Постанова

від 29.11.2013 по справі 826/15233/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2013 року 14 год. 37 хв. № 826/15233/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., при секретарі судового засідання Артеменко Я.С., за участю представників: позивача - Грищенко К.Ю., Манічева В.П. (довіреність від 17.10.2013р. б/н), відповідача - Жукової В.І. (довіреність від 14.08.2013р. № 1418/9/26-54-10-034), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «ТОСП» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 липня 2013 року № 0005162206 і № 0005172206, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Науково-виробниче приватне підприємство «ТОСП» (далі - позивач, НВПП «ТОСП») з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 липня 2013 року № 0005162206 і № 0005172206.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки НВПП «ТОСП» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з контрагентом ТОВ «ВКФ «Моноліт» (ідентифікаційний код 25284783) за липень 2012 року, документально та нормативно не підтверджуються.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення від 18.10.2013р. б/н, додаткові документи (а саме - Акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Моноліт» (ідентифікаційний код 25284783) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2012 року). В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка НВПП «ТОСП» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з контрагентом ТОВ «ВКФ «Моноліт» (ідентифікаційний код 25284783) за липень 2012 року, за результатами якої складений Акт від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582. Згідно висновків цього Акта перевірки НВПП «ТОСП» допустило порушення наступних норм податкового законодавства України: пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 131.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.3 і 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Підприємством податку на прибуток за 2012 рік на загальну суму 54 184, 00 грн. та заниження податку на додану вартість за звітний місяць липень 2012 року на суму 51 604, 00 грн. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме: Акті ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 22.11.2012р. № 1199/22-817/25284783 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Моноліт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.07.2013р. за № 0005162206 і № 0005172206, що повністю відповідає вимогам податкового законодавства.

В судових засіданнях по справі представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 13.06.2013р. по 19.06.2013р. згідно з нормами ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі Наказу ДПІ від 13.06.2013р. № 92, працівником ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка НВПП «ТОСП» (ідентифікаційний код 30153582) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з контрагентом ТОВ «ВКФ «Моноліт» (ідентифікаційний код 25284783) за липень 2012 року, за результатами якої складений Акт від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582 (далі - Акт перевірки).

Перелік документів та відомостей, використаних працівником відповідача під час проведення вказаної документальної перевірки міститься на стор. 3 цього Акта перевірки.

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини НВПП «ТОСП» з суб'єктом господарської діяльності ТОВ «ВКФ «Моноліт» (ідентифікаційний код 25284783) - договори купівлі-продажу від 10.07.2012р. № 110 на суму 230 660, 58 грн. (з ПДВ) та від 23.07.2012р. № 112 на суму 78 966, 36 грн. (з ПДВ). За результатами таких фінансово-господарських відносин перевіряєме підприємство віднесло до складу валових витрат за 2012 рік суму витрат у розмір 258 022, 45 грн., а до складу податкового кредиту за червень, липень 2012 року - податок на додану вартість в сумі 51 604, 49 грн.

При цьому до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС надійшов Акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 22.11.2012р. № 1199/22-817/25284783 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Моноліт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2012 року, в якому, зокрема, зазначено наступне: «...У зв'язку з непідтвердженням у ТОВ «ВКФ «Моноліт» об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників ... за липень 2012 року, у ТОВ «ВКФ «Моноліт» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям.

Вищевикладене свідчить про те, що правочини між ТОВ «ВКФ «Моноліт» та підприємствами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій «ВКФ «Моноліт» по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника ...за липень 2012 року, та їх подальшої реалізації підприємствам-покупцям ...НВП «ТОСП» (код ЄДРПОУ 30153582), ...у відповідному звітному періоді».

На підставі вищевикладеного, працівник відповідача дійшов висновку, що наявні у НВПП «ТОСП» первинні та розрахункові документи, оформлені по господарським операціям з ТОВ «ВКФ «Моноліт» за період липень 2012 року не можуть бути достатньою правовою підставою для формування позивачем сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки відомості, які містяться у таких документах не підтвердженні зустрічною зіркою контрагента.

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582 перевіряючий встановив порушення НВПП «ТОСП» наступних норм законодавства України: пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 131.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.3 і 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Підприємством податку на прибуток за 2012 рік на загальну суму 54 184, 00 грн. та заниження податку на додану вартість за звітний місяць липень 2012 року на суму 51 604, 00 грн.

