Постанова

від 23.12.2013 по справі 826/15974/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2013 року № 826/15974/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013р. №0000881701 ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, (далі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, (далі - відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 р. №0000881701.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Світ фурнітури" (код ЄДРПОУ 37003520), ФОП ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1), ПАТ "Аверс" (податковий номер 00273991), ТОВ "Бел Оіл" (податковий номер 37361279) та ТОВ "Святоград" (код ЄДРПОУ 32493968) за період 2011 - 2012 рр. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності і, відповідно, позивачем не було занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 11267,88 грн. та податок на додану вартість в сумі 8580,00 грн. Позивач звертав увагу суду на те, що висновки Акту перевірки не відповідають дійсності та є необґрунтованими, всі первинні документи, за період, що перевірявся, пред'являлись посадовим особам відповідача, які проводили перевірку, у зв'язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 26.11.2013 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої було складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. від 19.08.2013 р. №353-26-54-17-01-13-НОМЕР_2 (надалі - Акт перевірки №353-26-54-17-01-13-НОМЕР_2), згідно висновків якого, позивачем порушено вимоги п. 177.2 ст. 177, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 16151,52 грн. (за 2011 р. - 6683,82 грн.; за 2012 р. - 9467,70 грн.) та занижено податок на додану вартість на загальну суму 8580,00 грн. (січень 2011 р. - 2974,00 грн.; лютий 2011 р. - 1843,00 грн.; вересень 2011 р. - 629,00 грн.; жовтень 2011 р. - 1400,00 грн.; червень 2012 р. - 1734,00 грн.).

Не погоджуючись з висновками перевірки позивачем були подані відповідачу Заперечення на Акт перевірки від 19.08.2013 р. №353-26-54-17-01-13-НОМЕР_2.

У зв'язку з поданням Заперечень на Акт перевірки №353-26-54-17-01-13-НОМЕР_2, а також наданням до заперечень додаткових документів, відповідачем було проведено позапланову перевірку, результати якої були оформлені Актом про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. від 13.09.2013 р. №483-26-54-17-01-13-НОМЕР_2 (надалі - Акт перевірки №483-26-54-17-01-13-НОМЕР_2), згідно висновків якого позивачем порушено вимоги п. 177.2 ст. 177, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 11267,88 грн. (за 2011 р. - 5377,76 грн.; за 2012 р. - 5890,12 грн.) та занижено податок на додану вартість в сумі 8580,00 грн. (січень 2011 р. - 2974,00 грн.; лютий 2011 р. - 1843,00 грн.; вересень 2011 р. - 629,00 грн.; жовтень 2011 р. - 1400,00 грн.; червень 2012 р. - 1734,00 грн.).

На підставі вказаного Акту перевірки №483-26-54-17-01-13-НОМЕР_2 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000881701 від 24.09.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 14084,85 грн., з яких 11267,88 грн. - за основним платежем, а 2816,97 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000881701 від 24.09.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12870,00 грн., з яких 8580,00 грн. - за основним платежем, а 4290,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 23.01.1997 р., взятий на податковий облік у ДПІ Оболонського району м. Києва 23.01.1997 р., зареєстрований як платник податку на додану вартість 10.10.1997 р.

Також судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (КВЕД 31.01.)

Позивач стверджував, а відповідач не заперечував, що доставку комплектуючих для меблів і самі меблі здійснював власним транспортом (Рено Мастер 1999 р.в., д.н. НОМЕР_3, дизельний двигун) та орендованим автомобілем (ЗАЗ 110206, д.н. НОМЕР_4, бензиновий двигун), наявність яких підтверджується наявними в матеріалах справи Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та Договором оренди б/н від 01.01.2011 р.

З метою належного забезпечення власної господарської діяльності між позивачем, як орендарем, та ТОВ "Святоград", як орендодавцем, був укладений Договір оренди №А-11-2010 від 23.12.2010 р. (надалі - Договір оренди №А-11-2010), відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю нерухоме майно (частина приміщення електроцеху, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 433,8 кв.м., вартість якого становить: 4000000 грн.) у користування за плату, на строк та на умовах, передбачених цим договором. Нерухоме майно передається орендарю строком на 12 місяців з 01.01.2011 p. по 31.12.2011 р. Розмір орендної плати за користування нерухомим майном, за кожен місяць оренди, складає 3700,0 грн., в т.ч. ПДВ.

На підставі Договору оренди №А-11-2010 між позивачем та ТОВ "Святоград" був підписаний Акт прийому-передачі нерухомого майна від 01.01.2011 р., що підтверджує факт передання орендодавцем орендарю нерухомого майна (частина приміщення електроцеху, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 433,8 кв.м.).

Суд звертає увагу, що 12.12.2011 року між позивачем та ТОВ "Святоград" була укладена Додаткова угода №1 до Договору оренди №А-11-2010, відповідно до якої сторони домовилися подовжити термін дії даного договору до 31 грудня 2012 року та встановили розмір орендної плати за користування нерухомим майном за кожен місяць оренди - 5200,00 гривень, в тому числі ПДВ.

