Постанова

від 13.01.2014 по справі 30/65

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. Справа № 30/65

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

Головуючого судді Хабіб М.І.

суддя Данко Л.С.

суддя Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши апеляційну скаргу Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону, б/н від 13.12.2013р.

на ухвалу господарського суду Львівської області від 04.11.2013 року

у справі № 30/65 ,

прийнятою судом за результатами розгляду скарги Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській област при виконанні наказу господарського суду львівської області від 12.06.209р. № 30/65 про стягнення 11 577, 06 грн.

стягувач: Львівсько-Волинський воєнізований гірничорятувальний загін, м. Червоноград

боржник: ДП „Львіввугілля" в особі ВП „Вантажно-транспортне підприємство", м. Червоноград

За участю представників:

від скаржника(стягувача): Гнатишин А. М.-представник (довіреність в матеріалах справи);

від боржника: не з'явився (повідомлений належним чином);

від органу виконання: не з'явився (повідомлений належним чином).

Апеляційну скаргу прийнято до розгляду 27.12.2013р. колегією суддів у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Гриців В.М., Зварич О.В.

У зв'язку з перебування судді Гриців В.М у відпустці розпорядженням голови суду від 13.01.2014р. у склад колегії суддів замість судді Гриців В.М. введено суддю Данко Л.С.

ВСТАНОВИВ:

Стягувач - Львівсько-Волинський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін звернувся до господарського суду Львівської області в порядку ст. 121-2 ГПК зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якій просив:

- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачеві від 13.06.2013р. ВП №14617779 за наказом господарського суду Львівської області № 30/65 , виданим 12.06.2009р., про стягнення з ДП « Львіввугілля» коштів в сумі 11 810,82грн.;

- визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо примусового виконання наказу господарського суду Львівської області;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області відновити виконавче провадження ВП №14617779 за наказом господарського суду Львівської області № 30/65 , виданим 12.06.2009р., про стягнення з ДП « Львіввугілля» коштів в сумі 11 810,82грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.11.2013 року у справі № 30/65 (суддя Мороз Н.В.) відмовлено у задоволенні скарги.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована положеннями Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст.ст.3, 47 Закону України "Про виконавчу службу", п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, затвердженого постановою КМУ №845 від 03.08.2011 року ( далі - Порядок виконання рішень). При розгляді скарги місцевий суд виходив з того, що майно ДП "Львіввугілля" є державною власністю, воно закріплене за підприємством на праві повного господарського відання. ДП "Львіввугілля" відноситься до категорії підприємства, на які поширюється дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" Підприємство не має майна, яке не задіяне в технологічному ланцюжку видобутку вугілля і яке може бути реалізоване. В процесі здійснення виконавчого провадження державним виконавцем встановлено, що боржник має відкриті рахунки в органах Казначейства., стягнення коштів з яких на виконання рішень проводиться у відповідності до п.3 Порядку виконання рішень. Відтак, місцевий суд дійшов висновку про правомірність прийняття постанови від 13.06.2013р. ВП №14617779 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, стягувач подав апеляційну скаргу, вважає її такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства, тому просить ухвалу скасувати, а скаргу на дії органу виконання задоволити.

Скаржник зазначає, що відповідно до ч.2 ст.52 Закону №606 стягнення за виконавчим документом звертається в першу чергу на кошти боржника у банках та інших фінансових установах. Згідно з постановою державного виконавця про арешт коштів боржника від 01.02.2013р., арешт накладено на кошти ДП «Львіввугілля» в сумі 524 746 627,27грн., що містяться на всіх рахунках боржника. В цій постанові вказано ряд банків та фінансових установ, у яких у боржника відкрито 146 рахунків, з яких 120 рахунків відкрито у банках, та лише 26 рахунків відкриті в органах Казначейства. Незважаючи на це однією із причин повернення виконавчого документа стягувачеві державний виконавець зазначив неможливість звернути стягнення на кошти боржника на рахунках, відкритих в органах Казначейства (яких є всього 26), при цьому повністю проігноровано та не враховано рахунки боржника у банках, чим грубо порушено вимоги частини 2 статті 52 Закону №606, а саме не використано передбачену Законом підставу та можливість звернути стягнення на кошти боржника на рахунках і вкладах, відкритих у банках (яких є 120).

Вважає безпідставним посилання на ст.3 Закону №606 та п.3 Порядку виконання рішень, оскільки Львівсько-Волинський гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін є державним підприємством та являється стягувачем, тому дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" №4901-VI від 05.06.2012р. не поширюється на дані правовідносини.

Скаржник також вказує на те, що дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Отже, оборотні активи підприємства може бути примусово реалізовано для задоволення вимог стягувача. При цьому, відповідно до положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" його дія поширюється на об'єкти нерухомого майна та інші основні засоби виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами. Однак, в порушення ст.ст.. 4,5,6,11,32 ЗУ « Про виконавче провадження» не було здійснено перевірку майнового стану боржника та не було звернено стягнення на транспортні засоби, що не використовуються у виробничому процесі, на ОЛК « Ровесник» в Сокальському районі, базу відпочинку « Ельвіра» в АР Крим, на продукцію боржника. Крім того, на думку скаржника, постанова про арешт коштів боржника від 01.02.2013р. у зведеному виконавчому провадженні не була надіслана у банківські установи для виконання, оскільки по рахунках , відкритих, зокрема, в ПАТ « Банк Перший», на які було накладено арешт, проводились грошові операції..

