Ухвала

від 16.12.2013 по справі 826/5139/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року м. Київ К/800/53793/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач), суддів -Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 826/5139/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-будівельний дім «ОЛДІ» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0007162220 від 04.12.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, адміністративний позов задоволено, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби №0007162220 від 04.12.2012 року визнано протиправним і скасовано.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Торговельно-будівельний дім «ОЛДІ» стосовно взаємовідносин з ТОВ «Маяріа» (ТОВ «Фірма «Світанок-1999») та ТОВ «Ескаро Колор» за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, за наслідками якої складено акт №506/1-22-20-24738845 від 20.11.2012 року та винесено податкове повідомлення-рішення №0007162220 від 04.12.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 174 347 грн. (174 346 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями).

Перевіркою встановлено порушення п.п.198.3, 198.6 ст.198 та п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 174346 грн.

В обґрунтування заниження податкового кредиту орган державної податкової служби посилається на те, що операції ТОВ «Маяріа» і ТОВ «Ескаро Колор» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що угоди, які укладені між позивачем та ТОВ «Ескаро Колор» та ТОВ «Маяріа», не визнані судом недійсними, їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №№ 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У листі-роз'ясенні ВАСУ від 02.06.2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Встановлено, що ТОВ «Торговельно-будівельний дім «ОЛДІ» та постачальником ТОВ «Ескаро Колор» укладено договір № 10.12.01.1/3 від 01 грудня 2010 року, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари разом з усіма їх приналежностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити їх; ТОВ «Фірма «Світанок-1999» (ТОВ «Маяріа») як орендарем та ТОВ «Торговельно-будівельний дім «ОЛДІ» як суборендарем укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 46 від 01 квітня 2009 року, згідно з умовами якого орендар приймає на себе зобов'язання на умовах, в порядку та строки, передбачені цим договором, передати в строкове платне користування суборендарю офісні та складські приміщення загальною площею 3 691, 5 кв.м., розташовані на першому та другому поверсі, що знаходяться у нежитловій будівлі по вул. Семена Скляренка, 5, у м.Києві.

Судами попередніх інстанцій досліджені копії наданих позивачем документів на виконання цих операцій, а саме: товарно-транспортні накладні, специфікації, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, акт приймання-передачі приміщення, акт надання послуг.

Висновки в акті податкового органу щодо відсутності реальності операцій між позивачем та зазначеними контрагентами з урахуванням реального часу здійснення ними операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень не знайшли свого підтвердження, оскільки вони стосуються третіх осіб, а не позивача. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів таких припущень.

Разом з тим, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб, а факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Однак, податковий орган не надав жодних належних та допустимих доказів про нереальність господарських операцій за участі позивача.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення..

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук