Ухвала

від 05.06.2014 по справі 826/15974/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15974/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участю представника відповідача - Корчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 р. №0000881701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатом якої складено акт перевірки від 19.08.2013 р. №353-26-54-17-01-13-НОМЕР_1.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 177.2 ст. 177, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 16 151,52 грн. (за 2011 р. - 6683,82 грн.; за 2012 р. - 9467,70 грн.) та занижено податок на додану вартість на загальну суму 8 580,00 грн. (січень 2011 р. - 2974,00 грн.; лютий 2011 р. - 1843,00 грн.; вересень 2011 р. - 629,00 грн.; жовтень 2011 р. - 1400,00 грн.; червень 2012 р. - 1734,00 грн.).

Не погоджуючись з висновками перевірки позивачем були подані відповідачу заперечення на вказаний Акт перевірки від 19.08.2013 р.

У зв'язку з поданням заперечень на Акт перевірки №353-26-54-17-01-13-НОМЕР_1, а також наданням до заперечень додаткових документів, відповідачем було проведено позапланову перевірку, результати якої були оформлені Актом про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. від 13.09.2013 р. №483-26-54-17-01-13-НОМЕР_1, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги п. 177.2 ст. 177, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 11 267,88 грн. (за 2011 р. - 5377,76 грн.; за 2012 р. - 5890,12 грн.) та занижено податок на додану вартість в сумі 8 580,00 грн. (січень 2011 р. - 2974,00 грн.; лютий 2011 р. - 1843,00 грн.; вересень 2011 р. - 629,00 грн.; жовтень 2011 р. - 1400,00 грн.; червень 2012 р. - 1734,00 грн.).

На підставі висновків, викладених у вказаному Акті перевірки, ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 р. №0000881701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 14084,85 грн., з яких 11267,88 грн. - за основним платежем, а 2816,97 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; та №0000881701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12870,00 грн., з яких 8580,00 грн. - за основним платежем, а 4290,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно п.177.1 - п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності позивача є виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем, як орендарем, та ТОВ "Святоград", як орендодавцем, був укладений Договір оренди №А-11-2010 від 23.12.2010 р., відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю нерухоме майно (частина приміщення електроцеху, яке знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Демидів, вул. Радгоспна, буд. 15, загальною площею 433,8 кв.м., вартість якого становить: 4000000 грн.) у користування за плату, на строк та на умовах, передбачених цим договором. Нерухоме майно передається орендарю строком на 12 місяців з 01.01.2011 p. по 31.12.2011 р.

Крім того, 12.12.2011 року між позивачем та ТОВ "Святоград" була укладена Додаткова угода №1 до Договору оренди №А-11-2010, відповідно до якої сторони домовилися подовжити термін дії даного договору до 31 грудня 2012 року та встановили розмір орендної плати за користування нерухомим майном за кожен місяць оренди - 5200,00 гривень, в тому числі ПДВ.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується податковою накладною, актом прийому-передачі нерухомого майна, банківськими виписками.

При цьому, як ввстановлено судом першої інстанції, позивач для забезпечення належного виконання своєї господарської діяльності використовував власний та орендований автомобілі.

Так, зазначені вище автомобілі заправлялись пальним, придбаним у ТОВ "Бел Оіл", що підтверджується відповідними фіскальними чеками, а також виданою ТОВ "Бел Оіл" на користь позивача податковою накладною.

Крім того, між позивачем, як покупцем, та ПАТ "Аверс", як продавцем, був укладений Договір поставки продукції(товару) №3017 від 17.01.2012 р., відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує ДСП загальною кількістю 1000 м. куб. Ціна на продукцію договірна.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується податковою та видатковою накладною, квитанцією до прибуткового касового ордера.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем, як покупцем, та ПП "Світ фурнітури", як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №13/11 від 04.01.2011 р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується систематично поставляти покупцю товар (меблева фурнітура) по цінам та за кількістю згідно рахунків, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар на умовах даного Договору. Покупець сплачує продавцю попередню оплату за товар згідно рахунку. Розрахунки за кожну партію товару відбуваються по безготівковому рахунку згідно отриманим покупцем рахунку чи накладної.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками.

Також судом встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, був укладений усний договір на поставку пружинних блоків.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ "Святоград", ТОВ "Бел Оіл", ПбАТ "Аверс", ПП "Світ фурнітури", ФОП ОСОБА_4, останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ "Святоград", ТОВ "Бел Оіл", ПбАТ "Аверс", ПП "Світ фурнітури", ФОП ОСОБА_4 відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді: Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 10.06.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.