03 липня 2013 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС на підставі Акта перевірки від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582 прийняла наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

- за № 0005162206, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.3 і 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, визначило НВПП «ТОСП» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 64 505, 00 грн., в т.ч. 51 604, 00 грн. - основний платіж, 12 901, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0005172206, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 131.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, визначило НВПП «ТОСП» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 67 730, 00 грн., в т.ч. 54 184, 00 грн. - основний платіж, 13 546, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Рішеннями Головного управління Міндоходів у м. Києві від 09.08.2013р. № 3002/10/26-15-10-04-04 та Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013р. № 10657/6/99-99-10-01-15 скарги НВПП «ТОСП» на податкові повідомлення-рішення від 03.07.2013р. за № 0005162206 і № 0005172206 були залишені без задоволення, а такі спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що в протягом липня 2012 року між НВПП «ТОСП» (Покупець), в особі директора Грищенка К.Ю., і суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «ВКФ «Моноліт» (Продавець), в особі директора Плішка Д.В., були укладені письмові договори купівлі-продажу від 10.07.2012р. за № 110 та від 23.07.2012р. за № 112. За умовами цих Договорів Продавець зобов'язується продати Покупцю товар (запасні частини та комплектуючі вироби до БУМ), визначений у Специфікаціях, а Покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити вартість цього товару.

На підтвердження фактів виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (продажу товарів і відповідно оплати вартості таких товарів) за вказаними Договорами позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів: самих договорів купівлі-продажу від 10.07.2012р. № 110 та від 23.07.2012р. за № 112 із доданими до них специфікаціями; рахунків-фактур; видаткових і прибуткових накладних, датованих липнем 2012 року; журнал-ордерів і відомостей НВПП «ТОСП» по субрахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за липень-серпень 2012 року; платіжних доручень НВПП «ТОСП» на оплату вартості придбаних товарів і виписок банку з розрахункового рахунку позивача по операціям з переказу коштів на рахунок ТОВ «ВКФ «Моноліт»; аркушів з журналу позивача реєстрації довіреностей та акта списання бланків довіреностей від 31.07.2012р.

Відповідно до письмових пояснень позивача від 18.10.2013р. № 57, документально підтверджених письмових пояснень ТОВ «ВКФ «Моноліт» від 22.10.2013р. № 152, поданих до канцелярії суду та наданих в судовому засіданні по даній справі, перевезення придбаних товарів за усною домовленістю сторін забезпечувалося представником Продавця (ТОВ «ВКФ «Моноліт») - директором підприємства Плішком Д.В. на власному транспортному засобі (легковий автомобіль марки Субару, модель Outback (тип Універсал-В), державний номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4). Безпосередньо доставка товарів здійснювалася на адресу: м. Київ, вул. Полярна, 19, Гаражно-будівельний кооператив «Прип'ять» г/бокс № НОМЕР_5 (даний г/бокс № НОМЕР_5 у ГБК «Прип'ять» знаходиться у приватній власності директора НВПП «ТОСП» Грищенко К.Ю.).

Попередньо спірні товари були придбані ТОВ «ВКФ «Моноліт» у ТОВ «ВК «Теокс груп» на підставі договору поставки від 11.06.2012р. № 14 (копії якого разом з первинними документами оформленими на його виконання наявні в матеріалах даної справи).

Крім того, за результатами поставок товарів ТОВ «ВКФ «Моноліт» виписало на користь НВПП «ТОСП» наступні податкові накладні: від 24.07.2012р. № 52 на суму 49 403, 52 грн. (в т.ч. ПДВ - 8 233, 92 грн.), від 24.07.2012р. № 53 на суму 42 748, 92 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 124, 82 грн.), від 25.07.2012р. № 54 на суму 33 793, 14 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 632, 19 грн.), від 25.07.2012р. № 55 на суму 38 050, 38 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 341, 73 грн.), від 25.07.2012р. № 56 на суму 25 054, 62 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 175, 77 грн.), від 30.07.2013р. № 66 на суму 41 610, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 935, 00 грн.), від 31.07.2012р. № 80 на суму 27 971, 88 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 661, 98 грн.), від 31.07.2012р. № 81 на суму 25 625, 28 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 270, 88 грн.), від 31.07.2012р. № 82 на суму 25 369, 20 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 228, 20 грн.), всього податку на додану вартість на загальну суму 51 604, 00 грн., які підписані головним бухгалтером підприємства Абдаллою О.В. (призначена на посаду згідно наказу ТОВ «ВКФ «Моноліт» від 04.10.2010р. № 12) та скріплені печатками цього підприємства.