В судовому засіданні 13.01.2014р. представник стягувача підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив ухвалу місцевого суду скасувати, а скаргу на дії органу виконання задоволити. Крім того, 13.01.2014р. скаржником подано заяву про те, що в апеляційній скарзі помилково вказана дата винесення постанови про повернення виконавчого документа, яка оскаржується, - 06.06.2013р., в той час як ця постанова винесена 13.06.2013р., тому просить визнати незаконною цю постанову.

Боржник та орган виконання відзиви на апеляційну скаргу суду не надали, явки повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштових відправлень, які є в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.06.2009р. у справі №30/65 задоволено повністю позовні вимоги Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону до ДП „Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу „Вантажно-транспортне підприємство" про стягнення 11 577, 06 грн.( а.с. 57-58).

На виконання цього рішення 12.06.2009р. господарським судом Львівської області видано наказ № 30/65 про стягнення 7076,26грн. основного боргу, 566,40грн. -3%річних, 3934,40грн. інфляційних нарахувань, 115,76грн. держмита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, який був пред'явлений до виконання ( а.с. 59).

07.09.2009р. державним виконавцем відділу ДВС Червоноградського МУЮ винесено постанову ВП №14617779 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №30/65 від 12.06.2009р.( а.с. 88).

У зв'язку із внесенням ДП „Львіввугілля" до реєстру підприємств ПЕК, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до ЗУ « Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» постановою від 15.09.2009р. ВП №14617779 виконавче провадження з примусового виконання наказу №30/65 від 12.06.2009р. зупинене( а.с.96).

Постановою заступника начальника ВДВС Червоноградського МУЮ від 15.09.2009р. виконавче провадження ВП №14617779 з примусового виконання наказу №30/65 від 12.06.2009р. приєднано до зведеного виконавчого провадження №3594016, яке веде ВДВС Червоноградського МУЮ ( а.с. 97)..

На виконання постанови в.о. начальника управління ДВС ГУЮ у Львівській області Заразки О. В. про передачу виконавчого провадження від 08.10.2012р., матеріали виконавчого провадження ВП №14617779 передані у Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Львівській області та . прийняті до виконання державним виконавцем цього відділу Мироненко В.В. згідно з постановою від 26.11.2012р. (а.с. 127).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні державного виконавця Мироненко В.В. відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Львівській області перебувало зведене виконавче провадження № 34222330 від 19.09.2012р. про стягнення з ДП « Львівівугілля» на користь держави, фізичних та юридичних осіб заборгованості в сумі 524 746 627,76грн., при примусовому виконанні якого 01.02.2013р. винесена постанова про арешт коштів боржника в сумі 524 746 627,76грн. в національній та іноземній валюті, що містяться на всіх рахунках в фінансових установах, в т.ч. на 120 рахунках, відкритих в банках, та на 26 рахунках, відкритих в ГУ ДКСУ у Львівській області ( а.с.74-78, 140-144).

Постановою від 11.03.2013р. ВП №14617779 виконавче провадження поновлене у зв'язку із закінченням терміну перебування ДП "Львіввугілля" у Реєстрі підприємств ПЕК, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до ЗУ « Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»( а.с. 128).

Згідно з постановою від 13.06.2013р. ВП №14617779 виконавчий документ - наказ господарського суду Львівської області №30/65, виданий 12.06.2009р., повернено стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст. 47, ст. 50 ЗУ "Про виконавче провадження"( а.с. 71).

Як зазначено в постанові, боржник не виконав рішення суду у строк, встановлений для самостійного виконання, тому державним виконавцем був накладений арешт на кошти та майно боржника. Посилаючись на ст.3 Закону( не вказано якого Закону) та п.3 Порядку виконання рішень, державний виконавець вказує, що він не може звернути стягнення на кошти боржника на рахунках, відкритих в органах Казначейства. Посилаючись на Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" та лист генерального директора ДП « Львіввугілля» № 7/519 від 26.03.2013р. про відсутність майна, яке не задіяне в технологічному ланцюжку видобутку вугілля, стверджує про наявність заборони на звернення стягнення на майно та кошти боржника.

Встановивши обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та доводи скаржника, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЗУ « Про виконавче провадження» N 606-XIV (далі - Закон N 606-XIV) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей ( ч. 3 ст. 11 цього Закону).

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону N 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

В силу ч.1 ст.32 цього Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Саттею 65 Закону N 606-XIV врегульвано порядок звернення стягнення на кошти боржника - юридичної особи, яким передбачено , зокрема, що готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно ( ч. 1 ст. 66 Закону).