З наданих позивачем банківських виписок вбачається, що 06.07.2012 р. ФОП ОСОБА_1 на виконання умов Договору оренди №А-11-2010 було перераховано ТОВ "Святоград" 5200,00 грн., в т.ч. ПДВ 866,67 грн.

Судом встановлено, що ТОВ "Святоград" було оформлено на користь позивача податкова накладна №1 від 01.06.2012 р. на загальну суму 5200,00 грн., в т.ч. ПДВ 866,67 грн., що оформлена у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містить всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Як вже було встановлено судом, позивач для забезпечення належного виконання своєї господарської діяльності використовував власний та орендований автомобілі.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вище автомобілі заправлялись пальним, придбаним у ТОВ "Бел Оіл", так за червень 2012 р. позивачем було придбано пальне на загальну суму 2599,89 грн., що підтверджується відповідними фіскальними чеками, а також виданою ТОВ "Бел Оіл" на користь позивача податковою накладною №0900208 від 28.06.2012 р., оформленою у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України, що містить всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Судом також встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ПАТ "Аверс", як продавцем, був укладений Договір поставки продукції(товару) №3017 від 17.01.2012 р. (надалі - Договір №3017), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує ДСП загальною кількістю 1000 м. куб. Ціна на продукцію договірна.

На виконання умов Договору №3017 ПАТ "Аверс" було передано позивачу ДСП на загальну суму 8399,95 грн., в т.ч. ПДВ 1399,99 грн., що підтверджується. належним чином оформленою, видатковою накладною №9630 від 20.10.2011 р.

ПАТ "Аверс" було оформлено на користь позивача податкову накладну №168 від 20.10.2011 р. на загальну суму 8399,95 грн., в т.ч. ПДВ 1399,99 грн., що оформлена у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містить всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Факт оплати переданого ПАТ "Аверс" позивачу товару (ДСП) на загальну суму 8399,95 грн., в т.ч. ПДВ 1399,99 грн. підтверджується, наявною в матеріалах справи квитанцією до прибуткового касового ордера №6379 від 20.10.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, як покупцем, та ПП "Світ фурнітури", як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №13/11 від 04.01.2011 р. (надалі - Договір №13/11), відповідно до умов якого продавець зобов'язується систематично поставляти покупцю товар (меблева фурнітура) по цінам та за кількістю згідно рахунків, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар на умовах даного Договору. Покупець сплачує продавцю попередню оплату за товар згідно рахунку. Розрахунки за кожну партію товару відбуваються по безготівковому рахунку згідно отриманим покупцем рахунку чи накладної.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору №13/11 ПП "Світ фурнітури" виставило позивачу рахунки-фактури на загальну суму 76346,88 грн., в т.ч. ПДВ 12724,48 грн. (№СФ-0000182 від 24.02.2011 р. на суму 796,75 грн., в т.ч. ПДВ 132,79 грн.; №СФ-0000175 від 23.02.2011 р. на суму 8160,67 грн., в т.ч. ПДВ 1360,11 грн.; №СФ-0000133 від 10.02.2011 р. на суму 6637,40 грн., в т.ч. ПДВ 1106,23 грн.; №СФ-0000085 від 02.02.2011 р. на суму 7896,74 грн., в т.ч. ПДВ 1316,12 грн.; №СФ-0000064 від 25.01.2011 р. на суму 19448,12 грн., в т.ч. ПДВ 3241,35 грн.; №СФ-0000989 від 13.09.2011 р. на суму 10697,00 грн., в т.ч. ПДВ 1782,83 грн.; №СФ-0001021 від 20.09.2011 р. на суму 9276,06 грн., в т.ч. ПДВ 1546,01 грн.; №СФ-0000952 від 05.09.2011 р. на суму 3637,30 грн., в т.ч. ПДВ 606,22 грн.; №СФ-0000978 від 08.09.2011 р. на суму 3430,94 грн., в т.ч. ПДВ 571,82 грн.; №СФ-0001052 від 27.09.2011 р. на суму 6365,90 грн., в т.ч. ПДВ 1060,98 грн.).

На виконання умов Договору №13/11 ПП "Світ фурнітури" поставило позивачу товар (меблева фурнітура) на загальну суму 76346,88 грн., в т.ч. ПДВ 12724,48 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними, що містять всі обов'язкові реквізити: №РН-0000154 від 28.02.2011 р. на суму 796,75 грн., в т.ч. ПДВ 132,79 грн.; №РН-0000147 від 25.02.2011 р. на суму 8160,67 грн., в т.ч. ПДВ 1360,11 грн.; №РН-0000102 від 11.02.2011 р. на суму 6637,40 грн., в т.ч. ПДВ 1106,23 грн.; №РН-0000101 від 11.02.2011 р. на суму 7896,74 грн., в т.ч. ПДВ 1316,12 грн.; №РН-0000054 від 25.01.2011 р. на суму 19448,12 грн., в т.ч. ПДВ 3241,35 грн.; №РН-0000931 від 23.09.2011 р. на суму 10697,00 грн., в т.ч. ПДВ 1782,83 грн.; №РН-0000926 від 22.09.2011 р. на суму 9276,06 грн., в т.ч. ПДВ 1546,01 грн.; №РН-0000854 від 05.09.2011 р. на суму 3637,30 грн., в т.ч. ПДВ 606,22 грн.; №РН-0000871 від 09.09.2011 р. на суму 3430,94 грн., в т.ч. ПДВ 571,82 грн.; №РН-0000947 від 27.09.2011 р. на суму 6365,90 грн., в т.ч. ПДВ 1060,98 грн.

