.2013р. № 7217 та від 05.06.2013р. № 2108. Засвідчені копії вказаних документів залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач 2 вимоги викладені в повідомленні не виконав, грошові кошти не сплатив, відповіді на повідомлення не надіслав, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач-2 проти позову заперечує та зазначає, зокрема, що право вимоги про стягнення з боржника інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами та пені, нарахованих за час прострочення виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, є похідними від основного зобов'язання та в силу приписів ст. 514 Цивільного кодексу України не можуть передаватись новому кредитору самостійно без передачі вимоги щодо основного боргу.

Суд зазначає, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора можуть перейти всі права первісного кредитора.

Обсяг цих прав (наприклад, сума заборгованості, права на стягнення відсотків, штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виплати, наприклад, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, що існував на момент підписання договору цесії або переходу до нього прав кредитора іншим чином.

Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб'єкти зобов'язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав первісного кредитора. Це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора, наприклад, в грошових зобов'язаннях. В такому випадку зобов'язання перетвориться на зобов'язання з множинністю осіб на стороні кредитора.

Норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та пені у зв'язку із простроченням основного грошового зобов'язання. Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами та інфляційні втрати, є подільними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 24.07.2013р. у справі №20/095-12).

Таким чином, первісний кредитор мав право на власний розсуд розпорядитись будь-якою частиною належного йому права вимоги, в тому числі, але не виключно, і правом вимоги щодо сплати інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами та пені, які первісний кредитор набув права вимагати їх сплатити внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/9 щодо здійснення розрахунків за поставлений товар у визначений договором строк.

Зазначена угода про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012р. № 15-11/12-70 не суперечить вимогам чинного законодавства України, що регулює правовідносини щодо уступки права вимоги (заміни кредитора у зобов'язанні).

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність, укладеної між позивачем та ТОВ "Корпорація "Агросинтез" угоди про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012р. № 15-11/12-70, законом прямо не встановлена та в судовому порядку її недійсність не визнавалась.

З огляду на зазначене, а також те, що первісний кредитор - ТОВ "Корпорація "Агросинтез", скористався належним йому правом вимоги щодо стягнення з боржника нарахованих за час прострочення з виконання основного зобов'язання інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами і пені, та уступив перелічені права вимоги новому кредитору - позивачу, уклавши відповідну угоду від 15.11.2012р. № 15-11/12-70, та враховуючи презумпцію правомірності правочину, яка закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, суд відхиляє заперечення відповідача проти позову, які зводяться до нікчемності вказаних правочинів.

Також, заперечуючи проти позову, відповідач 2 стверджує, що строк оплати заявлених до стягнення сум не настав, з огляду на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, позаяк новий кредитор на звертався до боржника з відповідною вимогою, однак судом вказані заперечення відхиляються та не приймаються до уваги при вирішенні даного спору, позаяк факт звернення позивача з відповідним повідомленням та вимогою до відповідача 2 підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.04.2013р. та фіскальним чеком "Укрпошта" від 10.04.2013р. № 7214, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Крім того, відповідач заперечує проти позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, зазначає про безпідставність застосування позивачем при здійсненні розрахунку пені подвійної облікової ставки НБУ, оскільки розмір пені, був погоджений сторонами в п. 7.2.2 основного договору поставки в розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення. А також, відповідач зазначає, що проценти за користування чужими грошовим коштами, визначені сторонами в п. 7.4 основного договору поставки, за своєю правовою природою є неустойкою, у вигляді пені, в зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 як процентів за користування чужими грошовими коштами, так і пені, на думку останнього, суперечить нормам ст. 61 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд вказує, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2.3 договору поставки за порушення (прострочення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлений законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 24.10.2011р. у справі № 25/187, від 07.11.2011р. у справі № 5002-2/5109-2010).

Оскільки розмір пені, визначений в договорі поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/9, перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, то вірним є при здійсненні розрахунку пені за час прострочення виконання боржником грошового зобов'язання застосування позивачем саме розміру подвійної облікової ставки НБУ, а не погодженого в договорі розміру пені. А тому заперечення відповідача у цій частині є безпідставними та відхиляються судом.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Частиною 2 статті 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/9 встановлено, зокрема, в п. 7.4, що згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 Цивільного кодексу України, у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином: СП= (СПП х 0.5 х Д) : 100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу.

Як вбачається з позовної заяви та умов договору поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/9, а також угоди про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012р. № 15-11/12-70, заявлені позивачем до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами в порядку ч. 2 ст. 536 ЦК України нараховано на підставі п. 7.4 договору поставки, а сума пені - в порядку ст. 611 ЦК України на підставі п. 7.2.3 договору поставки.

Суд зазначає, що пеню, як один із видів неустойки, яка стягується за кожен день прострочки, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими грошовими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання (п. 8 Листа Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013).

Передбачені п. 7.4 договору проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 3 ст. 692, ч. 5 ст. 694 та ст. 536 ЦК України. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2012р. у справі № 32/5005/3471/2012.

З огляду на зазначене, а також те, що позивач набув право вимоги щодо стягнення з відповідача 2, як пені, так і процентів за користування чужими грошовими коштами, заперечення відповідача 2 проти позову в частині вимоги щодо одночасного стягнення з відповідача 2 як процентів за користування чужими грошовими коштами, так і пені, що на думку останнього, суперечить нормам ст. 61 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення судом відхиляються та не приймаються до уваги при вирішенні спору у даній справі.

Крім того, відповідач 2 подав заяву про сплив позовної давності та посилаючись на ч. 4 ст. 267 ЦК України просить суд застосувати позовну давність у даному спорі щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами і пені та з вказаних підстав відмовити в задоволенні позову.

Позивач, і відповідач 2 у своїх письмових поясненнях наданих до суду посилаються на переривання строку позовної давності.

Відповідно до абз. 5 п. 4.4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

В той же час, суд зазначає, що основний борг був стягнутий з відповідача 2 в судовому порядку в межах трирічного строку позовної давності, а відтак питання переривання строку позовної давності не стосується спору у даній справі, предметом якої є стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та пені, нарахованих за час прострочення виконання основного зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Відповідно до п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до абз. 2 п. 4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають, позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів, обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

З огляду на те, що сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є почасовими платежами, відповідно і позовна давність за позовом пов'язаним з простроченням сплати процентів за користування чужими грошовими коштами обчислюється окремо за кожним простроченим платежем та встановлюється тривалістю у три роки.

Що стосується порядку нарахування та застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання та є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" і на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України ( http://www.ukrstat.gov.ua ).

Суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочки платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. у справі № 11/14-10, від 01.12.2010 року у справі № 3/111-10, від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818, від 15.03.2011 року у справі № 32/301.

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", відповідно до якого розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.12 №01-06/928/2012).

Враховуючи, що індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання та визначається щодо повного календарного місяця, то відповідно індекс інфляції за поточний календарний місяць стає відомим лише у наступному місяці, а відтак право кредитора на звернення до боржника із вимогою щодо стягнення інфляційних втрат за попередній місяць прострочки виконання грошового зобов'язання виникає лише у наступному календарному місяці, коли стає відомим індекс інфляції за попередній місяць.

Таким чином, позовна давність за позовами пов'язаними із простроченням помісячних платежів, якими є вимоги про стягнення інфляційних втрат, обчислюється окремо щодо кожного місяця окремо за попередній рік та встановлюється тривалістю три роки.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 4.3 зазначеної Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення ч. 6 ст. 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за основним договором поставки здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає три роки (п. 7.5 договору поставки).

З огляду на викладене штрафні санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за основним договором поставки здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності щодо вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційними втратами і пені складає три роки.