Матеріалами справи підтверджено, що державним виконавцем Мироненко В.В. Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Львівській області 26.11.2012р. прийняті до виконання матеріали виконавчого провадження ВП №14617779 з виконання наказу господарського суду №30/65 від 12.06.2009р. про стягнення з ДП « Львіввугілля» на користь Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону 7076,26грн. основного боргу, 566,40грн. - 3%річних, 3934,40грн. інфляційних нарахувань, 115,76грн. держмита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою від 13.06.2013р. ВП №14617779 виконавчий документ - наказ господарського суду Львівської області №30/65, виданий 12.06.2009р., повернено стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження" - наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Апеляційний суд погоджується з доводами скаржника та вважає названу постанову протиправною з огляду на наступне.

В оскаржуваній постанові державний виконавець посилається на те, він не може звернути стягнення на кошти боржника на рахунках, відкритих в органах Казначейства.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року N 4901-VI(далі - Закон N 4901-VI), в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно із положеннями п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, затвердженого постановою КМУ №845 від 03.08.2011р., з наступними змінами і доповненнями (в редакції, чинній на момент винесення постанови від 13.06.2013р.) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Разом з тим, ч.2 ст.2 названого Закону N 4901-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Крім того, матеріалами справи підтверджено (постанова від 01.02.2013р.), що боржник має 146 рахунків, з яких 120 рахунків відкрито у банках, та лише 26 рахунків відкрито в органах Казначейства. З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець звертався до банків із запитами про рух коштів на рахунках боржника, у наданні такої інформації було відмовлено та вказано, з посиланням на ст. 62 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», що органам державної виконавчої служби надається інформація щодо стану рахунків боржника. Однак, суду не подано доказів, які підтверджують, що державний виконавець звертався до банків про надання інформації щодо стану рахунків боржника, не подано доказів відсутності коштів на рахунках боржника, відкритих у банках ( крім ПАТ «Державний ощадний банк України).

За таких обставин посилання держаного виконавця та місцевого суду на неможливість звернення стягнення на кошти боржника є необґрунтованим.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що майно ДП "Львіввугілля" є державною власністю, воно закріплене за підприємством на праві повного господарського відання., що ДП "Львіввугілля" відноситься до категорії підприємства, на які поширюється дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" №2864-ІІІ від 29.11.2001р., статтею 1 якого встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Водночас, апеляційний суд вважає, що місцевим судом не враховано положення ст. 2 цього Закону, якою передбачено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок про неможливість звернення стягнення на майно боржника зроблений державним виконавцем та місцевим судом лише на підставі листа директора боржника ( а.с. 146) про відсутність майна, яке не задіяне в технологічному ланцюжку видобутку вугілля. На думку колегії суддів, належних і допустимих доказів (балансів, актів огляду та опису майна тощо) відсутності у боржника іншого майна, крім нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємством, суду не подано. Відтак, вважає висновок про неможливість звернення стягнення на майно боржника передчасним та непідтвердженим належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 9.13. постанови пленуму Вищого господарського суду України « Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17 жовтня 2012 року N 9 за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає доводи скаржника в частині вимог про визнання незаконною бездіяльності відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області при примусовому виконанні наказу господарського суду Львівської області №30/65, від12.06.2009р. та визнання незаконною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 13.06.2013р. ВП №14617779 правомірними, а вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до п.7 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року N 14 за результатами розгляду скарги загальний суд постановляє рішення, а господарський - ухвалу, які мають відповідати вимогам відповідно статей 202, 203, 248 24 ЦПК та статей 86, 121- 2 ГПК. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом N 606-XIV можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 35 Закону N 606-XIV), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч. 3 ст. 36 Закону N 606-XIV).

Таким чином, вимога скаржника про зобов'язання відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області відновити виконавче провадження ВП №14617779 не підлягає до задоволення.

Слід також зазначити, що місцевий суд прийняв до розгляду скаргу на дії органу виконання , яка подана з пропуском 10-денного строку, встановленого частиною 1 ст.121-2 ГПК, та розглянув її по суті. Водночас, в своїх ухвалах місцевий суд не зазначив про відновлення пропущеного строку на подання скарги, хоча скаржник заявляв таке клопотання у своїй скарзі( а.с.68-70). Поряд з тим місцевий судом не винесена ухвала про відмову у відновленні пропущеного строку на подання скарги. Названі обставини свідчать про те, що місцевий суд фактично задоволив клопотання скаржника, викладене у скарзі, про відновлення строку на подання скарги, відтак, ці обставини не можуть бути підставою для залишення скарги без розгляду.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що при вирішенні спору місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про правомірність дій держаного виконавця та правомірність винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 103, 104, 105, 106, 121-2 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1 . Апеляційну скаргу задоволити частково.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 04.11.2013 року у справі № 30/65 скасувати, прийняту нову, якою скаргу задоволити частково.

Визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області при примусовому виконанні наказу господарського суду Львівської області №30/65 від12.06.2009р.

Визнати незаконною постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачеві від 13.06.2013р. ВП №14617779.

В задоволенні решти вимог відмовити.

2 .Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, ідент. Код 34942940, місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. Шашкевича,1, на користь Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону, ідент. код 33839804, місцезнаходження: 80100, м. Червоноград Львівської області, вул..Львівіська,15 - 382,33 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 14.01.2014р.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Зварич О.В.