Судом встановлено, що ПП "Світ фурнітури" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 76346,88 грн., в т.ч. ПДВ 12724,48 грн. (№87 від 28.02.2011 р. на суму 796,75 грн., в т.ч. ПДВ 132,79 грн.; №82 від 24.02.2011 р. на суму 8160,67 грн., в т.ч. ПДВ 1360,11 грн.; №40 від 10.02.2011 р. на суму 6637,40 грн., в т.ч. ПДВ 1106,23 грн.; №8 від 03.02.2011 р. на суму 7896,74 грн., в т.ч. ПДВ 1316,12 грн.; №53 від 25.01.2011 р. на суму 19448,12 грн., в т.ч. ПДВ 3241,35 грн.; №60 від 16.09.2011 р. на суму 10697,00 грн., в т.ч. ПДВ 1782,83 грн.; №80 від 22.09.2011 р. на суму 9276,06 грн., в т.ч. ПДВ 1546,01 грн.; №8 від 05.09.2011 р. на суму 3637,30 грн., в т.ч. ПДВ 606,22 грн.; №29 від 08.09.2011 р. на суму 3430,94 грн., в т.ч. ПДВ 571,82 грн.; №102 від 27.09.2011 р. на суму 6365,90 грн., в т.ч. ПДВ 1060,98 грн.), що оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару (меблева фурнітура), поставленого ПП "Світ фурнітури" згідно Договору №13/11 підтверджується, дослідженими судом, належним чином засвідченими банківськими виписками.

Також судом встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ФОП ОСОБА_2, як постачальником, був укладений усний договір на поставку пружинних блоків.

На виконання зазначеного вище усного договору ФОП ОСОБА_2 виставив позивачу рахунки-фактури на загальну суму 11222,64 грн., в т.ч. ПДВ 1870,44 грн. (№СФ-0000006 від 18.01.2011 р. - на суму 5297,04 грн., в т.ч. ПДВ 882,84 грн.; №00000006 від 18.01.2011 р. - на суму 5925,60 грн., в т.ч. ПДВ 987,60 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов усного договору ФОП ОСОБА_2 поставив позивачу пружинні блоки на загальну суму 11222,64 грн., в т.ч. ПДВ 1870,44 грн., що підтверджується, належним чином оформленими, видатковими накладними: №РН-0000001 від 18.01.2011 р. - на суму 5297,04 грн., в т.ч. ПДВ 882,84 грн.; №00000001 від 18.01.2011 р. - на суму 5925,60 грн., в т.ч. ПДВ 987,60 грн.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 11222,64 грн., в т.ч. ПДВ 1870,44 грн. (№6 від 18.01.2011 р. - на суму 5297,04 грн., в т.ч. ПДВ 882,84 грн.; №2 від 18.01.2011 р. - на суму 5925,60 грн., в т.ч. ПДВ 987,60 грн.), що оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача, - ТОВ "Святоград", ТОВ "Бел Оіл", ПбАТ "Аверс", ПП "Світ фурнітури" та ФОП ОСОБА_2 були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженими судом, наданими позивачем податковими деклараціями з ПДВ, зокрема, в розрізі контрагентів за 2011-2012 рр., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ "Святоград", ТОВ "Бел Оіл", ПбАТ "Аверс", ПП "Світ фурнітури", ФОП ОСОБА_2 та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ТОВ "Святоград", ТОВ "Бел Оіл", ПбАТ "Аверс", ПП "Світ фурнітури" та ФОП ОСОБА_2, не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Святоград", ТОВ "Бел Оіл", ПбАТ "Аверс", ПП "Світ фурнітури" та ФОП ОСОБА_2, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Згідно п.177.1 - п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що зазначені вище договори були укладені позивачем з метою використання отриманого у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку з доходів фізичних осіб, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

З логічного аналізу, зазначених вище норм, досліджених судом доказів та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 11267,88 грн. (за 2011 р. - 5377,76 грн.; за 2012 р. - 5890,12 грн.) та заниження податку на додану вартість в сумі 8580,00 грн. (січень 2011 р. - 2974,00 грн.; лютий 2011 р. - 1843,00 грн.; вересень 2011 р. - 629,00 грн.; жовтень 2011 р. - 1400,00 грн.; червень 2012 р. - 1734,00 грн.), а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень №0000881701 від 24.09.2013 р. та №0000881701 від 24.09.2013 р.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями частини першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві №0000881701 від 24.09.2013 р. та №0000881701 від 24.09.2013 р.

3. Судові витрати в сумі 269,56 грн. (двісті шістдесят дев'ять гривень 56 коп.) присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко