Постанова

від 01.11.2007 по справі 2/24

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 листопада 2007 року № 2/24

За позовом ОСОБА_1

До 1) Державної податкової адміністрації України

2) Державної податкової адміністрації у Житомирській області

Третя особа (без самостійних вимог на стороні відповідачів) ОСОБА_2 -Голова ДПА України

Про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

Головуючий суддя: Келеберда В.І.

Судді : Кочан В.М.

Пилипенко О.Є.

Секретар Мельникова Л.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_4 -пред. за довірен.

Від відповідачів: 1) Ротаєнко В.Ф. -пред. за довірен.

2) Яремчук Г.Б., Савчук Н.П. -пред. за довірен.

Від третьої особи: не з'явились

Обставини справи:

Позов заявлено про скасування наказу Державної податкової адміністрації України від 25.01.06р. № 63-0 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління податкової міліції ДПА у Житомирській області та про зобов'язання ДПА України поновити ОСОБА_1 на посаді.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачами процедури звільнення та зазначив, що його було звільнено в період тимчасової непрацездатності.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував та вказав на ті обставини, що спірний наказ було видано на законних підставах у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.91р. № 114.

Представник відповідача-2 проти позову також заперечував. На підтвердження правомірності своїх дій зазначив, що наказами ДПА України № 233 від 25.06.05р. «Про оптимізацію штатної чисельності підрозділів податкової міліції органів державної податкової служби»та № 268 від 13.07.05р. «Про затвердження штатних структур та типових штатних розписів підрозділів податкової міліції державної податкової служби України»було запроваджено упорядкування організаційної структури та функціональних повноважень підрозділів податкової міліції. На виконання зазначених наказів ДПА України ДПА у Житомирській області було видано наказ № 218-О від 16.08.05р. «Про скорочення, вивільнення та передачу посад працюючих підрозділів податкової міліції ДПА у Житомирській області». Позивача було своєчасно повідомлено про скорочення штатів та запропоновано іншу посаду у структурі податкових органів.

Третя особа на стороні відповідачів будь-яких пояснень щодо предмету позову до суду не надіслав. Після оголошеної перерви в судовому засіданні представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 було звільнено з посади голови ДПА України, а тому заявив клопотання про розгляд справи без участі третьої особи. Представники відповідачів проти задоволення клопотання не заперечували, а тому суд ухвалив задовольнити клопотання позивача про розгляд справи без участі третьої особи -ОСОБА_2

18.10.07р. позивач надав уточнену позовну заяви, в якій просить суд скасувати наказ ДПА України № 63-0 від 25.01.06р., зобов'язати ДПА України поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління податкової міліції ДПА у Житомирській області та стягнути з ДПА у Житомирській області 43 692, 60 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідачі проти уточнених вимог позивача також заперечили та зазначили, що норми Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню при регулюванні трудових відносин по проходженню служби в податковій міліції. В даному випадку, на думку відповідачів, застосуванню підлягає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, Положення про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.98р. № 1716 та Дисциплінарний статут.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника начальника Управління податкової міліції ДПА в Житомирській області з грудня 2003 року.

21.11.2005 року позивача повідомили про можливе звільнення із займаної посади через скорочення штатів. Одночасно ОСОБА_1 запропонували роботу на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ в податковій міліції Новоград-Волинського або Коростенського району Житомирської області.

У відповідь на повідомлення про звільнення та пропозицію перейти на іншу роботу позивач висловив свою незгоду, оскільки запропоновані йому посади є нижчими за рангом ніж він обіймав до скорочення та в податковій міліції ДПА у Житомирській області існувала вакансія на посаду "заступника начальника Управління податкової міліції ДПА у Житомирській області".

28.01.2006 року, позивач поштою отримав лист ДПА у Житомирській області, в якому його повідомляли про звільнення відповідно до наказу № 63-0 від 25.01.2006 року та просили прибути до ДПА у Житомирській області для отримання трудової книжки.

07.02.2006 року позивач з'явився до відділу кадрів ДПА України, де був ознайомлений з наказом № 63-0 від 25.01.2006 року в якому зазначено, що ОСОБА_1 звільнено через скорочення штатів з посади першого заступника начальника управління податкової міліції ДПА у Житомирській області відповідно до наказів ДПА України від 25.06.2005 року та ДПА у Житомирській області від 16.08.2005 року. З вказаними наказами позивач по теперішній час не ознайомлений.

Як встановлено судом, з 18.01.06р. по 27.02.06 року позивач знаходився на лікарняному, про що суду пред'явлено оригінал листку непрацездатності Інституту травматології та ортопедії в м. Києві. Про вказані обставини позивач повідомив відповідача-2 20.01.2006 року. Представник ДПА у Житомирській області зазначені обставини не спростовує. Але зазначив, що листок непрацездатності позивачем пред'явлено не було.

Відповідно до наказу № 63-0 від 25.01.06р. ОСОБА_1 звільнено з посади та органів податкової міліції за підпунктом «г»пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.