Враховуючи те, що відповідач 2 порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар за договором поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/5, позивач заявляє до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 8405,34 грн., нараховані за період з 06.03.2010р. по 14.09.2010р., інфляційні втрати за березень та серпень-вересень 2010 року в сумі 435,51 грн. та пеню в сумі 859,22 грн. за період прострочення з 06.03.2010р. по 14.09.2010р.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 29.07.2013р., про що свідчить штамп господарського суду на позовній заяві від 29.07.2013р. № 29-4/07.

Таким, чином, враховуючи заявлені позивачем періоди нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат і пені, та те, що позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів, обчислюється окремо за кожним простроченим платежем щодо кожного дня (місяця - щодо інфляційних втрат) окремо за три роки до дня подання позову, а також те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 29.07.2013р., суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами та пені, що нараховані до 29.07.2010р. поза межами трирічного строку позовної давності, а щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то до червня 2010 року, позаяк індекс інфляції за червень 2010 року позивачу став відомими лише у наступному місяці - липні 2010 року, який за межі трирічного строку позовної давності для даних вимог не виходить.

Щодо заявленої до стягнення суми процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем з посиланням на п. 7.4 договору поставки, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Частиною 2 статті 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/9 встановлено, зокрема, в п. 7.4, що згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 Цивільного кодексу України, у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином: СП= (СПП х 0.5 х Д) : 100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу.

Враховуючи зазначене, а також не виходячи за межі заявленого позивачем періоду розрахунку та трирічного строку позовної давності, суд здійснив власний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 29.07.2010р. по 14.09.2010р., за 48 днів прострочення сплати основного боргу, відповідно до якого вірна сума процентів за користування чужими грошовими коштами складає 2090,45 грн.

Згідно умов договору поруки від 21.12.2012р. № 21-12-2012-27, укладеного між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" - кредитор та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" - поручитель, поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язку ФГ "Катрич" щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки від 27.04.2009р. № ОП 270409/5 та Угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012р. № 15-11/12-70 (п. 1.1, 2.1 договору поруки).

Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами у сумі 1000 грн. (п. 3.1 договору поруки).

Позивач звернувся до ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" з вимогою виконати взяті на себе зобов'язання згідно договору поруки.

Відповідач 1 у відповідь на вказану вимогу повідомив, що у зв'язку із скрутним фінансовим становищем не в змозі виконати взяті на себе за договором поруки грошові зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до вимог ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Статтею 554 названого Кодексу встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що відповідач 2 допустив прострочення виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, беручи до уваги положення договору поруки, за якими відповідач 1 поручився перед позивачем за виконання обов'язку ФГ "Катрич" щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 1000,00 грн. у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/5 та положення угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012р. № 15-11/12-70, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1000 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та стягнення з ФГ "Катрич" 1090,45 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є доведеними, обґрунтованими, відповідачами не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Щодо нарахування інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок інфляційних втрат по періодах, судом встановлено, що позивачем не враховані періоди, в яких сукупний індекс інфляції менше одиниці (дефляційні процеси), а саме:

· в червні 2010 року сукупний індекс інфляції становив 99,6%,

· в липні 2010 року сукупний індекс інфляції становив 99,8%.

Враховуючи зазначене, а також не виходячи за межі заявленого позивачем періоду розрахунку та трирічного строку позовної давності, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за період прострочення з червня по вересень 2010 року, відповідно до якого вірна сума інфляційних втрат складає 339,70 грн., а тому вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення суми пені, нарахованої позивачем з посиланням на п. 7.2.3 договору поставки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, то суд, з урахуванням періоду нарахування пені, заявленого позивачем, та не виходячи за межі трирічного строку позовної давності, здійснив власний розрахунок пені виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ за період з 29.07.2010р. по 14.09.2010р., згідно якого арифметично вірна сума пені складає 181,84 грн. В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми пені суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 6314,89 грн., інфляційних втрат в сумі 95,81 грн. та пені в сумі 677,38 грн. задоволенню не підлягають з огляду на те, що до цих вимог сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі - відповідачем 2, що є підставою для відмови в позові.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що відповідач 2 допустив прострочення виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, доказів здійснення розрахунку за поставлений товар раніше кінцевої дати нарахування позивачем заявлених до стягнення сум, та беручи до уваги положення договору поруки, за якими відповідач 1 поручився перед позивачем за виконання обов'язку ФГ "Катрич" щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1000,00 грн. у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки від 27.04.2009р. № ОП270409/5 та положення угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012р. № 15-11/12-70, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1000 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, стягнення з ФГ "Катрич" 1090,45 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 339,70 грн. інфляційних втрат та 181,84 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачами не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. Врешті вимог суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Позивач посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України просить суд покласти солідарно на відповідачів понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 700 грн.