Оплата за виконані роботи та надані послуги здійснювалося НВПП «ТОСП» шляхом перерахування з розрахункового рахунку № 260094422 в ПАТ «Легбанк» у м. Києві (МФО 300056) безготівкових коштів на загальну суму 309 626, 94 грн. (вартість товару з ПДВ) на рахунок свого контрагента ТОВ «ВКФ «Моноліт» № 26001007067001 у ВАТ КБ «Південкомбанк» у м. Києві (МФО 320876), що не заперечується відповідачем.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «ВКФ «Моноліт» на адресу позивача за результатами наданих послуг, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до письмових пояснень НВПП «ТОСП» від 18.10.2013р. № 57та від 18.11.2013р., наданих в судових засіданнях по даній справі, придбані позивачем у ТОВ «ВКФ «Моноліт» товари (запасні частини та комплектуючи вироби до БУМ) були використані ним у своїй господарській діяльності, а саме: реалізовані цукровим заводам (ТОВ «Краєвид», ПАТ «Гор.-Пустоварівскій цукровий завод», ПАТ «Цукровий завод ім. Цюрюпи», ПАТ «Кагарлицький цукровий завод») як складові до буртоукладників «Комплекс-65 М2БЗ-К». Зокрема, даний «Комплекс-65 М2БЗ-К» призначений для розвантажування транспортних засобів з буряками, очистки буряків від землі та бадилля, та укладки його у кагати, та використовувається на призаводських і периферійних бурякоприймальних пунктах (копії відповідних договорів купівлі-продажу та складених на його виконання первинних документів наявні в матеріалах даної справи).

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог НВПП «ТОСП» надало суду наступні документи, які підтверджують факт придбання спірних послуг з метою використання їх в подальшій господарській діяльності, економіко-правовий статус позивача та наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для здійснення протягом перевіряємого періоду господарської діяльності: копії статуту НВПП «ТОСП», виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтва платника податку на додану вартість НВПП «ТОСП»; копії податкової звітності НВПП «ТОСП» з податку на прибуток підприємства за ІІІ-и квартали 2012 року та податку на додану вартість за звітний період липень 2012 року; журнал-ордерів і відомостей НВПП «ТОСП» по субрахунку бухгалтерського обліку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» за липень 2012 року; оригінал виписки ПАТ «Легбанк» у м. Києві (МФО 320478) з розрахункового рахунку НВПП «ТОСП» за липень 2012 року з відомостями про отримання коштів контрагентів-покупців (цукрових заводів) товарів.

В ході судового розгляду даної справи відповідачем не було надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «ВКФ «Моноліт») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного договору купівлі-продажу (виписки самих податкових накладних). Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за липень 2012 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

Натомість контрагентом позивача (ТОВ «ВКФ «Моноліт») у відповідь на судовий запит від 09.10.2013р. № 826/15233/13-а були надані до суду копії первинних і розрахункових документів, оформлених по спірним правочинам, а також пакет документів на підтвердження реальності здійснення підприємством господарської діяльності протягом спірного періоду, в т.ч. наявності у відповідних посадових осіб ТОВ «ВКФ «Моноліт» повноважень на підписання первинних документів від імені цього Товариства (заява від 22.10.2013р. № 152).

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між НВПП «ТОСП» і підприємством ТОВ «ВКФ «Моноліт», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірних правочинів не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки від 20.06.2013р. № 90-22-3-30153582 також відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «ВКФ «Моноліт» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення договорів купівлі-продажу з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зокрема, відповідно до листа Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України від 28.10.2013р. № 15903/5/99-99-09-01-16, наданого у відповідь на судовий запит від 09.10.2013р. № 826/15233/13-а по даній справі, в провадженні цього Головного слідчого управління кримінальні провадження стосовно посадових осіб ТОВ «ВКФ «Моноліт» не перебувають.

При цьому відповідачем не надано суду будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам НВПП «ТОСП» або його контрагента - ТОВ «ВКФ «Моноліт», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправними та скасувати спірні у справі податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 1 322, 35 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Науково-виробничого приватного підприємства «ТОСП» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 03 липня 2013 року № 0005162206 і № 0005172206.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Науково-виробничого приватного підприємства «ТОСП» (місцезнаходження: 04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 6а, кв. 80, ідентифікаційний код 30153582) 1 322 (одну тисячу триста двадцять дві) грн. коп. 35 судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно .

Суддя О.В. Дегтярьова