В обгрунтування своїх позицій відповідачі зазначили, що на відміну від ст. 40 Кодексу законів про працю України п. 64 Положення (п.п. «г») не містить заборони щодо звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також перебування працівника у відпустці.

Проте зазначені доводи відповідачів судом до уваги не приймаються виходячи з наступного.

При звільненні позивача ОСОБА_1 із займаної посади було застосовано норми Кодексу законі про працю в Україні, а саме норму ст. 49-2, яка визначає обов'язок власника або уповноваженого ним органу попередити працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Всупереч п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, який не містить обов'язку власника або уповноваженого ним органу попередити працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, ОСОБА_1 був попереджений про наступне звільнення 21.11.2005р. року, тобто за 2 місяці до звільнення, а отже в цій частині відповідачі керувалися саме вимогами КЗпП України.

Крім того, деякі пункти Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 містять в собі заборону провадити певні дії під час перебування працівника у відпустці або на лікуванні, зокрема п.46 вказаного положення визначає, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, переміщені по службі, підлягають відрядженню до нового місця служби після передачі справ, але не пізніше місячного строку з дня одержання органом внутрішніх справ наказу або письмового повідомлення про переміщення по службі, крім випадків, коли дана особа перебуває в черговій відпустці або на лікуванні.

Відповідно до ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).

Законом України від 04.12.90р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»визначено статус державної податкової служби, її функції та правові основи діяльності.

Під час видання спірних наказів позивач перебував на кадровому обліку в податковій міліції ДПА України та має звання підполковника податкової міліції.

Відповідно до ст. 24 Закону № 509-ХІІ особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Статтею 25 Закону № 509-ХІІ передбачено, що посадова чи службова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність. Посадова чи службова особа податкової міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Таким чином, зазначеним Законом передбачено окремі види підстав покладання відповідальності на посадову особу органів податкової міліції. Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про регулювання трудових відносин у сфері проходження служби в податкових органах на підставах, визначених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.98р. «Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»)» встановив, що особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Проте, найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним поняттям «засади регулювання праці і зайнятості», визначається лише законом.

Як наведено у преамбулі кодифікованого закону, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи тощо. У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом Української РСР від 20 березня 1991 року N 871-XII.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Однак це конституційне право громадянина не може пов'язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення, а тому виходячи з системного аналізу норм права, закріплених Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Кодексом законів про працю України, суд застосовує правила, встановлені КЗпП України.

Згідно ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За змістом ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України і інших актів законодавства, що прийняті відповідно до нього.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України як акт законодавства про працю, що прийнятий відповідно до норм КЗпП України визначає додаткові підстави звільнення працівників, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, однак цим положенням не визначено порядку звільнення.

Загальні підстави розірвання трудового договору з боку керівника органу передбачені у ст. 40 КЗпП України. Слід мати на увазі, що керівник органу, на відміну від державного службовця, позбавлений права на свій розсуд розірвати службові відносини, укладені на невизначений строк. Він вправі лише за своєю ініціативою звільнити державного службовця за наявності підстав, передбачених зазначеною статтею.

Статтею 41 КЗпП передбачені додаткові підстави для розірвання службових відносин з ініціативи керівника дер жавного органу, зокрема, одноразове грубе порушення службових обов'язків керівником органу, його заступниками, головним бухгалтером, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Кодексом законів про працю України встановлений порядок звільнення працівника. Так, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93р. № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Проте, в матеріалах особової справи позивача відсутній запис про отримання ним трудової книжки.

Факт знаходження позивача на лікарняному у період видання спірного наказу встановлено судом.

Пунктами 5, 6 ст. 40 КЗпП України визначені наступні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника, а саме: нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Судом встановлено, що позивач під час оголошення спірних наказів відповідачів, перебував на лікарняному, проте перебування на лікарняному не перебільшило термін, визначений законодавством України для звільнення працівника під час його перебування на лікуванні.

За правилами ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише на підставі норм права, закріплених законом.

Згідно ст. 9 Кодексу законі про працю в Україні, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач був звільнений без дотримання встановленого порядку, а тому позов в цій частині визнається судом обґрунтованим.

Правовим наслідком встановлення факту неправомірного припинення трудових відносин з працівником з боку адміністрації є його поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, позов визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ч.3 ст. 160 КАС України, а також ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити адміністративний позов.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2006р. №63-о «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Житомирській області з 25 січня 2006 року.

Стягнути з Державної податкової адміністрації у Житомирській області (код за ЄДРПОУ 01291778, в УДК в Житомирській області МФО 811039, рах. № 35215002000069) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) заробітну плату (грошове утримання) за час вимушеного прогулу 43692,6 (сорок три тисячі шістсот дев'яносто дві) гривні 60 коп.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення на роботі та стягнення суми заробітної плати (грошового утримання) у межах суми стягнення з один місяць.

На постанову може бути подана апеляційна скарга в порядку ст.186 КАС України шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови протягом 10 днів з дня її проголошення та наступного подання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили у порядку встановленому 254 КАС України.

Повний текст постанови буде виготовлено протягом 5 днів з дня проголошення її вступної та резолютивної частини.

Головуючий суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Кочан

О.Є. Пилипенко