В підтвердження понесених судових витрат на послуги адвоката у розмірі 700 грн., позивач посилається на договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013р. № 25-15/03, платіжне доручення від 29.03.2013р. № 225, на підставі якого було сплачено надані адвокатські послуги за вказаним договором в розмірі 700 грн., акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 29.07.2013р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009р., виданого на ім'я Грищенко О.М.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно із приписами п 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 23.02.2013р. № 7 відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Грищенко О.М. укладено договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013р. № 25-15/03, за умовами якого виконавець - адвокат зобов'язався надати замовнику - позивачу правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ФГ "Катрич" - далі "боржник", які виникли на підставі вищезазначеного договору поставки від 27.04.2009р., Угоди про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012р. № 15-11/12-70 та на підставі договору поруки від 21.12.2012р. № 21-12-2012-27, надання консультацій з приводу можливого та законодавчо доцільного стягнення із боржників обрахованого, відповідно до норм чинного законодавства України, розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником перед замовником зобов'язання щодо договору поставки від 27.04.2009р., угоди про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012р. № 15-11/12-70 та на підставі договору поруки від 21.12.2012р. № 21-12-2012-27, консультації з питань практичного застосування норм цивільного, господарського та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин ти підстав їх виникнення, підготовки та написання від імені замовника до господарського суду відповідної позовної заяви, представництві інтересів замовника в суді під час розгляду судової справи за поданим позовом, здійснення інших процесуальних заходів направлених на виконання умов та обов'язків виконавця за даним договором. Правова допомога за цим договором вважається наданою та виконаною з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги (п. 1.1 договору).

Згідно п. 3.1 договору сторони погодили, що розмір оплати послуг виконавця (гонорар) за даним договором становить 700 грн.

На виконання умов договору адвокат надав позивачу передбачені договором послуги, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 29.07.2013р., який підписаний в двосторонньому порядку та скріплений печатками позивача та адвоката.

За надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 700 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29.03.2013р. № 225, оригінал якого залучений до матеріалів справи.

Статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаною угодою, відповідає вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Право на заняття адвокатською діяльністю Грищенком О.М та статус його як адвоката підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009р., виданого на ім'я Грищенко О.М., відомостями, які містяться в єдиному реєстрі адвокатів України.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на оплату послуг адвоката відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладається судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Фермерського господарства "Катрич" (28337, Кіровоградська обл., Петрівський р-н, с. Іскрівка, ідентифікаційний код 34249812) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, ідентифікаційний код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, кв. 23, ідентифікаційний код 38039872) 1000 (одну тисячу) грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 463 (чотириста шістдесят три) грн. 29 коп. витрат по сплаті судового збору, 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 49 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Катрич" (28337, Кіровоградська обл., Петрівський р-н, с. Іскрівка, ідентифікаційний код 34249812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, кв. 23, ідентифікаційний код 38039872) 1090 (одну тисячу дев'яносто) грн. 45 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 70 коп. інфляційних втрат, 181 (сто вісімдесят одну) грн. 84 коп. пені.

4. В решті позову відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Подоляк Ю.В.

Дата підписання рішення 18.12.2013р.